Іменем України
21 серпня 2018 року
Київ
справа №810/3393/17
адміністративне провадження №К/9901/48331/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 810/3393/17
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Київській області
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року (у складі судді Василенко Г.Ю.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року (у складі колегії суддів Коротких А.Ю., Літвіної Н.М., Чаку Є.В. ),
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач або ОСОБА_2) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області № М-28285/0-15791/6-17 щодо відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва площею 0,12 га, що розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області у місячний строк з дня набрання постановою законної сили надати суду звіт про її виконання.
В обґрунтування позовних вимог позивач пояснила, що вона звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га та отримала відмову відповідача у наданні такого дозволу, оформлену листом від 25 вересня 2017 року. Позивач вважає протиправною таку відмову відповідача, оскільки у відмові не надано жодної фактичної чи правової оцінки відповідності поданих позивачем документів вимогам статті 118 Земельного кодексу України, тобто наявності чи відсутності підстав для відмови. Взагалі відповідачем не вказано підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, визначені в статті118 Земельного кодексу України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року, позов задоволено.
Постановляючи це рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області здійснює свої повноваження відповідно до законодавчих актів України, у тому числі актів Кабінету Міністрів України, проте Стратегія удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою стосовно надання земельних ділянок у власність, на відміну від Земельного Кодексу України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх винесеними з порушенням норм матеріального права відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга подана 16 квітня 2018 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 квітня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 810/3393/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 21 серпня 2018 року.
Головне управління Держгеокадастру у Київській області в касаційній скарзі заявило клопотання про участь у касаційному розгляді адміністративної справи у судовому засіданні його представника. Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року у задоволенні зазначеного клопотання було відмовлено.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30 серпня 2017 року позивачем подано до Головного управління Держгеокадастру у Київській області клопотання від 30 серпня 2017 року № М-28285/0/5-17 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га, яка розташована на території Литвинівської сільської Ради Вишгородського району Київської області. До клопотання було додано копію паспорта, копію ідентифікаційного коду, схема земельної ділянки викопіювання з публічної кадастрової карти України.
25 вересня 2017 року Головне управління Держгеокадастру у Київській області листом № М-28285/0-15791/6-17 надало відповідь позивачу про розгляд її заяви стосовно надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га, яка розташована на території Литвинівської сільської Ради Вишгородського району Київської області. За результатами розгляду заяви відповідач відмовив позивачу у наданні запитуваного дозволу мотивуючи тим, що на даний час відповідач не має можливості задовольнити її клопотання щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для індивідуального садівництва, площею 0,1200 га, яка розташована на території Литвинівської сільської Ради Вишгородського району Київської області, оскільки постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07 червня 2017 року № 413 визначено систему організації процесу виконання заходів щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, зокрема: надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до сформованих переліків, які будуть оприлюднені на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, насамперед учасникам антитерористичної операції; врахування позиції відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Площа земельних ділянок, яку пропонується передати безоплатно у власність визначається у розмірі 25 % від площі земельних ділянок, права оренди на які були продані у кварталі, що передував поточному кварталу. Законодавець встановив, що реалізація таких заходів дасть змогу забезпечити прозорість діяльності системи управління земельними ресурсами, вільний доступ до земельної інформації всіх суб'єктів земельних відносин, здійснити раціональне використання земель сільськогосподарського призначення державної власності з урахуванням інтересів суспільства, територіальних громад та держави, знизить рівень корупції та мінімізує соціальну напругу, сприятиме цивілізованому розв'язанню проблем у сфері земельних відносин, підвищити рівень довіри ділових кіл і суспільства до системи земельних відносин.
Вказаним листом відповідач повідомив позивачу про наявність обставин, які перешкоджають позитивному вирішенню питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Не погоджуючись з прийнятим рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області, позивач звернувся до суду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що місце розташування земельної ділянки щодо якої звернувся позивач, не відповідає вимогам нормативно-правових актів, оскільки зазначена земельна ділянка відповідно до постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07 червня 2017 року № 413 не входить до переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам у III, IV кварталі 2017 року на території Київської області. Крім того, зазначає, що вимога зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області прийняти конкретно визначене рішення, а саме надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га, є формою втручання в дискреційні повноваження даного державного органу.
Позивачем 27 червня 2018 року надано суду відзив на касаційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Київській області, в якій позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. У своєму відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій відновлені її порушені права, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, і які є результатом ефективного захисту прав і свобод громадянина України, гарантованих позивачу Конституцією та законами України.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі за текстом - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За приписами частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до пункту «в» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва не більше 0,12 гектара.
Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
За приписами частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної передачі є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року відповідає не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.
Розглядаючи доводи касаційної скарги стосовно правомірності відмови відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 Земельного кодексу України.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Таким чином, підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку громадянин має намір отримати у власність, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також містобудівної документації та схем землеустрою.
Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Кабінет Міністрів України затвердив Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (далі за текстом - Постанова № 413).
Метою Постанови № 413 є створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави.
У зв'язку із чим колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що Постанова № 413 прийнята з метою вдосконалення система управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, а також раціонального та ефективного їх використання та жодним чином не регулює правовідносини між громадянином та державою щодо передачі земельних ділянок у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення фермерського господарства.
Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що у зв'язку із прийняттям Постанови № 413 зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.
Відтак, посилання відповідача на Постанову № 413, як на нормативний акт, що прийнятий на виконання Земельного кодексу України, чи іншого закону, що регулює земельні правовідносини, та надає відповідачу право відмовляти у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є протиправним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає вірним висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області здійснює свої повноваження відповідно до законодавчих актів України, у тому числі актів Кабінету Міністрів України, проте Постанова № 413 не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність, на відміну від Земельного Кодексу України.
Щодо правомірності задоволення судами попередніх інстанцій позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, Верховний Суд зазначає наступне.
Задовольняючи зазначену позовну вимогу суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, оскільки відповідно до пункту 3 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинні до 15 грудня 2017 року), у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. З огляду на зазначене та беручи до уваги ту обставину, що у листі-відмові від 25 вересня 2017 року відповідач не навів передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного Кодексу України підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд вважає, що у Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутнє право адміністративного розсуду, відтак належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачів є зобов'язання відповідача надати вищезазначений дозвіл.
Однак, колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, у зв'язку із наступним.
Один з доводів касаційної скарги стосується втручання суду у дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Київській області.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
З наведеного вбачається, що Головне управління Держгеокадастру в Київській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не мають втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
У зв'язку із цим, Суд вважає, що найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права є визнання відмову відповідача протиправною, скасування його рішення та зобов'язання розглянути клопотання позивача повторно.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За таких обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та зміні рішення суду першої інстанції, яке було залишено без змін рішенням суду апеляційної інстанції.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, при ухваленні оскаржуваного судового рішення допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення у певній частині незаконного судового рішення, це рішення в резолютивній частині слід змінити.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області задовольнити частково.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року, залишену без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року, у справі № 810/3393/17 - змінити.
Викласти абзац третій резолютивної частини постанови Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року в наступній редакції: «Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва площею 0,12 га, що розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області».
В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко