03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5516/2018
8 серпня 2018 року м. Київ
Справа № 760/19793/18
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Горак Ю.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_2
відповідачі - ОСОБА_3,
ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3, ОСОБА_4
на ухвалу Солом'янського районного суду м.Києва про забезпечення позову, постановлену 12 березня 2018 року суддею Кушнір С.І.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування майна,
Ухвалою Солом'янського районного суду м.Києва від 12 березня 2018 року задоволено заяву про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування майна.
Накладено арешт на будинок АДРЕСА_1, загальною площею 50,2 кв.м. та зареєстрований за ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Заборонено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здійснювати перебудову, добудову чи капітальний ремонт будинку АДРЕСА_1, загальною площею 50,2 кв.м., а також здійснювати будівництво житлового будинку чи інших будівель та споруд на земельній ділянці, на якій розташоване спірне нерухоме майно (земельна ділянка площею 0,1689 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1).
Не погоджуючись з ухвалою, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій просили ухвалу суду першої інстанції скасувати, як необґрунтовану, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначали, що вони є власниками будинку АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 22 квітня 2014 року. ОСОБА_2 ніколи не був власником зазначеного будинку, лише зареєстрований за зазначеною адресою. Після продажу будинку , попередні власники виїхали, але не знялись з реєстрації. Речей ОСОБА_2 в будинку немає, оскільки він їх забрав та залишив будинок. Позивач домовленостей про користування або тимчасове помешкання в будинку не укладав. З квітня 2014 року не сплачує платежі за утримання житла.
Вважають, що при постановлені ухвали судом порушені вимоги ст.ст. 151-153 ЦПК України та недотриманні вимоги щодо законності та обґрунтованості рішення викладені в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року.
Відповідно до п.8 ч. 1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_5, як представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримав та просив їх задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом установлено, що у провадженні Солом'янського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування майна.
Позивач ОСОБА_2 просить визнати за ним право власності на ? частину жилого будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом; визнати право власності на ? частину жилого будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом; витребувати з володіння ОСОБА_3, ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1 на його користь.
Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що будинок АДРЕСА_1, загальною площею 50,2 кв.м., який є власністю позивача, був незаконно за шахрайською схемою, з використанням підроблених документів, неодноразово проданий, тому невжиття заходів забезпечення позову надасть можливість відповідачам здійснювати будівництво нового житлового будинку чи перебудову спірного житлового будинку, будувати нові будівлі чи інші споруди на земельній ділянці, на якій розташований будинок, або ж відчужувати будинок на користь третіх осіб в будь-який час, що призведе до неможливості позивачу поновити його порушені права та інтереси на об'єкт нерухомості.
Постановляючи ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами дійсно виник спір та невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
З даними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на вимогах процесуального закону.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
У відповідності до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами .
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Згідно з п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом, просить визнати за ним право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом; визнати право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом; витребувати з володіння ОСОБА_3, ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1 на його користь.
Колегія суддів вважає, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як співвласники жилого будинку АДРЕСА_1, мають об'єктивну можливість вчинення дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Враховуючи, що предметом спору зокрема, є визнання права власності та витребування житлового будинку АДРЕСА_1, колегія суддів вважає, що обраний вид забезпечення позову - накладення арешту на будинок, який належить на праві власності відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що, в силу положень ст. ст. 149-153 ЦПК України, свідчить про обґрунтованість поданої заяви про накладення арешту на майно, а відтак суд дійшов вірного висновку про те, що не забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Крім того, враховуючи обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії по будівництву, перебудові також є співмірними з заявленими вимогами.
При цьому, обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично зберігається в користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.
Таким чином, стороною позивача наведені як причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, так і обґрунтовано необхідність їх вжиття, враховано співмірність заходу забезпечення позову заявленим вимогам, з огляду на що висновок суду про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності фактів можливого ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення не спростовують висновків суду.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Заходи забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави та не повинні призводити до фактичного вирішення справи по суті.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Питання обґрунтованості пред'явлених до відповідачів позовних вимог вирішується на стадії ухвалення рішення по суті, а тому здійснення їх оцінки на стадії забезпечення позову не вбачається можливим. Отже доводи апеляційної скарги про фактичну відсутність правовідносин між позивачем і відповідачами апеляційним судом відхиляються.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав уважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4- залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м.Києва від 12 березня 2018 року про забезпечення позову - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 10 серпня 2018 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус