Ухвала
Іменем України
13 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 558/235/13-ц
провадження № 61-980ск18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В.І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 25 грудня 2012 року у складі судді Лободзінського А. С., та рішення апеляційного суду Рівненської області від 15 листопада 2017 року у складі суддів Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Григоренка М. П., в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання договору, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У 2012 році ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, у якому просила: розірвати договір № 27/7 від 27 липня 2009 року на виготовлення і монтаж дерев'яного будинку та додаткову угоду № 1 від 07 серпня 2011 року до нього, укладені між нею та ОСОБА_4; стягнути збитки завдані невиконанням договору в сумі 140 308 грн, 60 000 грн компенсації моральної шкоди та судові витрати у справі.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачем не виконано своїх зобов'язань у строки та на умовах, визначених договором та додатковою угодою, у зв'язку з чим позивач зазнала збитків, а також моральної шкоди, оскільки оплативши виконання робіт, не одержала те на що розраховувала згідно укладеного договору. Завдані збитки ОСОБА_5 обґрунтовувала невиконанням договору з боку ОСОБА_4, розмір яких оцінювала в сумі, що необхідна для завершення будівництва дерев'яного будинку (під ключ). Моральну шкоду обґрунтовувала душевними стражданнями через обман та недобросовісність відповідача, а також їх тривалістю, оскільки впродовж двох років не одержала результату по договору у вигляді житла (збудованого дерев'яного будинку), додатковими зусиллями спрямованими на спонукання відповідача до виконання взятих на себе зобов'язань.
Заочним рішенням Демидівського районного суду Рівненської області від 25 грудня 2012 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Розірвано договір № 27/7 про виготовлення комплекту дерев'яного будинку та його монтаж на майданчику замовника «під ключ» від 27 липня 2009 року та додаткову угоду №1 до договору № 27/7 від 27 липня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 збитки в сумі 140 308 грн та 10 000 грн компенсації моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 істотно порушив умови договору підряду та додаткової угоди, спричинивши замовнику майнову та моральну шкоду внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у невиконанні взятих ним на себе договірних зобов'язань. Суд встановив, що згідно підпункту 3.1 договору на виготовлення комплекту будинку, вартість виготовлення об'єкта складає 42 500,00 доларів США, позивач наперед оплатила майже 90 (=89) % обсягу будівництва (37 800 доларів США), що охоплює монтажні роботи на майданчику замовника та оздоблювальні роботи «під ключ», і таким чином виконала умови договору щодо оплати робіт, так як 10 % їх вартості мала б сплатити при підписанні акту виконаних робіт. Тому позивач має право на відшкодування збитків.
Постановою апеляційного суду Рівненської області від 15 листопада 2017 року заочне рішення Демидівського районного суду від 25 грудня 2012 року скасовано в частині стягнення компенсації моральної шкоди та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог ОСОБА_5 відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду, в частині залишення рішення суду першої інстанції без змін, мотивована тим, що відповідач істотно порушив умови договору, не виконавши в повному обсязі взяті на себе зобов'язання у визначений договором строк. Оплативши 90 (=89) % обсягу будівництва, позивач не одержала того, на що розраховувала по договору, а саме виконання підрядником усього обсягу робіт з будівництва будинку (під ключ). ОСОБА_4 всупереч умов договору, а також додаткової угоди, відповідно до якої узгодивши перенесення кінцевої дати завершення робіт до 10 вересня 2011 року без будь-якої попередньої оплати зі сторони замовника, до виконання вказаних робіт у визначений строк не приступив. Будь-яких доказів стосовно вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання ОСОБА_4 не надав.
07 лютого 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Рівненської області від 15 листопада 2017 року, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з нього 140 308 грн та судового збору та ухвалити у цій частині нове рішення, яким в цій частині позову відмовити.
ОСОБА_4 у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що вартість об'єкту по договору складала 46 000 доларів США, на момент початку робіт під ключ ОСОБА_4 повинен був отримати 41 400 доларів США, а фактично отримав 37 800 доларів США. Ступінь завершеності робіт був узгоджений між сторонами, відповідач не мав фізичної можливості закінчити виконання робіт під ключ до 10 вересня 2011 року. Саме замовник не виконала своїх зобов'язань, що підтверджують розписки про внесення коштів замовником та підписання додаткової угоди про зміни дат виконання робіт по даному договору. Будівельних експертиз по даній справі не проводилось і тому невідомо звідки судами взято ступінь готовності будинку, що нібито становить 61%. Окрім цього, ОСОБА_4 зазначає, що суддя Григоренко М. П. розглядав його апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції щодо скасування заочного рішення, а суддя Гордійчук С. О. не прийняла до провадження апеляційну скаргу на рішення суду, мотивуючи пропуском строку.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для надання особі, яка подала касаційну скаргу, права звернутися до суду касаційної інстанції з заявою про поновлення строку на касаційне оскарження. На виконання ухвали Верховного Суду від 12 березня 2018 року ОСОБА_4 надано до суду клопотання про поновлення строків на касаційне оскарження. Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особами, які подали касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 12 квітня 2018 року ці недоліки було усунуто.
У підпункті 14 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») передбачено, що судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У клопотанні, ОСОБА_4 просить поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись на те, що не був присутній у суді апеляційної інстанції під час винесення оскарженого рішення, копії рішення суду апеляційної інстанції отримав поштою 11 грудня 2017 року, що підтверджується супровідним листом апеляційного суду Рівненської області від 01 грудня 2017 року та конвертом. В подальшому ОСОБА_4 була подана 22 грудня 2017 року касаційна скарга, яка була ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2018 року повернута, що не позбавляло його ще раз звернутись із касаційною скаргою.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Аналіз положень частини п'ятої статті 653 ЦК України свідчить, що тільки при розірванні договору у зв'язку з істотним його порушенням однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.
У постанові Верховного Суду України 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 зроблено висновок, що «у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати».
Встановивши, що відповідач порушив умови договору, не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання, а позивач не одержала того, на що розраховувала, а саме на виконання всього обсягу робіт з будівництва будинку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про стягнення із ОСОБА_4 на користь позивача завданих збитків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження заочного рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 25 грудня 2012 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 15 листопада 2017 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 25 грудня 2012 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 15 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання договору, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н.О. Антоненко
В.І. Журавель