Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
16 серпня 2018 р. Справа № 820/5030/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Супруна Ю.О.,
при секретарі судового засідання - Дробязги Т.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Пазюри О.О.,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1), яка діє як законний представник ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (код ЄДРПОУ 03196469, 64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Гагаріна, 1) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_3, яка діє як законний представник ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, яка полягає у не призначенні ОСОБА_3, як уповноваженому представнику сім'ї, щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за її заявою від 29.12.2017 року за призначенням щомісячної адресної допомоги її доньці, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області призначити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 29.12.2017 року у розмірі 884,00 грн., а з 17.01.2018 року - 1000,00 грн. щомісячно та виплачувати її уповноваженому представнику сім'ї ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, яка полягає у не призначенні ОСОБА_3, як уповноваженому представнику сім'ї, щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за її заявою від 20.06.2018 року за призначенням щомісячної адресної допомоги її доньці, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області призначити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 20.06.2018 року у розмірі 1000,00 грн., щомісячно та виплачувати її уповноваженому представнику сім'ї ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
Крім того позивач просить допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць та покласти судові витрати на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що місто, де зареєстрована позивач та її дитина ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1), є тимчасово окупованими територіями, що згідно з Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2004 року є підставою для надання позивачу та її дитині щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Однак листом від 05.02.2018 року № 04-14/802 позивачем отримана відповідь про відмову в призначені грошової допомоги її дитині ОСОБА_4, (ІНФОРМАЦІЯ_1), оскільки вона народилась в м. Ізюм Харківської області, в зв'язку чим вона не має права на отримання грошової допомоги, обґрунтовано тим, що м. Ізюм Харківської області, де позивач фактично проживає дитина позивача, відсутнє у Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року № 370.
Позивач вважає, що діями, що полягають у відмові призначити ОСОБА_4, (ІНФОРМАЦІЯ_1) адресну допомогу відповідач істотно порушив її права та законні інтереси.
Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що ОСОБА_3, звернулась з заявами про подовження виплати допомоги. Проте зважаючи на постанови КМ України № 505 від 01.10.2014 року, розпорядження КМ України від 07.11.2014 року № 1085 та Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VІІ від 20.10.2014 року відповідач прийшов до висновку про відмову в задоволенні звернень позивача в інтересах її доньки ОСОБА_4, (ІНФОРМАЦІЯ_1).
Враховуючи вищевикладене, та той факт, що спеціалісти управління діяли в межах вимог чинного законодавства, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, в повному обсязі.
Правом надати відповідь на відзив та заперечення учасники справи не скористалися.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу у підготовчому засіданні.
27.08.2018 року суддею Харківського окружного адміністративного суду винесено ухвалу з питань виправлення описок.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві та просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено із наявних в матеріалах справи доказів, що також не заперечувалось представником позивача та представником відповідача, що ОСОБА_3, та ОСОБА_4, знаходяться на обліку у відповідача з 02.07.2015 як внутрішньо переміщені особи (довідка № 104190 від 02.07.2017).
Відповідно до заяв позивач від 29.12.2017 року, 29.01.2018 року, 20.06.2018 року звернувся до відповідача з питання про подовження виплати допомоги.
05.02.2018 відповідачем у призначенні допомоги відмовлено у зв'язку з відсутністю м. Ізюм Харківської області в переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, серед іншого зазначена, що дитина позивача не переміщувалась, оскільки народилась в м. Ізюм Харківської області.
Відповідно до довідки від 20.03.2018 року № 05-11/1592 зазначено, що ОСОБА_3, перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації та отримує державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям з 01.02.2018 року по 31.07.2018 року.
Згідно зі свідоцтвом про народження від 05.04.2016 року серії НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_4.
