Справа № 825/820/17 Суддя (судді) першої інстанції: Цибенко І.В.
21 серпня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Судді-доповідача - Троян Н.М.,
суддів - Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,
за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог просив:
1) визнати неправомірною бездіяльність ДФС України, що полягає в неоформленні всіх необхідних документів і подання про призначення йому пенсії та не направленні їх до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи, після отримання заяви про призначення йому пенсії від 15.05.2015;
2) зобов'язати ДФС України оформити всі необхідні документи, подання про призначення пенсії і разом з його заявою від 15.05.2015 про призначення пенсії направити їх до Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області;
3) застосувати обов'язкові правові наслідки ухваленого рішення, відповідно до п. 4 частини першої ст. 163 КАС України, встановивши відповідачу строк для подання звіту про виконання постанови.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що право на пенсію за вислугою років набув з 14.10.2007, після досягнення необхідної вислуги років, відповідно до редакції правових актів, що існували на момент встановлення права на пенсію за вислугу років.
Однак, скористатися правом на пенсію за вислугою років позивач не міг, оскільки продовжував перебувати на службі.
Наказом відповідача від 30.09.2013 № 008-о/д його було звільнено зі служби (через скорочення штатів) 21.10.2013.
Відповідно до п. 1 розділу «Звернення за призначенням пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджених Постановою Пенсійного Фонду України від 30.01.2007 №3-1, 15.05.2015 позивач через відповідача подав заяву про призначення пенсії.
Однак, відповідач листом від 03.06.2015 за № 5118/ч/99-99-04-04-02-14 повідомив його, що він немає права на пенсію за вислугою років, тому подання матеріалів до пенсійного фонду для призначення йому пенсії чинним законодавством не передбачено.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.05.2017 позовну заяву ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити певні дії було залишено без розгляду (а.с. 2-4).
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2017 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду (а.с. 20-22).
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.09.2017 справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити певні дії передано за предметною підсудністю до Новозаводського районного суду м. Чернігова (а.с. 66-68).
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.10.2017 у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду даного позову - відмовлено (а.с. 105-106).
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.10.2017 залишено без руху (а.с. 119).
У зв'язку з не усуненням апелянтом недоліків, встановлених ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2017 апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.10.2017 повернуто апелянту (а.с. 122).
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 лютого 2018 року у задоволенні заяви представника Державної фіскальної служби України про залишення без розгляду адміністративного позову - відмовлено.
Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано Державну фіскальну службу України вчинити дії щодо оформлення та подання документів про призначення пенсії згідно заяви ОСОБА_3 від 15.05.2015 до Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджених Постановою Пенсійного Фонду України № 22-1 від 25.11.2005.
В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Додатковим рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 26 квітня 2018 року заяву ОСОБА_4 (представника ОСОБА_3) про винесення додаткового судового рішення по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність ДФС України, що полягає у не вчиненні дій щодо оформлення та подання документів про призначення пенсії згідно заяви ОСОБА_3 від 15.05.2015 до Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою Пенсійного Фонду України № 22-1 від 25.11.2005.
В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 лютого 2018 року та залишити позов без розгляду.
Зокрема, апелянт посилався на те, що на час звільнення зі служби 21.10.2013 позивач не мав права на пільгове обчислення вислуги років, оскільки його вислуга років становить 19 років 10 місяців 05 днів.
Крім того, судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання ДФС України про залишення позову без розгляду, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався з відповіді ДФС України від 03.06.2015 №5118/ч/99-99-04-04-02-14, якою його повідомлено про відсутність права на пенсію за вислугу років.
При цьому, позивачу на його звернення від 10.10.2016 листом ГУ ДФС у Чернігівській області від 28.09.2016 №839/ч/25-01-21-02 повідомлено, що станом на 14.10.2007 його вислуга становила 20 років у пільговому обчисленні. Відтак, позивач знав, що набув право на пенсію за вислугу років.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що оскільки суд апеляційної інстанції вже вирішив питання про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, відтак відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Разом з тим, відповідачем, як структурним підрозділом Державної податкової служби України у визначений законом термін з дня одержання заяви про призначення пенсії всупереч Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджених Постановою Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, не було здійснено дій щодо оформлення та подання документів про призначення пенсій згідно заяви позивача.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, 15.05.2015 позивач звернувся до ДФС України з листом, в якому відповідно до пункту 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою Пенсійного Фонду України № 3-1 від 30.01.2007, з урахуванням п. 6 вказаного Порядку направив заяву про призначення пенсії від 15.05.2015 (а.с. 45).
Відповідач листом від 03.06.2015 за №5118/ч/99- 99-04-04-02-14 повідомив позивача, що його звільнено з податкової міліції наказом ДПС України від 30.09.2013 № 008-о/д з 21.10.2013 з вислугою у календарному обчисленні 19 років 10 місяців 05 днів, а тому він не має права на пенсію за вислугу років, тому подання матеріалів до Пенсійного фонду України для призначення пенсії чинним законодавством не передбачено (а.с. 44).
Листом ГУ ДФС в Чернігівській області від 02.02.2017 за №87/ч/25-01-04-09 позивача повідомлено, що станом на 14.10.2007 його вислуга у пільговому обчисленні становила 20 років та у разі звільнення зі служби з 14.10.2007, тому він мав право на призначення пенсії за вислугу років ( а.с. 43).
Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як уповноваженим структурним підрозділом Державної податкової служби України у визначений термін з дня одержання заяви про призначення пенсії в супереч Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою Пенсійного Фонду України № 22-1 від 25.11.2005, не було здійснено дій щодо оформлення та подання документів про призначення пенсії згідно заяви позивача від 15.05.2015 до Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області, а тому порушені права позивача підлягають захисту шляхом задоволення позову в цій частині.
Однак, оскільки встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду, тому у задоволенні позовних вимог про встановлення судового контролю слід відмовити.
На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.
Спірні правовідносини регулюються Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою Пенсійного Фонду України № 3-1 від 30.01.2007 (далі Порядок №3-1).
Згідно з п. 1 Порядку №3-1, заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).
Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів
Відповідно до п. 12 Порядку №3-1 Уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи.
Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії.
У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені пунктом 6 цього Порядку.
З матеріалів справи вбачається, що 15.05.2015 позивач звернувся до ДФС України з листом, в якому відповідно до пункту 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою Пенсійного Фонду України № 3-1 від 30.01.2007, з урахуванням п. 6 вказаного Порядку направив заяву про призначення пенсії від 15.05.2015 (а.с. 45).
ДФС України листом від 03.06.2015 за №5118/ч/99-99-04-04-02-14 повідомив позивача, що його звільнено з податкової міліції наказом ДПС України від 30.09.2013 № 008-о/д з 21.10.2013 з вислугою у календарному обчисленні 19 років 10 місяців 05 днів, а тому він не має права на пенсію за вислугу років, тому подання матеріалів до Пенсійного фонду України для призначення пенсії чинним законодавством не передбачено (а.с. 44).
Однак, у подальшому, листом ГУ ДФС в Чернігівській області від 02.02.2017 за №87/ч/25-01-04-09 повідомлено позивача про те, що станом на 14.10.2007 його вислуга у пільговому обчисленні становила 20 років та у разі звільнення зі служби з 14.10.2007, він мав право на призначення пенсії за вислугу років (а.с. 43).
Оскільки, відповідачем як уповноваженим структурним підрозділом Державної податкової служби України у визначений термін з дня одержання заяви про призначення пенсії в супереч Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджених Постановою Пенсійного Фонду України № 22-1 від 25.11.2005, не було здійснено дій щодо оформлення та подання документів про призначення пенсії згідно заяви позивача від 15.05.2015 до Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області, а тому порушені права позивача підлягають захисту шляхом задоволення позову в цій частині.
