16 серпня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/1911/18
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лайко О.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Азарян К.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
05 червня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення від 17.01.2018 № 3 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком, зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах та зобов'язання призначити ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах, як особі, яка працювала на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій і посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць як чоловіку, що досяг 50 річного віку при стажі роботи понад 25 років із них не менше 10 років на зазначених роботах, відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що у трудовій книжці маються посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони оформлені належним чином. Доказів того, що у спірні періоди був зайнятий на підземних роботах не повний робочий день або що не проводилася атестація його робочого місця немає. У наданих до Полтавського об'єднаного управління пенсійного фонду довідках за 2014 рік маються посилання на накази на підставі яких приймався на роботу та був звільнений, довідки про підземні спуски, була надана копія наказу про підсумки атестації робочих місць за умовами праці від 02.09.2013. Вважає, що з його боку не було допущено ніяких порушень у зборі документів, які підтверджують його трудовий стаж на роботах пов'язаних із видобутком вугілля підземним способом, які дають право на пенсію за списком 1. Вважає, що відсутність оригіналів наказів, підтвердження атестації робочих місць не його провина, а наявність записів у трудовій книжці ці обставини належним чином підтверджує, тому позивач має право на пенсію на пільгових умовах, а дії відповідача протиправні.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні.
09.07.2018 до суду надано відзив на позов, у якому зазначено, що надані довідки про підтвердження пільгового стажу роботи видані підприємствами, що знаходяться на території не підконтрольній українській владі та факт роботи не підтверджений первинними документами. Тому право на призначення дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у позивача не має /а.с.72-73/.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 18.10.2017 позивач звернувся до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, як особа, яка працювала на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників. До заяви додано довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, документи про місце проживання (реєстрації), паспорт, трудову книжку, військовий квиток, диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, довідку про прийняття на роботу (навчання), довідки, що дають право на пільги відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», посвідчення учасника бойових дій /а.с. 143-189/.
Рішенням Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 17.01.2018 № 3 позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 1 згідно підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю пільгового стажу роботи, визначеної тривалості, підтвердженого в установленому порядку /а.с. 143-144/. В обґрунтування рішення зазначено, що довідки: від 20.10.2014 № 640, що видана ВСП «Донецької дирекції з виконання проектів ліквідації шахт», а також від 28.11.2014 № 116/0l-09/386 видана ДП «Макіїввугілля» та від 28.11.2014 № 115/01-08/386, видана ВП «Макіївський ремонтно-механічний завод» ДП «Макіїввугілля» не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони видані підприємствами, які знаходяться на території непідконтрольній українській владі та факт роботи непідтверджений первинними документами.
Позивач вважає, що дане рішення суперечить діючим нормам законодавства України та є протиправним тому звернувся до суду з цим позовом.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, ч. 2 ст. 6, статтею 8, ч. 2 ст. 19, статтями 22, 23, ч. 1 ст. 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як ст. 8 Конституції України, так і ст. 8 КАС України.
Згідно з положеннями статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Так, пенсійне забезпечення громадян України, в т. ч. порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Згідно записів у трудовій книжці із 01.09.1983 по 10.01.1987 ОСОБА_3 навчався у СПТУ № 102 м. Макіївки по спеціальності електрослюсар підземний Шахтоуправління "Жовтневе" виробничого об'єднання "Советскуголь" та має диплом НОМЕР_2 від 12.01.1987, в подальшому працював:
- з 26.01.1987 по 11.05.1987 електрослюсарем підземним 4 розряду;
- з 23.02.2009 по 01.02.2010 електрослюсарем 5 розряду з повним робочим днем в шахті на Відокремленому підрозділі «Управління по погоджуванню, випробуванню та ремонту гірничошахтного обладнання» Державного підприємства «МАКІЇВВУГІЛЛЯ»;
- з 29.06.2010 по 30.06.2013 електрослюсарем 5 розряду з повним робочим днем в шахті на Відокремленому підрозділі «Управління по погоджуванню, випробуванню та ремонту гірничошахтного обладнання» Державного підприємства «МАКІЇВВУГІЛЛЯ»;
- з 01.07.2013 по 28.11.2014 електрослюсарем підземним 5 розряду ділянка № 1 /а.с. 95-104/ з повним робочим днем у шахті у відокремленому підрозділі «Макіївському ремонтно-механічному заводі» Державного підприємства «МАКІЇВВУГІЛЛЯ».
На час звернення з заявою про призначення пенсії 18.10.2017 позивач мав достатній загальний стаж роботи, стаж роботи для призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно частини першої статті 48 КЗпП України, статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абзаців 1, 2, 4 п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» дійсно передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконним, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органом та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсними і не створює правових наслідків.
Згідно частини четвертої статті 4 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII, перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію. Такий перелік затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085-р з подальшими змінами та доповненнями. До населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, віднесено в тому числі і м. Макіївка Донецької області, на території якого зареєстровано Держане підприємство "Макіїввугілля".
Згодом, внаслідок збройного конфлікту, що відбувся на території Луганської та Донецької областей, частина цих областей була визнана окупованою (Постанова Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17 березня 2015 року № 254-VIII; Постанова Верховної Ради України «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» від 17 березня 2015 року № 252-VIII). Таким чином, місто Макіївка, де раніше працював позивач, було віднесено до тимчасово окупованих населених пунктів.
В Україні визнається та діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на які надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України.
У практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», які говорять про те, що документи видані окупаційною владою, повинні визнаватись, якщо їх невизнання тягне за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що «держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки від імені або щодо Намібії, але, «у той час, як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей та шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці.
Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» Європейський суд обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia 23/02/2016 &1Ло) Європейський суд приділив значну увагу аналізу цьому висновку.
Так, Європейський суд констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далекі від абсолютного.
Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш захищеним фактичною та існуючою владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватись третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами. Вирішити інакше, означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, Європейський суд у справі «Мозер проти Республіка Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони (тобто є окупованою)».
Зі змісту преамбули Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 р. №1207-VІІ (далі - Закон № 1207-VІІ) вбачаться, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1049 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до вимог ст.ст.1, 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дії Конституції та законів України.
Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.
Тобто, одним з основних напрямків політики держави України стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист та повноцінна реалізація, зокрема, соціальних прав громадян України.
З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до частини першої статті 18 Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Як вбачається зі змісту частин першої та другої статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»
Суд вважає, що неврахування довідок, які видані підприємством з непідконтрольної території, буде порушувати конституційне право позивача на отримання пенсії, тому не погоджується з доводами відповідача, що зазначені довідки не можуть бути прийняті до уваги з підстав того, що видані підприємством з непідконтрольної Україні території.
Суд не має сумнівів в достовірності змісту цих довідок. Як вбачається зі змісту довідок та записів в трудовій книжці - періоди роботи, номера наказів за якими позивач приймався на роботу, професія (посада), за якою позивач працював у спірні періоди, не мають розбіжностей та співпадають.
Відповідачем не спростовані відомості, які зазначені в довідках та у трудовій книжці, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацію, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пільгове пенсійне забезпечення.
Зворотного, тобто того, що позивач не працював відповідачем не доведено та його періоди роботи не спростовані.
В силу вимог частин першої та п'ятої Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
З наведених вище та встановлених судом фактів та правових норм, що регулюють спірні правовідносини, вказують на те, що рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу з причин відсутності у нього необхідного стажу є протиправним і підлягає скасуванню. Також суд вважає, що позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 36000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, 36040, код ЄДРПОУ 40383769) про визнання протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 17.01.2018 № 3.
Зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області призначити ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах згідно підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 18.10.2017.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 21 серпня 2018 року.
Суддя А.Б. Головко