23 серпня 2018 року м. Чернігів Справа № 2540/2665/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Падій В.В.,
за участю секретаря Кондратенко О.В.,
представника позивача Богданової І.Д.,
представника відповідача Ковальова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
23.07.2018 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) про: визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.01.2018; зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.01.2018; стягнути з в/ч НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що 10.04.2018 ним на адресу в/ч НОМЕР_1 було подано інформаційний запит щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за час проходження ОСОБА_1 військової служби у в/ч НОМЕР_1 . У відповідь на запит позивача, в/ч НОМЕР_1 була надана довідка від 26.02.2018 № 94/832, в якій зазначено, що індексація грошового забезпечення позивачу з 25.01.2016 по 26.01.2018 не нараховувалась та не виплачувалась, на підставі телеграми директора Департаменту від 04.01.2016 № 248/3/9/1/2. Крім того, у довідці зазначено, що, у відповідності до листа Міністерства соціальної політики України від 04.07.2017 № 220/5140, механізм сум індексації за минулий період не передбачено. У зв'язку із чим, вважає дії в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.01.2018 протиправними.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.07.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, оскільки в/ч НОМЕР_1 повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошового забезпечення є виключно Державний бюджет України При цьому, Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» виплата індексації не передбачалась. Крім того, зазначив про той факт, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів понесення останнім витрат на професійну правничу допомогу, оскільки наданий до суду договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 25.04.2018, укладений між адвокатом Богдановою І.Д. та ОСОБА_1 , не містить посилань про надання професійної правничої допомоги саме у даній справі. При цьому, позивач мав можливість скористатися і безоплатною правничою допомогу, оскільки у останнього наявні відповідні пільги.
Аналогічна позиція була викладена представником відповідача і у поданому 07.08.2018 до суду відзиві на позов.
Також, представником відповідача разом з відзивом на позов подано до суду заяву про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, у зв'язку з пропущенням останнім строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Водночас, вищевказане клопотання представника відповідача задоволенню не підлягає, оскільки згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 22.06.2018 (Справа №810/1092/17), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом, на посаді старшого спеціаліста служби охорони державної таємниці в/ч НОМЕР_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 26.01.2018 № 21 “По стройовій частині” позивача виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 та знято з усіх видів забезпечення і здійснено розрахунок при звільненні (а.с.12).
Водночас, як вбачається з матеріалів справи (довідки командира в/ч НОМЕР_2 від 26.02.2018 №94/832), нарахування та виплата індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.01.2016 року по 26.01.2018 не здійснювалась (а.с.13).
У зв'язку з чим, 25.04.2018 позивачем направлено на адресу в/ч НОМЕР_2 інформаційний запит щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1
08.05.2018 відповідачем видано довідку, на інформаційний запит ОСОБА_1 від 25.04.2018, відповідно до якої, зокрема, зазначено, що з січня 2016 індексація грошового забезпечення позивача не нараховувалась та не виплачувалась (а.с.16).
Крім того, з довідки тимчасово виконуючого обов'язки командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.08.2018 № 94/1745 вбачається, що ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 26.01.2018 індексація грошового забезпечення не нараховувалась відповідно до роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 № 248/3/9/1/2 (а.с.53).
Вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.01.2018 протиправними, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Так, у відповідності до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Так, частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Так, статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році -103 відсотка, у 2018 році -103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
У свою чергу, як зазначив відповідач у відзиві на позов, в/ч НОМЕР_1 , як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно у межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом. Разом з тим, у в/ч НОМЕР_1 відсутня можливість виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за рахунок інших коштів. При цьому, Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» виплата індексації не передбачалось.
Проте, суд вважає необґрунтованим вищевказане посилання відповідача, оскільки у відповідності до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нараховувалась та невиплачувалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 26.01.2018.
При цьому, позовна вимога ОСОБА_1 про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.01.2018 також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від основної позовної вимоги, яка була задоволена судом.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
У свою чергу, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Богдановою І.Д. суду було надано суду договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 25.04.2018, додаткова угода (договір) до договору про надання правової допомоги (юридичних послуг) від 25.04.2018, акт прийомки-передачі виконаних робіт від 23.07.2018 з розрахунком витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару), згідно договору про надання правової допомоги від 25.04.2018 та додаткового договору, квитанція від 23.07.2018 (а.с.20-23).
У свою чергу, згідно з актом прийомки-передачі виконаних робіт з розрахунком витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару) від 23.07.2018, адвокат надав клієнту юридичні послуги, згідно договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 25.04.2018 та додаткової угоди (договору) до договору про надання правової допомоги (юридичних послуг) від 25.04.2018, у розмірі 3000,00 грн. (а.с.23)
У відповідності до квитанції від 23.07.2018, адвокатом кошти у сумі 3000,00 грн. були прийняті від ОСОБА_1 (а.с.22).
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, адвокатом документально доведено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин та з урахуванням задоволення адміністративного позову у повному обсязі, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
При цьому, судом не приймаються до уваги посилання представника відповідача у відзиві на позов та той факт, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів понесення останнім витрат на професійну правничу допомогу, оскільки наданий до суду договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 25.04.2018, укладений між адвокатом Богдановою І.Д. та Морським О.Ю., не містить посилань про надання професійної правничої допомоги саме у даній справі, крім того, позивач мав можливість скористатися і безоплатною правничою допомогу, оскільки у останнього наявні відповідні пільги, з огляду на таке.
Так, договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (далі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону № 5076-VI до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Водночас, фундаментальним принципом договірного права є принцип свободи договору, закріплений в статті 3 Цивільного кодексу України, який в кореспонденції з нормами частини першої статті 627 і статті 6 Цивільного кодексу України означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
За системного аналізу положень Закону № 5076-VI та Цивільного кодексу України вбачається, що останніми передбачено свободу сторін в укладенні договорів, зокрема, і договору про надання правової допомоги, що, у свою чергу нівелює обов'язок сторін договору зазначати в останньому, як положень щодо надання адвокатом професійної правничої допомоги по конкретно визначеній справі, так і вибір позивачем захисника своїх прав та інтересів (надання платних правових послуг чи безоплатної правової допомоги).
Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.01.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.01.2018.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду у повному обсязі виготовлено 27.08.2018.
Суддя В.В. Падій