Доводи апелянта про необхідність залишення позову ОСОБА_3 без розгляду, у зв'язку з наявністю листа ГУ ДФС у Чернігівській області від 28.09.2016 №839/ч/25-01-21-02, згідно з яким позивача повідомлено, що станом на 14.10.2007 його вислуга становила 20 років у пільговому обчисленні, тому позивач ще у 2016 році знав про наявність у нього права на пенсію за вислугу років, колегія суддів не приймає до уваги, зважаючи на таке.
Як свідчать матеріали справи, 01.09.2016 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив надати інформацію щодо точної дати 2007 року, починаючи з якої він набув право на пенсію за вислугу років та з якої дати йому була встановлена доплата (а.с. 151).
Листом ГУ ДФС в Чернігівській області від 28.09.2016 за №839/ч/25-01-21-02 повідомлено позивача про те, що станом на 14.10.2007 його вислуга становила 20 років у пільговому обчисленні та щомісячна доплата йому не встановлювалась (а.с. 152).
10 жовтня 2016 року позивач просив надати відповідача інформацію щодо суми пенсії за вислугу років, яка б могла йому нарахована після виникнення права на пенсію, кількість працівників управління, яким виплачувалась доплата та причини, за яких йому не встановлювалась доплата, що передбачена підпунктом 1 «г» пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці працівників органів державної податкової служби» від 31.12.1996 №1592, починаючи з 14.10.2007 (а.с. 153).
01 листопада 2016 року ГУ ДФС в Чернігівській області листом за №969/ч/25-01-21-02 вказало, що доплата є додатковим видом грошового забезпечення та встановлювалась за рішенням керівника органу державної податкової служби (а.с. 154).
27 січня 2017 року позивач звернувся знову з заявою, в якій просив надати на його адресу достовірну, точну та повну інформацію про дату, починаючи з якої він набув право на пенсію за вислугу років (а.с. 155).
Як вже зазначалось, листом ГУ ДФС в Чернігівській області від 02.02.2017 за №87/ч/25-01-04-09 повідомлено позивача про те, що станом на 14.10.2007 його вислуга у пільговому обчисленні становила 20 років та у разі звільнення зі служби з 14.10.2007, він мав право на призначення пенсії за вислугу років ( а.с. 43, 156).
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що у 2016 році позивач направляв запити до ГУ ДФС в Чернігівській області, які не стосувались оформлення документів для призначення пенсії та направлення їх до пенсійного фонду.
При цьому, колегією суддів враховано, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.05.2017 у даній справі про залишення позову ОСОБА_3 без розгляду - скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, з підстав порушення віідповідачем принципу юридичної визначеності у спірних правовідносинах (а.с. 20-22).
Крім того, ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.10.2017 у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду даного позову - відмовлено (а.с. 105-106).
Згідно вказаних рішень, суди прийшли до висновку, що повідомлення позивача у 2015 році про, те що він не має права на пенсію за вислугу років, а згодом у 2017 році повідомлення про те, що право на пенсію за вислугу років він набув з 14.10.2007 свідчить про порушення принципу юридичної визначеності у спірних правовідносинах.
Частиною четвертою статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі «Правєдная проти Росії» від 18 листопада 2004 року зазначив, що одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Brumarescu v. Romania» від 28.11.1999 наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі (справа «Ryabykh v. Russia» від 24.07.2003).
Таким чином, вказана суперечлива та взаємовиключаюча інформація у вищевказаних листах дала позивачу сподівання, що він має право на пенсію, тому даний позов не підлягає залишенню без розгляду.
Щодо встановлення судового контролю у даній справі, то колегія суддів звертає увагу на наступні обставини.
Відповідно до частини першої ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.
Оскільки позивач у позовній заяві не навів доводів та не надав доказів того, що дана постанова суду буде відповідачем тривалий час не виконана, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позовні вимоги в частині встановлення судового контролю задоволенню не підлягають.
З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.
Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 лютого 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Н.М. Троян
Судді: Є.І. Мєзєнцев,
В.В. Файдюк
Повний текст виготовлено: 27 серпня 2018 року.