Апеляційний суд Житомирської області
Справа №275/663/16-ц Головуючий у 1-й інст. Данилюк О. С.
Категорія 27 Доповідач Талько О. Б.
09 серпня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:
головуючої - судді Талько О.Б.
суддів: Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
за участю секретаря Кравчук Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 275/663/16-ц за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 березня 2018 року, постановлене під головуванням судді Данилюк О.С.,
У грудні 2016 року позивачі звернулися до суду з даним позовом, в якому зазначили, шо ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1, після смерті якого залишилася спадщина, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1. Позивачі та ОСОБА_4, будучи спадкоємцями за законом першої черги у рівних частках, прийняли спадщину, оскільки на момент смерті спадкодавця проживали разом з ним та не звертались до нотаріуса із заявою про відмову у прийнятті спадщини.
Вказують, що у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем вони спадщину не оформлювали протягом тривалого часу. Проте ОСОБА_4, не повідомивши їх, 14 жовтня 2005 року отримав свідоцтво про право на спадщину на весь житловий будинок. 21 квітня 2008 року відповідачі уклали між собою договір іпотеки № ZRCWGA4349, за умовами якого зазначений житловий будинок передано в іпотеку банку.
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 червня 2016 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину на 3/4 частини будинку, видане 14 жовтня 2005 року на ім'я ОСОБА_4 Визнано в порядку спадкування за законом за позивачами право власності за кожним на 1/4 частину АДРЕСА_1, який належав померлому ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 24 квітня 1996 року виконавчим комітетом Брусилівської селищної ради за НОМЕР_1 та зареєстрованого в Житомирському обласному комунальному підприємстві технічної інвентаризації за № 12094064.
Позивачі зазначають, що даний житловий будинок є об'єктом спільної часткової власності та ОСОБА_4 не мав права без їхньої згоди передавати його в іпотеку.
З урахуванням вищевикладеного, просили суд визнати недійсним договір іпотеки від 21 квітня 2008 року № ZRCWGA4349, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк».
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 березня 2018 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір іпотеки від 21 квітня 2008 року № ZRCWGA00004349, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк», посвідчений нотаріусом Брусилівської державної нотаріальної контори Отрищенком О.І., зареєстрований в реєстрі за № 1898.
В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Зокрема, зазначає, що на момент вчинення вказаного правочину предмет іпотеки належав єдиному власнику ОСОБА_4, що підтверджується витягом з Державного реєстру нерухомого майна, який сформовано станом на 11 грудня 2017 року. Суд не звернув увагу, що виникнення права на спадщину не співпадає з моментом виникнення права власності на нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації майна. Позивачі зареєстрували право власності на спірний будинок вже після звернення із позовною заявою про визнання договору іпотеки недійсним, а отже, на час укладення спірного договору не були власниками цього житла.
Вказує, що суд помилково не застосував ст. 23 ЗУ «Про іпотеку», відповідно до якої у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть й тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та обов'язки.
Окрім того, відповідно до п. 14.5 договору іпотеки від 21 квітня 2008 року власник будинку - ОСОБА_4 засвідчив факт, що предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
При вирішенні даного спору суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення договору іпотеки спірний житловий будинок належав ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності й передача останнім цього нерухомого майна в іпотеку без згоди позивачів суперечить вимогам законодавства.
Проте, повністю погодитись з таким висновком не можна.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1,- чоловік ОСОБА_3 та батько ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 Позивачі та відповідач ОСОБА_4 прийняли спадщину за законом, оскільки на час смерті спадкодавця постійно проживали разом з ним.
До складу спадщини входив АДРЕСА_1.
14 жовтня 2005 року на ім'я ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на вказаний житловий будинок.
21 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки, відповідно до якого останній передав в іпотеку банку зазначений житловий будинок. 22 квітня 2008 року інформація щодо обтяження даного нерухомого майна була внесена до Державного реєстру іпотек.
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 червня 2016 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частини спірного житлового будинку, видане 14 жовтня 2005 року нотаріусом Брусилівської державної нотаріальної контори Житомирської області.
Також визнано в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 право власності на ? частину вказаного житлового будинку за ОСОБА_3, ОСОБА_2, та ОСОБА_1, за кожним.
Відповідно до положень ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Частиною 1 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Цивільне законодавство розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини».
Так, відповідно до правил ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч.3 ст.1296 цього Кодексу відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Проте, право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно ( стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Матеріали справи свідчать, що право власності позивачів на ? житлового будинку №9-а по вул. Озерянській в смт Брусилів Житомирської області, за кожним зареєстроване 26 лютого 2018, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Отже, саме з часу державної реєстрації цього права вони набувають статус співвласників житлового будинку.
На час укладення спірного договору іпотеки ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали право на спадщину, яке не було реалізоване ними, проте, за відсутності державної реєстрації, не набули право власності на нерухоме майно, яке входило до спадкової маси.
Оскільки право на спадщину не можна ототожнювати із правом власності на нерухоме майно, висновок суду про те, що спірний договір іпотеки повинен був укладатись за згодою позивачів, на думку колегії суддів, є помилковим.
За таких обставин, рішення підлягає скасуванню з постановленням нового, - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 березня 2018 року скасувати та постановити нове судове рішення,- про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 15 серпня 2018 року.
Головуюча Судді: