Постанова
Іменем України
01 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 753/2966/15-ц
провадження № 61-28620св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
відповідач - ОСОБА_8,
представники відповідача - ОСОБА_9,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва у складі судді Коренюк А. М. від 18 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Білич І. М. від 20 липня 2016 року,
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_10 про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що вона згідно свідоцтва про право на спадщину від 10 квітня 2014 року є співвласником 1/3 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1, інша 2/3 її частки належала (за життя) ОСОБА_10 15 квітня 2014 року вона уклала з ОСОБА_11 договір оренди житла на належну їй 1/3 частини квартири строком на 24 місяці з обумовленою сумою орендної плати - 1 300 грн 00 коп. щомісячно. Однак ОСОБА_10, як співвласник та мешканець квартири, обмежував орендаря у доступі до помешкання, у зв'язку з чим договір оренди було розірвано та їй завдано збитків у загальні сумі 13 000 грн, які б вона отримала від оренди квартири за 10 місяців. Зважаючи на протиправність дій ОСОБА_10, який чинив перешкоди у користуванні її часткою в майні, їй завдана моральна шкода, яку вона оцінює в 10 000 грн 00 коп., а також зазначаючи, що за договором про надання представницьких послуг від 03 вересня 2014 року нею сплачено витрати в сумі 7 800 грн 00 коп., ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача суму збитків, в тому числі упущеної вигоди, в розмірі 20 800 грн та 10 000 грн моральної шкоди.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року за ініціативи позивача проведено заміну неналежного відповідача ОСОБА_10 (внаслідок його смерті) на належного - ОСОБА_8, як правонаступника після його смерті згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 жовтня 2015 року.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що спірні правовідносини не передбачають правонаступництво відповідно до вимог статті 1219 ЦК України з урахуванням положень статті 1231 ЦК України.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, задоволено частково. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року в частині залучення ОСОБА_8 в якості процесуального правонаступника відповідача ОСОБА_10 до участі у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди закрито. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_8 про стягнення збитків.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_10 моральної шкоди судом до участі у справі незаконно залучена ОСОБА_8, як процесуальний правонаступник померлого відповідача, оскільки спірні правовідносини саме в цій частині позовних вимог не допускають правонаступництво згідно статті 1219 ЦК України з урахування положення частини другої статті 1231 ЦК України, а тому відповідно до пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України суд закрив провадження у справі в цій частині, оскільки померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, та спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Щодо позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір оренди житлового приміщення був укладений з порушенням встановлених законом вимог для здійснення права спільної часткової власності та не був зареєстрований у визначеному порядку, а тому посилання ОСОБА_4 на завдання їй збитків у зв'язку із неотриманням доходу від здачі частки своєї власності в оренду не є збитками, які підлягають відшкодуванню ОСОБА_8, як правонаступником ОСОБА_10
У вересні 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та рішення апеляційного суду в частині відмови у позові про стягнення матеріальної шкоди (збитків) та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо закриття провадження у справі в частині стягнення моральної шкоди, проте в частині вирішення позову про стягнення збитків не врахував вимоги статті 361 ЦК України, відповідно до якої співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у справі спільної часткової власності, а також статті 158 ЖК України, як не врахував і правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-53цс11. Крім того суд не навів мотивів, обґрунтування чи доводів щодо відмови в задоволенні позову про стягнення збитків на залучення представника в сумі 7 800 грн.
З огляду на вказане та враховуючи, що заявником оскаржується рішення судів першої та апеляційної інстанцій тільки в частині вирішення позовних вимог про стягнення збитків в розмірі 20 800 грн, тому рішення судів попередніх інстанцій переглядаються тільки в цій частині.
Відзив до суду не надходив.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
22 травня 2018 року до Верховного Суду надійшла вказана справа.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Суд установив, що ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право на спадщину від 10 квітня 2014 року є співвласником 1/3 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Інші 2/3 частки квартири належали ОСОБА_10
Відповідно до фотокопії договору оренди житлового приміщення, 15 квітня 2014 року ОСОБА_4 уклала на належну їй 1/3 частини квартири з ОСОБА_11 договір оренди житлового приміщення строком на 24 місяці починаючи з 01 травня 2014 року по 30 квітня 2016 року, з обумовленою сумою орендної плати - 1 300 грн на місяць.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні квартирою та встановлення порядку користування квартирою. Зобов'язано ОСОБА_10 не чинити перешкод ОСОБА_4 у користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Встановлено порядок користування жилими приміщеннями в квартирі АДРЕСА_1. Виділено у користування ОСОБА_4 кімнату площею12,3 кв. м, а ОСОБА_10 кімнату площею 17,2 кв. м. з виходом на лоджію площею 4,5 кв. м, місця загального користування залишено у спільному користуванні співвласників. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Як вбачається із свідоцтва про смерть, виданого 16 квітня 2015 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві серія НОМЕР_1, ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до заповіту, посвідченого 20 жовтня 2015 року державним нотаріусом16-ї київської державної нотаріальної контори Шапченко М. І. зареєстрованого в реєстрі за № 2-1661, спадкоємцем майна ОСОБА_10 є його мати ОСОБА_8
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року за ініціативи позивача проведено заміну неналежного відповідача ОСОБА_10 внаслідок його смерті на належного - ОСОБА_8, як правонаступника згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 жовтня 2015 року.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_4 посилалася на те, що ОСОБА_10 чинив їй перешкоди у користуванні квартирою і обмежував особу, якій вона здала в оренду свою частку квартири у доступі до помешкання, у зв'язку з чим останній відмовився від оренди квартири і з нею було розірвано договір оренди, внаслідок чого вона зазнала збитків не отриманого доходу від здачі частки своєї власності в оренду в загальні сумі 13 000 грн. Крім того, оскільки за договором від 03 вересня 2014 року про надання представницьких послуг нею залучався фахівець в галузі права щодо захисту її прав на вказану квартиру, вона понесла витрати в сумі 7 800 грн 00 коп.
Частинами першою, другою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є і доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини першої статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов'язок відшкодування майнової шкоди (збитки) , яка була завдана спадкодавцем.
Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до частини першої статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Доказів того, що вказаний вище договір оренди був зареєстрований позивачкою у встановленому законом порядку матеріали справи не містять, як і не містять доказів того, що укладаючи зазначений договір оренди житлового приміщення ОСОБА_4 отримала згоду від ОСОБА_10 на здачу в оренду належної їм на праві спільної часткової власності квартири, та що неотримані платежі за таких обставин можуть бути стягнуті із спадкоємця співвласника.
При цьому апеляційним судом враховано, що порядок користування спірною квартирою між позивачкою та ОСОБА_10 був встановлений рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року, тобто значно пізніше, ніж було укладено договір оренди від 15 квітня 2014 року.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_8, як правонаступника ОСОБА_10, про стягнення збитків (не отриманого доходу від здачі частки своєї власності в оренду), а також правильно зазначив, що оскільки у позові ОСОБА_4 було відмовлено, тому не підлягають стягненню з відповідача на її користь і судові витрати відповідно до вимог статті 88 ЦПК України, в редакції ЦПК 2004 року, до яких зокрема входять й витрати на надання юридичних послуг.
При цьому в рамках даної справи не можуть стягуватися витрати за надання юридичної допомоги, наданої в ході розгляду інших справ.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду в частині вирішення позову про стягнення збитків без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_8 про стягнення збитків залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:В. М. Коротун
В. П. Курило