Постанова
Іменем України
08 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 2-409/11
провадження № 61-5298 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_6,
відповідач-ОСОБА_7,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Маньківського районного суду Черкаської області у складі судді Костенка А. І. від 28 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області у складі суддів: Міщенка С. В., Подороги В. М., Демченка В. А., від 18 листопада 2016 року.
Встановив:
У серпні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя.
Позовна заява ОСОБА_6 мотивована тим, що з 01 вересня 2004 року вона з відповідачем ОСОБА_7 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а з 11 лютого 2006 року до 12 квітня 2011 року проживали в шлюбі. За час перебування в шлюбі сторони набули за кошти сім'ї таке майно: на підставі договору купівлі-продажу будинку від 25 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, набуто у власність будинковолодіння на АДРЕСА_1, яке розміщене на земельній ділянці площею 1 430 кв. м (далі - будинковолодіння); 27 вересня 2008 року на ім'я ОСОБА_7 був придбаний та зареєстрований автомобіль марки ВАЗ 21099, 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (далі - автомобіль марки ВАЗ 21099); 14 березня 2009 року на ім'я ОСОБА_7 був придбаний та зареєстрований автомобільний причіп марки КАМА 500, 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 (далі - причіп марки КАМА 500). Із часу припинення шлюбних відносин між позивачем та відповідачем у добровільному порядку питання щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя не вирішене, і ці обставини стали підставою для звернення ОСОБА_6 до суду із цим позовом.
На підставі наведеного, з урахуванням уточнених вимог позову, ОСОБА_6 просила суд:
- визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя спірне будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію ? частини вартості цього будинковолодіння - 81 464 грн 50 коп.;
- визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та залишити у власності відповідача автомобіль марки ВАЗ 21099 та причіп марки КАМА 500 і стягнути на її користь грошову компенсацію ? частини їх вартості - 12 812 грн 50 коп.;
- визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя земельну ділянку площею 1 430 кв. м., на якій розміщене спірне будинковолодіння, та визнати за ОСОБА_6 право власності на ? її частину, а також стягнути з відповідача на її користь ? частину вартості цієї земельної ділянки - 50 050 грн.;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_6 ? частину вартості фактично виконаних робіт в будинку на АДРЕСА_1 - 53 236 грн 50 коп., та ? частину вартості матеріалів, виробів, конструкцій, що використовувались для проведення будівельних робіт в цьому будинку, - 31 904 грн;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_6 суми, витрачені на оплату експертиз у справі, а саме: 7 104 грн, 2 583 грн, 1 531 грн 92 коп., суму, витрачену на оплату послуг БТІ, - 870 грн 92 коп., та суму, витрачену на юридичні послуги, - 3 700 грн.
Загалом ОСОБА_6 просила суд стягнути із ОСОБА_7 на її користь 172 180 грн 34 коп.
У серпні 2011 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_7 мотивована тим, що за час сумісного проживання сторін у шлюбі ними спільно набуто у власність автомобіль та будинок. Також за час їх сумісного проживання спільно придбано інше побутове майно (котел, холодильник та інше), використано спільні кошти на капітальний ремонт житлового будинку ОСОБА_6, що знаходиться на АДРЕСА_2 внаслідок чого значно збільшилася його вартість. Право власності за ОСОБА_6 на цей будинок зареєстровано під час шлюбу з ОСОБА_7, і він вважає, що це майно підлягає поділові між сторонами в порядку поділу спільного майна подружжя.
На підставі наведеного, з урахуванням уточнених вимог позову, ОСОБА_7 просив суд:
- визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_2, зареєстрований 07 грудня 2007 року за ОСОБА_6, інвентарна вартість 123 757 грн;
- визнати за ОСОБА_7 право власності на ? частину житлового будинку на АДРЕСА_2, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_6;
- визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя кошти, витрачені на придбання рухомого майна в сумі 30 390 грн, і стягнути з ОСОБА_6 ? частину вказаних коштів на його користь - 15 195 грн.
Всього ОСОБА_7 просив суд виділити йому майна на суму 77 073 грн 50 коп.
Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 28 липня 2016 року первісний та зустрічний позови задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 ? суми вартості земельної ділянки загальною площею 1430 кв. м на АДРЕСА_1 в розмірі 50 050 грн, ? суми вартості фактично виконаних робіт в будинку по АДРЕСА_1 в розмірі 53 236 грн 50 коп., ? вартості матеріалів, виробів, конструкцій, що використовувались для проведення будівельних робіт в будинку на АДРЕСА_1, в розмірі 31 904 грн, ? вартості автомобіля ВАЗ 21099 в розмірі 10 812 грн 50 коп., ? вартості причепу КАМА 500 в розмірі 2 000 грн.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 вартість проведених експертиз, а саме: 7 104 грн - за проведення експертизи № 426/14-23, 2 583 грн - за проведення експертизи № 427/14-23, 1 531 грн 92 коп. - за проведення будівельно-технічної експертизи та 870 грн 92 коп. - за оплату послуг БТІ.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму витрат на юридичні послуги в розмірі 14 180 грн., а також 2 145 грн 72 коп. сплаченого державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та судового збору.
В іншій частині первісного позову відмовлено.
Визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя кошти, витрачені на придбання рухомого майна, в сумі 15 898 грн і стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 ? такої суми коштів -7 490 грн.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 17 грн 63 коп. сплаченого державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В іншій частині зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за правилами статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) вимоги первісного позову підлягають частковому задоволенню у доведеній його частині, а саме в частині стягнення половини вартості майна, набутого позивачем разом з відповідачем під час перебування в шлюбі, яка становить: ? суми вартості земельної ділянки загальною площею 1 430 кв. м на АДРЕСА_1 - 50 050 грн; ? суми вартості фактично виконаних робіт в будинку на АДРЕСА_1 - 53 236 грн 50 коп.; ? вартості матеріалів, виробів, конструкцій, що використовувались для проведення будівельних робіт в будинку на АДРЕСА_1 -31 904 грн; ? вартості автомобіля ВАЗ 21099 - 10 812 грн 50 коп.; ? вартості причепа КАМА 500 - 2 000 грн.
Також суд визнав обґрунтованими вимоги зустрічного позову в частині поділу між сторонами доведених витрат на придбання рухомих речей та визнав безпідставними посилання ОСОБА_7, що до складу майна, яке підлягає поділові між сторонами у справі, належить житловий будинок на АДРЕСА_2, з посиланням на те, що цей будинок набуто у власність ОСОБА_6 до шлюбу, і він не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також суд дійшов висновків, що ОСОБА_7 не довів належними і допустимими доказами його особистих витрат на проведення ремонтних робіт будинку на АДРЕСА_2.
Питання щодо розподілу судових витрат суд визнав похідним.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 18 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції змінено.
В частині стягнення витрат на правову допомогу із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 в сумі 14 180 грн рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в стягненні витрат на правову допомогу.
В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що при вирішенні питання про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_6 14 180 грн витрат на правову допомогу, всупереч статтям 212, 214 ЦПК України 2004 року, суд першої інстанції рішення в цій частині не обґрунтував, залишив поза увагою відсутність належних доказів для стягнення цієї суми, не врахував граничних розмірів компенсації витрат, пов'язаних із правовою допомогою, що передбачені статтею 84 ЦПК України 2004 року, не врахував, що ці витрати мають бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допускаються до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь в розгляді справи. Відомостей про те, що особи, які представляли інтереси ОСОБА_6 у суді на підставі угоди (ордера), були допущені до участі в розгляді справи ухвалою суду як особи, які надають правову допомогу, немає, а тому апеляційний суд дійшов висновків, що у суду першої інстанції не було підстав стягувати з відповідача на користь позивача 14 180 грн витрат на правову допомогу.
З іншими висновками суду першої інстанції щодо обсягу майна колишнього подружжя, яке підлягає поділу в межах цього спору, та способу поділу відповідного майна апеляційний суд погодився, визнавши рішення районного суду в цій частині законним, мотивованим та обґрунтованим.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_7 просить змінити рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 28 липня 2016 року та ухвалити нове рішення у справі:
- в частині стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 ? частини вартості земельної ділянки замість 50 050 грн стягнути 34 710 грн;
- в частині стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 ? частини фактично виконаних будівельних робіт в сумі 53 236 грн 50 коп. відмовити;
- в частині стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 ? частини вартості будівельних матеріалів у сумі 31 904 грн відмовити;
- в частині стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 14 180 грн витрат на правову допомогу відмовити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 ? частину вартості житлового будинку з надвірними спорудами - 25 024 грн.
Стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 понесені ним судові витрати в сумі 1 450 грн та 1 595 грн, всього 3 045 грн.
В іншій частині рішення Маньківського районного суду від 28 липня 2016 року залишити без змін.
Зі змісту касаційної скарги випливає, що ОСОБА_7 не погоджується також з рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 18 листопада 2016 року у вказаній вище частині.
Касаційна скарга ОСОБА_7 мотивована тим, що при розгляді справи суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що:
- вартість спірної земельної ділянки загальною площею 1 430 кв. м на АДРЕСА_1 становить 100 100 грн, тоді як вартість цієї земельної ділянки має розраховуватись виходячи з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яку ОСОБА_7 надавав суду першої інстанції і яка не врахована при розгляді справи;
- суди безпідставно стягнули із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 ? суми вартості фактично виконаних робіт в будинку на АДРЕСА_1 в розмірі 53 236 грн 50 коп., оскільки усі відповідні будівельні роботи ОСОБА_7 виконував особисто, і витрат колишнє подружжя на оплату таких робіт не несло;
- при визначенні загального обсягу майна, що підлягає поділові між сторонами у справі, суди безпідставно не включили до поділу витрати подружжя на поліпшення житлового будинку ОСОБА_6 на АДРЕСА_2 в розмірі 89 000 грн незважаючи на те, що матеріали справи містять висновок експерта на підтвердження цих обставин - том 2, а. с. 210 (насправді том 1, а. с. 207-211);
- вирішуючи спір в частині поділу будинковолодіння на АДРЕСА_1 та визначення його вартості суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив докази ОСОБА_7 у вигляді звіту про проведення незалежної оцінки вартості будинковолодіння, складеного оцінювачем ОСОБА_9 06 квітня 2011 року, з посиланням на частину другу статті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2014 року № 358 «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства», тоді як звіт було складено в 2011 році, задовго до прийняття Кабінетом Міністрів України згаданої постанови у 2014 році. Суд першої інстанції на вказаний звіт взагалі уваги не звернув.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, сторонам у справі надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_7, поданому у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_7 і залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.
Заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_6 мотивує тим, що апеляційний суд належним чином перевірив законність та обґрунтованість висновків рішення суду першої інстанції у справі, повно і всебічно встановив обставини у справі, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалив рішення суду з дотриманням вимог закону.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
01 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно із статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи встановили, що до обсягу спільно нажитого майна, яке підлягає поділові між сторонами у справі в межах первісних і зустрічних позовних вимог, враховуючи джерело і час його придбання, входить: будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1; земельна ділянка площею 1 430 кв. м, на якій розміщене вказане будинковолодіння; автомобіль марки ВАЗ 21099; причіп марки КАМА 500; кошти, витрачені на придбання рухомого майна, в сумі 15 898 грн.
Встановивши загальний обсяг майна, що підлягає поділові, врахувавши позиції сторін у справі щодо порядку та способу його поділу, встановивши вартість такого майна на підставі належних і допустимих доказів, суди попередніх інстанцій здійснили його поділ з урахуванням положень СК України у спосіб, що не суперечить вимогам Закону.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій помилково визначили обсяг майна, яке слід розділити у цій справі, з посиланням на неналежну оцінку зібраних у справі доказів, у тому числі щодо вартості відповідного майна.
Разом з тим суд касаційної інстанції обмежений у процесуальному праві на оцінку/переоцінку зібраних у справі доказів (частина перша статті 400 ЦПК України), а тому доводи касаційної скарги не є такими, що тягнуть за собою обов'язкове скасування ухвалених у справі судових рішень судів попередніх інстанцій.
Посилання касаційної скарги щодо надання судами попередніх інстанцій при розгляді справи переваги доказам ОСОБА_6 над доказами ОСОБА_7 також не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд надав оцінку доказам обох сторін у справі, мотивовано взяв до уваги чи відхилив їх і навів вичерпні мотиви з цього приводу в мотивувальній частині рішення суду.
Питання щодо розподілу судових витрат є похідним і вирішене апеляційним судом правильно.
Оскільки посилання касаційної скарги та наявні у матеріалах справи документи не спростовують законних і обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення первісних і зустрічних позовних вимог, розподілу судових витрат у справі, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оспорюване судове рішення апеляційного суду без змін, як це передбачено статтею 410 ЦПК України.
Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції немає підстав для зміни розподілу судових витрат, визначеного судами попередніх інстанцій.
Судовий збір за розгляд справи судом касаційної інстанції слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,
Постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 листопада 2016 року та рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 28 липня 2016 року в незміненій частині залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покласти на ОСОБА_7.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. О. Лесько
С.Ю. Мартєв
В.В. Пророк
І.М. Фаловська