Відповідно до довідки від 02.02.2017 року № 104190 зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4, визначено АДРЕСА_2.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірний дій щодо відмови у призначенні адресної допомоги у якості внутрішньо переміщеної особи для покриття витрат на проживання на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд керується наступними приписами норм законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, визначає Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505 (зі змінами, надалі - Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців (Абзац перший пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ України№ 34 від 28.01.2015, № 257 від 08.04.2015; в редакції Постанов КМ України № 636 від 26.08.2015, № 370 від 31.05.2017).
Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року №1085 (надалі - Перелік).
Судом встановлено, що у додатках 1, 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 наявний такий населений пункт як с-ще Гладосове (м. Горлівка).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про наявність порушень законодавства в діях відповідача щодо відмови у призначенні адресної допомоги у якості внутрішньо переміщеної особи для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, оскільки на момент звернення позивача із заявою про призначення такої допомоги та на момент надання відповідачем відмови у її призначенні населений пункт, де позивач зареєстрована, був внесений до Переліку в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду адміністративної справи.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до приписів ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Зокрема, стаття 24 Конституції визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_3, та ОСОБА_4, не можуть повернутись до зареєстрованого місця проживання АДРЕСА_2 зважаючи на положення статей 1, 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Судом встановлено, що м. Горлівка, де зареєстрована позивач та її дитина, є населеним пунктом, який адміністративно віднесений до Донецької області.
При цьому Переліком в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1276-р визначено, що до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, включено місто Горлівка.
Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Законний інтерес - це юридичний інтерес, що заснований на законі і випливає з нього, схвалюється ним, хоча і не закріплений у конкретних правових нормах. Так можна говорити про загальні законні інтереси осіб - учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі) і персоніфіковані законні інтереси (інтерес особи у встановленні конкретних фактів, що доводять його невинність у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію у зв'язку зі зверненням у компетентний державний орган).
Сторонами не заперечувалось, що м. Горлівка знаходиться у межах території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, однак зазначення відповідача, що ОСОБА_4, народилась в м. Ізюм Харківської області свідчить про порушення її прав як внутрішньо переміщеної особи.
Одночасно з цим суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України зазначено місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України зазначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Разом з цим ч. 6 ст. 29 ЦК України зазначено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до ч. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зазначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено поняття реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зазначено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
З урахуванням наведеного та зважаючи на зміст довідки від 02.02.2017 року № 104190 відповідачем визнано та визначено що ОСОБА_4, має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2.
Суд звертає увагу, що положення законодавства містять розмежування щодо визначення понять зареєстроване місце проживання та фактичне місце проживання, помилкову підміну яких зроблено з боку відповідача в ході прийняття рішення про відмову в призначенні допомоги ОСОБА_4.
Відповідно до приписів ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З урахуванням встановлених у справі обставин, ст.ст. 3, 24 Конституції України, ст. 2 КАС України, суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання Управління праці і соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради призначити адресну допомогу у якості внутрішньо переміщеної особи для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та здійснити виплату такої допомоги з дня звернення за її призначенням.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Щодо вимоги допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Зважаючи що щомісячна адресна допомога для покриття витрат на проживання статусно та законодавчо не віднесена до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, а відтак суд не вбачає підстав для застосування негайного виконання рішення суду.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням принципу верховенства права, суд приходить до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3, яка діє як законний представник ОСОБА_4 до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, яка полягає у не призначенні ОСОБА_3, як уповноваженому представнику сім'ї, щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за її заявою від 29.12.2017 року за призначенням щомісячної адресної допомоги її доньці, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області призначити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 29.12.2017 року у розмірі 884,00 грн., а з 17.01.2018 року - 1000,00 грн. щомісячно та виплачувати її уповноваженому представнику сім'ї ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, яка полягає у не призначенні ОСОБА_3, як уповноваженому представнику сім'ї, щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за її заявою від 20.06.2018 року за призначенням щомісячної адресної допомоги її доньці, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області призначити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 20.06.2018 року у розмірі 1000,00 грн., щомісячно та виплачувати її уповноваженому представнику сім'ї ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 27 серпня 2018 року.
Суддя Ю.О. Супрун