23 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1626/17
Категорія: 9.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: ОСОБА_1
суддів: Домусчі С.Д. , Коваля М.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної Фіскальної служби у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2018р., прийнятим в порядку письмового провадження у складі судді Біоносенка В.В. по справі № 814/1626/17 за позовом Головного управління Державної Фіскальної служби у Миколаївській області до Приватного Миколаївського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Миколаївтурист" про стягнення фінансових санкцій,
I. ПРОЦЕДУРА:
10.08.2017 року представник ГУ ДФС у Миколаївській області звернувся до суду з адміністративним позовом до Приватного Миколаївського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Миколаївтурист" та просив суд стягнути заборгованість за рішенням про застосування фінансових санкцій від 27.12.16 №000192/04-40 в розмірі 17000,00 гривень
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 року в задоволені адміністративного позову було відмовлено.
II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Не погоджуючись зі вказаним рішенням, представник ГУ ДФС у Миколаївській області подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права та просив його скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ГУ ДФС у Миколаївській області у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги щодо питання належного інформування Позивача про проведення позапланової перевірки апелянт обґрунтовує тим, що якщо і припустити, що Позивач мав застосовувати фінансові санкції в формі податкового повідомлення-рішення, то це не є підставою для скасування рішення з одних лише формальних міркувань невідповідності форми. Факт порушення законодавства є доведеним та не спростований жодним доказом чи аргументом. Розмір застосованої санкції повністю узгоджується зі ст.. 17 Закону №481, який є єдиним нормативно-правовим актом, що визначає вид вид та розмір вказаної відповідальності. Невідповідність акта лише формальним ознакам не нівелює факту порушення Відповідачем законодавства та не може бути підставою для звільнення його від відповідальності за це порушення.
III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року справа призначена до розгляду у письмовому провадженні .
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав .
IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Судом 1-ої інстанції було встановлено, шо Приватне миколаївське акціонерне товариства по туризму та екскурсіях “Миколаївтурист” (ПрАТ “Миколаївтурист”) зареєстровано в якості юридичної особи 14.08.00. Основним видом діяльності товариства є діяльність туристичних операторів, діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування та інше.
07.12.16 у ПрАТ “Миколаївтурист” закінчився строк дії ліцензії на роздрібну торгівлю алкоголем.
13.12.16 працівники ГУ ДФС у Миколаївській області вийшли на фактичну перевірку до торговельного об'єкту відповідача та зафіксували факт продажу 1 пляшки горілки.
За наслідками перевірки було складено Акту від 13.12.16 №276/14-29-40-12/302659223.
27.12.16 р. уповноваженою особою ГУ ДФС у Миколаївській області винесено Рішення про застосування фінансових санкцій №000192/04, яким застосовано до ПрАТ “Миколаївтурист” фінансові санкції у розмірі 17000 гривень за роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензії на такий вид діяльності.
V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:
Відповідно до ст. 15 Закону України № 481/95-ВР контроль за додержанням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи доходів і зборів шляхом проведення фактичних та документальних перевірок відповідно до ПК України.
Згідно п. 5 Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України «Про Державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» № 481/95-ВР від 19.12.1995, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №790 від 02.06.2003, підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є: акт перевірки додержання суб'єктом підприємницької діяльності встановлених законодавством вимог, обов'язкових для виконання під час здійснення оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, складений органом, що видав ліцензію, у якому зазначається зміст порушення і конкретні порушені норми законодавства; результати проведення органом, який видав ліцензію, іншими органами виконавчої влади в межах їх компетенції перевірок суб'єкта підприємницької діяльності, пов'язаної з виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Згідно п.116.1 та 116.2 ст.116 ПК України, у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення. За одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно із п.п.191.1.4 п.191.1 ст.191 ПК України визначено, що функцією контролюючих органів є, зокрема, здійснення контролю за встановленим законом порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), порядку розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону та здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів.
При цьому, п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 02.03.2015 № 222-VIII встановлено, що ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, яка ліцензується відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» до суб'єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17 000,00 грн. (абз. 5).
Відповідно до п.п.19-1.1.13. ст.19 Податкового кодексу України контроль з питання ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами здійснюють органи доходів та зборів.
Відповідно до п.7 ч.6 ст.12 КАС України, позивач має право на стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений строк оскарження.
Відповідно до п.20.1.34 ст.20 ПК України позивач має право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, якій має податковий борг.
Відповідно до п.14.1.175. ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений Кодексом строк.
Податкове зобов'язання визначене контролюючим органом вважається узгодженим в день закінчення процедури адміністративного оскарження (п.56.17 ст.56 ПКУ), або день набрання судовим рішенням законної сили у випадку судового оскарження (п. 56.18 ст.56 ПКУ).
При цьому, необхідно врахувати, що відповідно до п.54.3. ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Таким чином, з 01.01.11 з моменту набрання чинності Податковим кодексом України форма рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій, передбачених ст.17 Закону повинна відповідати вимогам ст.ст.54, 58, 116 ПК України.
Разом із тим, відповідно до пункту 10 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України (Перехідні положення) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та інших центральних органів виконавчої влади, прийняті до набрання чинності цим Кодексом на виконання законів з питань оподаткування, та нормативно-правові акти, які використовуються при застосуванні норм законів про оподаткування (в тому числі акти законодавства СРСР), застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу.
VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА:
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно п.1 ч.1 ст.315 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Так, стаття 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.4 ст.243 КАС України , судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "ОСОБА_2 Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління" (див. п. 110 Рішення ЄСПЛ по справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (заява №36985/97).
Суд не може не помітити вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року( норма ідентична нормі , що міститься у п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 та п.56.21 ст.56ПК ПК України ), який передбачав, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків( див.п. 57. Рішення ЄСПЛ по справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року).
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р.).
Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р.).
VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:
Апеляційний суд ,враховуючи наявність акту перевірки де зафіксовано правопорушення, чеку, що підтверджує факт продажу алкогольного напою, а також враховуючи, що акт перевірки був складений в присутності працівників ПрАТ “Миколаївтурист” та підписаний без зауважень , приходить до висновку про обґрунтованість висновку контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» в частині продажу алкогольних напоїв за відсутності відповідної ліцензії, вважає ,що наявні правові підстави для призначення штрафної санкції у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн., але форма рішення ГУ ДФС у Миколаївській області про застосування фінансових санкцій від 27.12.16 р. за №000192/04, на суму 17000 грн.00 коп. не відповідає вимогам ст.ст.54, 58, 116 ПК України та порушує вимоги ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.
Апеляційний суд ,враховуючи принципи верховенства права, належного врядування ,презумпції правомірності дій платника податків , практику ЄСПЛ ,як джерело права, погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову , так як невідповідність форми рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій, передбачених ст.17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і
обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ” вимогам ст.ст.54, 58, 116 ПК України унеможливлює виникнення податкового боргу та їх подальше стягнення.
Апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції та вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права, так як судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, із належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддею , який зазначений у судовому рішенні .
Апеляційний суд вважає, що стягнення штрафних санкцій державним органом позивача за рішенням ,що не відповідає вимогам Закону - є свавільним втручанням та підлягає захисту згідно статті 1 Першого протоколу Конвенції, як право мирно володіти майном , а державний орган, який не дотримався своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Керуючись ст.8 Конституції України, ст. 6 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7,242, 272, 308, 309, 311, п.1 ч.1 ст.315, 316,321,322,325,328,329 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної Фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 р.- без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів .
Повне рішення складене та підписане 23.08.2018 року
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4