Справа №487/5690/17 15.08.2018
Провадження №22-ц/784/1294/18
Справа 487/5690/17 Головуючий першої інстанції: Сухаревич З.М.
Провадження № 22-ц/784/1294/18 Суддя-доповідач апеляційного суду: Колосовський С.Ю.
Категорія: 27
Постанова
Іменем України
15 серпня 2018 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючий - Колосовський С.Ю.,
судді: Локтіонова О.В., Ямкова О.О.,
секретар судового засідання - Цуркан І.І.,
розглянувши без участі сторін у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2018 року
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
В жовтні 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" пред'явило позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 16 грудня 2010 року з ОСОБА_2 укладено договір №б/н, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 4900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном його повернення, що відповідає строку дії картки.
Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що ОСОБА_2 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, внаслідок чого заборгованість за договором станом на 30 вересня 2017 року склала 93098,80 грн. (4890,51 грн. - неповернутий кредит, 79178,28 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4120,54 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 4409,47 грн. - штраф (процентна складова), Банк просив стягнути цю заборгованість з відповідача.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2018 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що позивач пропустив позовну давність, що з огляду на заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.
Проте з таким висновком погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та відсотки.
За змістом ст.ст.526,530,610,612 ЦК зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений сторонами строк, відповідно до вказівок договору та вимог Цивільного Кодексу. Одностороння відмова від виконання або одностороння зміна його умов не допускається. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 грудня 2010 року між АТ КБ "ПриватБанк " та ОСОБА_2 укладено договір № б/н, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 4900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном його повернення, що відповідає строку дії картки.
Зазначений договір складається із Заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банка та є договором про надання банківських послуг.
Остатнє погашення за кредитом ОСОБА_2 здійснила 02 липня 2014р. в розмірі 29,46 грн.
ОСОБА_2 отримала від банку три платіжні картки, строк дії за двома з яких - жовтень 2014р., а ще за однією - листопад 2014р.
ОСОБА_2 не виконала взятих на себе зобов'язань за кредитним договором. У зв'язку з чим, станом на 30 вересня 2017 року за розрахунком позивача заборгованість становить 93098,80 грн. (4890,51 грн. - неповернутий кредит, 79178,28 грн. - процентам за користування кредитом, 4120,54 грн. - пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 4409,47 грн. - штраф (процентна складова).
Враховуючи те, що Банк пред'явив позов в жовтні 2017р., тобто до спливу трирічного строку закінчення дії платіжних карток, то вимоги позивача про стягнення 4890,51 грн. неповернутого кредиту є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
В той же час вимоги про стягнення процентів за користування кредитом після дії строку кредитування, тобто з листопада 2014р., а також процентів за підвищеною ставкою - 34% за останні два місяці до закінчення строку дії платіжної картки є безпідставними.
Так, за правилами ч.1 ст.1048, ч.1 ст.1054 ЦК кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12.
В матеріалах справи відсутні докази того, що сторони кредитного договору в належній формі досягли згоди стосовно зміни розміру процентів за користування кредитом, а тому нарахування означених платежів за ставкою 34% з вересня 2014р. не відповідає умовам договору і є неправомірним в силу ст.10561 ЦК.
Таким чином, вимоги банку про стягнення з боржника процентів за користування кредитом в межах строку позовної давності підлягають частковому задоволенню в розмірі 163,02 грн. за період з 21 жовтня 2014р. по 30 листопада 2014р. (4890,51 х 30% : 360 х 40 днів).
Також підлягають частковому задоволенню в межах строку позовної давності вимоги про стягнення пені в розмірі 48,91 грн., розмір якої - 1% від заборгованості узгоджено сторонами кредитного договору про що свідчить підпис позичальника на довідці про умови кредитування від 16 грудня 2010р.
В той же час вимоги про стягнення штрафу є безпідставними.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).
За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Як вище зазначалось умовами спірної угоди передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даній угоді.
У той самий час, згідно з п.2.1.1.7.6. Умов та Правил надання банківських послуг передбачено застосування штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення заборгованості.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за вищевказаною угодою свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Крім того, немає підстав й для стягнення комісії з огляду на відсутність як правового обґрунтування цієї вимоги в позовній заяві та апеляційній скарзі, так і не зазначення її конкретного розміру, що свідчить про недоведеність позову в даній частині.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду в силу п.4 ч.1 ст.376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Часткове задоволення позову (5.48%) є підставою (ст.141 ЦПК) для пропорційного відшкодування понесених позивачем судових витрат у зв'язку з розглядом справи в судах першої і апеляційної інстанцій.
Керуючись ст.ст.367,374,376, 382 ЦПК, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 4890,51 грн. неповернутого кредиту, 163,02 грн. процентів за користування кредитом, 48,91 грн. пені та 219,20 грн. судового збору
У задоволенні решти вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів лише у випадках, передбачених ст.389 ЦПК.
Повний текст постанови виготовлено 15 серпня 2018р.
Головуючий: Судді: