Провадження № 22-ц/774/3904/18 Справа № 201/3813/17 Головуючий у 1 й інстанції - Федоріщев С.С. Доповідач - Демченко Е.Л.
Категорія 27
07 серпня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми неналежного переказу, -
У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення суми неналежного переказу, мотивуючи його тим, що у червні 2016 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу з використанням банківської платіжної картки.
Зазначала, що тривалий час проживає в Італії та використовує належну їй карту саме там.
Вказувала, що 23 червня 2016 року перевіривши стан свого рахунку побачила, що 22 червня 2016 року о 00 години 00 хвилин з її рахунку у США в банкоматі UNION BANK були зняті грошові кошти на загальну суму 4.020 доларів США 84 центи, після чого зразу повідомила банк та заблокувала картку.
Посилаючись на те, що банківську картку не втрачала, пін-код нікому не повідомляла, в момент зняття коштів перебувала в Італії, жодного дозволу на операцію зі знімання готівки зі своєї картки не надавала, а тому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» 4.020 доларів США 84 центи суми неналежного переказу зі свого рахунку, 25.707 грн.46 коп. пені за несвоєчасне повернення суми неналежного переказу з її рахунку.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що належні їй грошові кошти були зняті шахрайським способом, а отже банк повинен захистити її порушені права.
05 червня 2018 року від ПАТ КБ «ПриватБанк» надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою (ч.1 ст.368 ЦПК України).
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 є клієнтом ПАТ КБ «Приватбанк».
11 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, та повторно підписано 18 травня 2015 року.
На виконання Договору про надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» було відкрито позивачу банківський рахунок (картку) НОМЕР_1, яку видано ОСОБА_2
З виписки, наданої за відкритим картковим рахунком, вбачається, що 22 червня 2016 року з нього були зняті грошові кошти на загальну суму 4.020 доларів США в банкоматі банку UNION BANK.
Залишаючи позовні вимоги ОСОБА_2 без задоволення суд першої інстанції виходив з того, що позивач проінформувала відповідача про необхідність блокування картки вже після того, як з неї були зняті кошти, а відповідальність же банку за зняття коштів з картки настає лише після її блокування, до того моменту банк не має права обмежувати дії позивача із її карткою, контролювати процедуру зняття готівки з картки, збереження її у позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно із ст.ст.1066,1068 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрямки використання грошових коштів та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
За правилами ст.1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що значаться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що позивачка є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
Відповідно до п.9 розділу VI постанови правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року №705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем електронної ідентифікації самого електронного засобу і його користувач, окрім випадків. Якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
В той же час, відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон) користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.
Згідно із пунктом 14.16 статті 14 Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов'язаний відобразити дату та час повідомлення.
Аналогічні норми містить Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року N 705 (далі - Положення). Крім того, указаним Положенням передбачено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 1.1.2.10 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» клієнт зобов'язаний вживати заходів по запобіганню втрати (крадіжки) Карт, стікера PayPass, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на Карту і магнітну полосу, або їх незаконного використання.
Пунктом 1.1.2.11 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов'язаний інформувати банк, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, стікера PayPass, ПІНа, сім-карти мобільного телефону або отримання відомостей про їх незаконне використання. При настанні вищевказаних подій необхідно звернутися у відділення банку або зателефонувати за вказаними номерами.
За змістом статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до п.1.1.5.26 Умов та правил держатель відповідає за операції з картками.
У разі, якщо держатель дає згоду на проведення операцій з картками або нанесеними на них даними поза полем його зору, він несе повну відповідальність за їх можливе шахрайське використання надалі. Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНу (п.1.1.5.28 Умов та правил надання банківських послуг).
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач після звернення ОСОБА_2 вжив усіх необхідних заходів заблокувавши картку, а спірне зняття коштів відбулося до повідомлення банківської установи, доводи викладені в апеляційній скарзі цих висновків не спростовують.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач перебуває в Італії і всі фінансові операції з банківською карткою виконувались нею саме там, не можуть слугувати підставою для стягнення знятих, на думку позивача, шахрайським способом грошових коштів у США з відповідача.
З виписки за карткою вбачається, що грошові кошти 22 червня 2016 знімались в Італії, 23 червня 2016 року у США (у банкоматі з коректним введенням пін-коду), 06 липня 2016 року в Італії.
Колегія суддів звертає увагу на той факт, що до моменту повідомлення користувачем (позивачем) банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенні, а рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 березня 2018 року має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Максюта Ж.І.