Постанова
Іменем України
16 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 415/1944/16-ц
провадження № 61-31174 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - відокремлений підрозділу «Шахта ім. Д. Ф. Мельникова» в особі публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля»,
представник відповідача - Кузьминова Інна Ігорівна,
третя особа - виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України,
представник третьої особи - Досєєва Юлія Валентинівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2016 року у складі судді Чернобривко Л. Б. та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 02 лютого 2017 року у складі суддів: Авалян Н. М., Луганської В. В., Стахової Н. В.,
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відокремлений підрозділу «Шахта ім. Д. Ф. Мельникова» в особі публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (далі - ПАТ «Лисичанськвугілля»), третя особа - виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - виконавча дирекція ФССНВВПЗ України, Фонд), в якому просив: визнати нещасний випадок, який стався 22 липня 2014 року о 8 год. 25 хв. у відокремленому підрозділі «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» ПАТ «Лисичанськувугілля» з виконуючми обов'язки начальника дільниці ремонту забійного обладнання (далі РЗО) ОСОБА_4 таким, що пов'язаний з виробництвом; зобов'язати відповідача переглянути акт за формою Н-5 від 28 березня 2016 року та скласти акт за формою Н-1.
Позов мотивовано тим, що позивач перебуває у трудових відносинах з відповідачем та займає посаду виконуючого обов'язки начальника дільниці ремонту забійного обладнання. В період з квітня 2014 року на території м. Лисичанська Луганської області здійснювалась антитерористична операція, у зв'язку з чим шахта працювала у режимі життєзабезпечення, що було пов'язано з тим, що територія шахти постійно підпадала під артобстріли.
22 липня 2016 року позивач вийшов на роботу у звичайному режимі, але після узгодження наряду всі працівники були відправлені додому. По дорозі додому позивач потрапив під артилерійський обстріл, внаслідок чого отримав поранення та проходив лікування. Для обстеження нещасного випадку була створена комісія, яка дійшла до висновку, що нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом, тому був складений акт за формою Н-5, з чим позивач категорично не погоджується.
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нещасний випадок, який стався з позивачем не пов'язаний з виробництвом, є невиробничою травмою, тому підпадає під дію пункту 3 підпункту 1 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року № 270. Суд керувався положеннями статті 22 Закону України «Про охорону праці», Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 (далі - Порядок) та виходив із того, що відповідно до аналізу наявних у справі доказів, відсутні підстави для задоволення позову.
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 02 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що виходячи зі змісту пункту 15 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232, нещасний випадок, що стався з позивачем, не відноситься до такого, що пов'язаний з виробництвом. Для кваліфікації нещасного випадку як такого, що пов'язаний з виробництвом, необов'язковим є травмування саме на робочому місці, але вирішальним для такої кваліфікації є саме виконання трудових обов'язків. Проте, під час нещасного випадку з позивачем він не виконував свої трудові обов'язки. І обставини, за яких стався нещасний випадок, не підпадає під дію вищезазначеного пункту 15 Порядку.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий та апеляційний суд під час розгляду справи не дослідили первинні причини отримання виробничої травми, а лише констатували факт що, травма отримана за межами підприємства, у зв'язку з цим не є виробничою. При цьому, не з'ясували та не дослідили той факт, що місце роботи позивача (шахта ім. Д.Ф. Мельникова ПАТ «Лисичанськвугілля»), цільоспрямовано знищувалася незаконним озброєними формуваннями з важкої артилерії, як стратегічний енергодобувний об'єкт, а позивач 22 липня 2014 року прибув на підприємство як начальник ремонтної групи, з метою мінімізування шкідливих наслідків від обстрілів, та забезпечення в разі необхідності вивозу людей, що знаходилися під землею в шахті, а також суди не надали оцінки тому факту, що позивач на момент отримання травми рухався по маршруту руху транспорту засобу підприємства пішки, у зв'язку з тим, що 22 липня 2014 року транспортом підприємства працівники не вивозилися з шахти (всупереч вимогам колективного договору).
Відповідно до додатку 6 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року, обставинами, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, є зокрема, проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем відповідно до укладеного договору, а травма позивачем отримана по дорозі яка була маршрутом руху транспорту підприємства, але отримана не в транспортному засобі підприємства, оскільки 22 липня 2014 року в супереч норм колетктивного договору, траспорту у наявності не було, у зв'язку з обстрілами території шахти як стратегічного об'єкту з важкої артилерії.
