Справа № 825/1638/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Клопот С.Л. Суддя-доповідач Шурко О.І
16 серпня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Ріпкинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_3 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Ріпкинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та просив суд:
- визнати неправомірними дії Ріпкинського об'єднаного управління ПФУ Чернігівської області щодо відмови ОСОБА_3 у здійсненні перерахунку раніше призначеної пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", лист від 15.03.2018 №25/09/Б-2 щодо відмови.
- зобов'язати Ріпкинське об'єднане управління ПФУ Чернігівської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_3 призначеної відповідно до ст..37-1 Закону України "Про державну службу" в редакції, чинній на день призначення пенсії та Постанови КМУ від 31.05.2000 №865 (в редакції чинній на дату призначення пенсії) з 01.03.2018 згідно довідки Головного управління статистики у Чернігівській області з розрахунку 90 відсотків суми заробітної плати.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Ріпкинському ОУ ПФУ та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу", у розмірі 90% від суми заробітної плати.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2018 позивач звернувся до Ріпкинського ОУ ПФУ із заявою про перерахунок пенсії, у зв'язку із підвищенням посадового окладу працюючого начальника Городнянського управління статистики. До заяви було додано довідку Головного управління статистики у Чернігівській області від № 21 від 26.02.2018 про заробітну плату працюючого начальника Городнянського управління статистики (а.с.12).
Листом від 15.03.2018 № 25/09/Б-2 Ріпкинське ОУ ПФУ повідомило позивача про той факт, що, на час звернення останнього із заявою про перерахунок пенсії до законодавства внесено зміни, які не передбачають перерахунку пенсії, у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям (а.с.11).
Вважаючи вищевказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позовних вимог, зазначив, що чинним на час звернення ОСОБА_3 за перерахунком розміру пенсії, не передбачено можливість її перерахунку, у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (у редакції, яка діяла на момент призначення позивачу пенсії), пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Приписи ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» (в редакції, яка була чинна на момент призначення позивачу пенсії), визначали, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 4 та 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 року №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» (в редакції, яка була чинною до 15.12.2015), передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України (для службовців Національного банку України відповідно до рішень його Правління) після набрання чинності Законом України від 16.01.2003 №432-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу», визначається в такому порядку: пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку; іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.
Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики.
Отже, станом на дату призначення позивачу пенсії державного службовця чинне на той час законодавство передбачало умови і порядок перерахунку її розміру у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою.
Проте надалі законодавче регулювання цих відносин зазнало змін.
У зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» був виключений, п. 5 - змінений.
У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, положення ст.37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII в частині права на перерахунок пенсії втратили чинність.
Відповідно до ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, яка набрала чинності з 01.05.2016, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, з 01.05.2016 Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців.
При цьому, приписи Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містять такої підстави для перерахунку пенсії, як підвищення заробітної плати працюючих державних службовців.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивачу у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Судом апеляційної інстанції поряд з іншим враховується і правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
У свою чергу, Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У п. 2.2. вказаного рішення також зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116). У рішенні від 02.03.1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.
В свою чергу, жодні соціальні права не є абсолютними, вони можуть бути обмежені у визначеному Законом порядку, оскільки у відповідності до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виключення законодавцем статті, що передбачала право на перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних державних службовців не може бути розцінено як звуження соціально-правових гарантій, порушення принципу передбачуваності Закону, та відповідно не створює обов'язку держави для здійснення перерахунку пенсії без правових на те підстав.
Аналогічний підхід застосування зазначених норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 23.01.2018 у справі № 745/458/16-а, від 13.02.2018 у справі № 697/2282/17, від 21.02.2018 у справі № 638/19513/16-а та у справі №359/5905/16-а
Аналогічний висновок щодо застосування наведених положень ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII викладений у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №691/770/16-а.
Відповідно до вище зазначеного колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції досліджено всі обставини справі на підставі яких суд дійшов до правильного висновку, що дійсно на момент призначення позивачу пенсії державного службовця, статтею 37-1 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ було передбачено можливість перерахунку пенсії у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям і пунктом 4 Постанови № 865 передбачались умови такого перерахунку, але на момент збільшення розміру заробітної плати працюючого державного службовця за посадою, з якої позивач вийшла на пенсію, та на момент звернення позивача до відповідача від 10.11.2017 щодо перерахунку їй пенсії з цих підстав, законодавство змінилось, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ було викладено в іншій редакції, яка не закріплює такого механізму підвищення пенсії і жодною постановою Кабінету Міністрів України також не визначено, ані порядку (механізму) перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку зі зміною розміру заробітної плати, ані умов його здійснення.
Колегія суддів зауважує, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, яку позивач отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням права останнього на соціальний захист.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Степанюк А.Г.
Повний текст постанови виготовлено 21.08.2018.