Постанова
Іменем України
01 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 127/30020/13-ц
провадження № 61-16404св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_4,
суб'єкт оскарження - головний державний виконавець Центрального відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Вишар Андрій Юрійович,
заінтересована особа (стягувач) - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Іващука В. А., Войтка Ю. Б.,
У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із скаргою на дії головного державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Вишара А. Ю. (далі - головний державний виконавець Центрального ВДВС Вінницького МУЮ Вишар А. Ю.).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня
2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2016 року, скаргу ОСОБА_4 на дії головного державного виконавця Центрального ВДВС Вінницького МУЮ Вишара А. Ю. залишено без розгляду.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_4 повторно не з'явився в судове засідання з невідомих суду причин, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не подавав, хоча про місце, день і час розгляду справи був повідомлений належним чином.
19 січня 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано залишив без розгляду його скаргу, хоча повинен був розглянути справу без участі скаржника відповідно до вимог частини другої статті 386 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції на вказані порушення місцевого суду уваги не звернув та залишив його ухвалу без змін. Такими діями суду апеляційної інстанції скаржнику відмовлено в доступі до правосуддя. На думку
ОСОБА_4, його право на справедливий судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції порушено.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
06 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом установлено, що ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції зі скаргою на дії головного державного виконавця Центрального ВДВС Вінницького МУЮ Вишара А. Ю., в якій просив скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 13 травня 2016 року та визнати дії державного виконавця неправомірними.
Розгляд справи було призначено на 15 вересня 2016 року о 15:00 годині про що належним чином повідомлено сторони у справі, зокрема ОСОБА_4 повістку про виклик до суду отримав 15 серпня 2016 року (а. с. 16).
У судове засідання, призначене на 15 вересня 2016 року, ОСОБА_4 не з'явився, заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не подавав.
Розгляд справи було відкладено на 13 жовтня 2016 року на 12:00 год та направлено сторонам у справі повістки про виклик до суду, ОСОБА_4 повістку отримав 23 вересня 2016 року (а. с. 22).
13 жовтня 2016 року сторони в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності не подавали.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня
2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2016 року, скаргу ОСОБА_4 залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.
Залишаючи скаргу ОСОБА_4 без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції,виходив з того, що належним чином повідомлений заявник двічі, а саме 15 вересня та 13 жовтня 2016 року, не з'явився в судові засідання, про причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не подавав.
Відповідно до статті 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України 2004 року).
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 ЦПК України 2004 року, за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.
Статтею 11 ЦПК України 2004 року закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із частинами першою, другою статті 386 ЦПК України 2004 року скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.
Відповідно до частини 3 статті 169 ЦПК України 2004 року у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За змістом пункту 3 чатини першої статті 207 ЦПК України 2004 року суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», згідно зі статтею 26 ЦПК України 2004 року сторона виконавчого провадження, яка звернулася до суду зі скаргою, бере участь в її розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов'язків яких безпосередньо стосується розгляд і вирішення цієї скарги, - як заінтересовані особи.
Із урахуванням положень статті 11, частини 3 статті 169 та частини 2 статті 386 ЦПК України 2004 року у разі повторної неявки до суду заявника чи його представника, які належним чином повідомлені про дату судового засідання, без поважних причин скарга залишається без розгляду відповідно до пункту
3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року, що не перешкоджає заявникові повторно звернутися до суду на загальних підставах.
Відкладення чи оголошення перерви в розгляді скарги здійснюється в межах визначеного законом строку для розгляду скарги.
Таким чином, враховуючи аналіз наведених норм законодавства та обставини справи, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що суд першої інстанції обґрунтовано залишив скаргу ОСОБА_4 без розгляду, у зв'язку з тим, що останній, будучи двічі поспіль належним чином повідомленим про судові засідання, призначені на 15 вересня та 13 жовтня 2016 року, не з?являся на них, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надав, поважних причин своєї відсутності не вказав.
Слід зазначити, що відповідно до положень частини 2 статті 207 ЦПК України 2004 року особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладеного у мотивувальній частині ухвали, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.
Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
В. В. Пророк
С. П. Штелик