Посилаючись на наведене, позивач вважає, що отримана ним травма є такою, що пов'язана з виробництвом та безпосередньо пов'язана із необхідністю явки на роботу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення
змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
29 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Інші учасники судового процесу не скористалися правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судом установлено, що позивач перебуває у трудових відносинах з відокремпленим підрозділом «Шахта ім. Д. Ф. Мельникова» ПАТ «Лисичанськвугілля».
22 липня 2016 року з позивачем по дорозі з роботи додому стався нещасний випадок (позивач був поранений внаслідок артилерійського обстрілу).
Для розслідування нещасного випадку наказом від 09 жовтня 2015 року відповідачем була утворена комісія, яка дійшла висновку, що факт травмування в.о. начальника дільниці ОСОБА_4 з виконання трудового процесу не має підтвердження та не підпадає під дію Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. На нього поширюється дія пункту 3 підпункту 1 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року №270.
Позивач оскаржив вказаний висновок до Головного управління Держпраці у Луганській області.
На підставі припису Головного управління Держпраці у Луганській області від 01 березня 2016 року відповідачем проведено повторне розслідування нещасного випадку.
Наказом від 04 березня 2016 року утворена комісія, яка встановила, що ОСОБА_4 під час знаходження на вулиці потрапив під артилерійський обстріл, внаслідок чого отримав травму тулубу, проникнення у забрюшинний простір. Подія, що призвела до нещасного випадку: вибух боєприпасів. Місце, де стався нещасний випадок - на вулиці. Висновок комісії: Нещасний випадок вважати таким, що стався у побуті.
28 березня 2016 року складено акт за формою Н-5, в якому комісія дійшла до висновку, що факт травмування в.о. начальника дільниці ОСОБА_4 відбувся під час його прямування з роботи пішки, тому не підпадає під дію Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2001 року.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач не оспорює правильність встановлення обставин нещасного випадку та процедури його розслідування. ОСОБА_4 не погоджується з висновком комісії про кваліфікацію нещасного випадку.
Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування» визначено, що нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.
Відповідно до Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1232, розслідування проводиться в разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на працівника небезпечного виробничого чинника чи середовища, що сталися в процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров'ю.
Вичерпний перелік обставини, за яких нещасний випадок визнається таким, що пов'язаний з виробництвом, і складається акт за формою Н-1 визначені у пункті 15 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232.
За загальним правилом, розслідування та облік нещасних випадків, які сталися з працівниками під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству і не використовується в інтересах підприємства, проводяться згідно з порядком розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру.
Пунктом 3 порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 №270, передбачено, що травмою невиробничого характеру також вважається травма, отримана під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або організації і не використовувався в інтересах цієї організації.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що нещасний випадок, який стався з позивачем не пов'язаний з виконанням ним виробничих обов'язків і обставини, за яких стався нещасний випадок, не підпадають під дію пункту 15 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232.
Вказаний нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом, є невиробничою травмою, отриманою під час прямування з роботи пішки поза межами виконання трудових обов'язків, тому правильно кваліфікований за пунктом 3 підпункту 1 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року № 270.
Доводи касаційної скарги позивача зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів, які на його думку підтверджують факт отримання ним травми, яка пов'язана з виробництвом та спростовують встановлений судами факт отримання ним травми невиробничого характеру.
Разом з тим, докази, на які посилався відповідач, були предметом дослідження та оцінки судами під час розгляду справи та додаткового правового аналізу не потребують.
Посилання заявника у касаційній скарзі на лист Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 21 липня 2014 року вбачаються необґрунтованими, оскільки у ньому надано роз'яснення процедури розслiдування нещасних випадкiв з працiвниками пiдприємств, якi постраждали внаслiдок антитерористичної операцiї пiд час виконання трудових (посадових) обов'язків в iнтересах своїх пiдприємств. У вказаному листі не встановлені інші обставини, ніж ті, що зазначені у пункту 15 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232.
Суд касаційної інстанції, за приписами статті 400 ЦПК Українине має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими, зокрема не переоцінює обставини і докази, на які посилався під час розгляду справи та посилається у касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи заявлені ним вимоги.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 02 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
В. В. Пророк
І. М. Фаловська