"19" липня 2018 р. Справа № 914/2605/17
Львівський апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Матущака О.І.,
суддів Бойко С.М.,
Бонк Т.Б.,
за участю представників сторін:
від позивача: Гнитка Т.В. - адвокат;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Старенький О.С. - адвокат
розглянувши апеляційну скаргу Комунальної установи «Жидачівська центральна районна лікарня» Жидачівської районної ради
м. Жидачів
на рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2018
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кробат Україна", с. Тростянець Миколаївського району Львівської області
до відповідача-1 Комунальної установи «Журавнівська міська
лікарня» Жидачівської районної ради
смт. Журавно Жидачівського району Львівської області
до відповідача-2 Комунальної установи «Жидачівська центральна районна лікарня» Жидачівської районної ради Львівської області, м. Жидачів, Жидачівський район, Львівська область
про стягнення коштів в розмірі 1 124 891,50 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кробат Україна» звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Комунальної установи «Жидачівська центральна районна лікарня» Жидачівської районної ради Львівської області та Комунальної установи «Журавнівська міська лікарня» Жидачівської районної ради Львівської області про стягнення 1 124 891,50 грн. компенсації за реалізацію інвестиційного проекту згідно договору про інвестиційну діяльність від 03.02.2012, яка виникла в періоди з 31.05.2015 по 31.12.2015 та з 01.07.2016 по день подання позову, внаслідок несплати відповідачами орендної плати за фактичне користування інвестиційним об'єктом - реконструйованою котельнею та заміненою теплотрасою, що передбачено п. 7 договору про інвестиційну діяльність від 03.02.2012 та п. 4 доповнень від 10.09.2014 до договору про інвестиційну діяльність від 03.02.2012.
Правовою підставою позову зазначено п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 626, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 612 ЦК України, ст. 173, 193, 202 ГК України, ч.ч. 1, 5 ст. 7, ч. 1 ст. 18, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність».
Рішенням господарського суду Львівської області від 03.04.2018 вищезазначений позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Комунальної установи «Жидачівська центральна районна лікарня» та з Комунальної установи «Журавнівська міська лікарня» на користь ТОВ «Кробат Україна» 1 124 891,50 грн. компенсації по реалізації інвестиційного проекту згідно договору про інвестиційну діяльність від 03.02.2012 та здійснено розподіл судових витрат.
За коротким змістом рішення суду першої інстанції вбачається, що позивачем виконано взяті на себе за Договором про інвестиційну діяльність від 03.02.2012 та Доповнень до нього від 10.09.2014 зобов'язання з реконструкції котельні Журавнівської міської лікарні, придбання та встановлення приладів й обладнання для виробництва теплової енергії виключно за рахунок твердого палива, здійснення підключення даного обладнання до наявних у Журавнівській міській лікарні мереж та приведення котельні відповідача-1 у робочий стан.
Також, з наявних у справі доказів місцевим господарським судом встановлено факт неналежного виконання відповідачами умов укладеного Договору про інвестиційну діяльність у вигляді використання відповідачами інвестиційного об'єкта в періоди, коли між сторонами не укладались договори про закупівлю послуг оренди за державні кошти, тобто з порушенням п. 7 Договору про інвестиційну діяльність від 03.02.2012 та п. 4 Доповнень від 10.09.2014 до Договору про інвестиційну діяльність від 03.02.2012.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача на стягнення спірних грошових коштів за фактичне використання майна, коли не укладались договори про закупівлю послуг з оренди за державні кошти, виникає у позивача з Договору про інвестиційну діяльність від 03.02.2012.
При цьому, суд прийшов до висновку, що договори про закупівлю послуг оренди за державні кошти не укладалися у спірні періоди саме з вини відповідача-2, а не позивача.
Оскільки, строк виконання зобов'язання зі сплати коштів в сумі 1 124 891,50 грн. настав через 7 днів з моменту отримання вказаної вимоги відповідачами (до моменту звернення до суду із позовом), то з цих підстав, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
За коротким змістом вимог апеляційної скарги відповідач-2 просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 03.04.2018 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно узагальнених доводів апеляційної скарги вбачається, що договір про інвестиційну діяльність від 03.02.2012 не є підставою для виникнення у відповідачів обов'язку зі сплати грошових коштів за користування інвестиційним об'єктом, оскільки такою підставою є відповідні договори оренди інвестиційного об'єкту, які за спірний період між сторонами не укладались з вини позивача, що унеможливлює стягнення спірної суми.
Апелянт, посилаючись на ч. 1, 3 ст. 24 Закону України «Про режим іноземного інвестування» вказує на необхідність державної реєстрації спірного інвестиційного договору, якої здійснено не було, а тому стверджує, що між сторонами не виникло взаємних прав і обов'язків, що, відповідно унеможливлює стягнення спірної суми за вказаним інвестиційним договором.
Обставини, на які позивач посилається в підтвердження позовних вимог були предметом розгляду в справі №914/1439/16, а тому місцевий господарський суд помилково не врахував судові рішенні в цій справі як преюдиційні.
Згідно з узагальненими доводами та запереченнями, які викладені у відзиві, позивач посилається на те, що наявність вини позивача в неукладенні договорів оренди за спірний період користування відповідачами інвестиційним об'єктом не є предметом доказування в цьому спорі, а тому не впливає на підставність стягнення спірних грошових коштів.
Апелянт заперечує правову природу спірного договору як про спільну діяльність, який вимагає обов'язковість державної реєстрації, оскільки вказане не відповідає змісту правовідносин, які склались між сторонами.
Відсутність інвестиційного проекту не входить в предмет доказування в даній справі та не впливає на чинність спірного інвестиційного договору заборгованість за яким є предметом цього спору.
Також, позивач посилається на те, що судові рішення в справі №914/1439/16 правомірно не враховані місцевим господарським судом правомірно як преюдиційні, оскільки предметом дослідження у вказаній справі були обставини щодо наявності або відсутності підстав для стягнення грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України, тобто на підставі позадоговірного зобов'язання, а не договірного зобов'язання як в цій справі.
Присутні в судовому засіданні представники сторін відповідно підтримали доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на таку.
Представник відповідача-1 повторно не з'явився, а тому, враховуючи процесуальну можливість, передбачену п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, суд розглядає справу за його відсутності.
Розглянувши наявні в справі докази, давши оцінку доводам апелянта та запереченням позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін, з огляду на таке.
Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між ТОВ «Кробат Україна» і Жидачівською центральною районною лікарнею та Журавнівською міською лікарнею укладено тристоронній договір про інвестиційну діяльність від 14.08.2014 р. (надалі - інвестиційний договір) зі строком дії на 10 років з моменту прийняття котельні в експлуатацію. Цей договір погоджений рішенням №443 від 20.11.2014 р. Жидачівської районної ради, що підтверджується копією такого рішення і не заперечується сторонами у справі.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.
Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов'язки, а відповідний договір набрав чинності.
Згідно п. 1 інвестиційного договору, інвестор (позивач) бере на себе зобов'язання без залучення бюджетних коштів здійснити реконструкцію котельні замовника-1 (відповідача-1), придбати та встановити (змонтувати) прилади й обладнання для виробництва теплової енергії виключно за рахунок твердого палива, здійснити підключення даного обладнання до наявних у замовника-1 мереж, тим самим привести котельню замовника-1 у робочий стан (надалі усі ці дії іменуватимуться інвестиційним проектом). Встановлені інвестором прилади та обладнання для виробництва теплової енергії надалі по договору іменуватиметься «інвестиційним об'єктом». Інвестор вправі здійснити таку реконструкцію котельні протягом 3 місяців з моменту отримання усіх передбачених чинним законодавством дозволів та погоджень на таку реконструкцію.
У п. 2 інвестиційного договору сторони погодили, що реалізація інвестиційного проекту за цим договором здійснюватиметься у котельні замовника-1 за адресою: Львівська обл., Жидачівський р-н, смт. Журавне, вул. Чубинського, 2.
Пунктом 3 інвестиційного договору визначено, що реалізація інвестиційного проекту здійснюється з метою забезпечення можливості отримання замовником-1 ефективного опалення (з високим рівнем коефіцієнту корисної дії) приміщень Журавнівської міської лікарні, необхідністю здійснення дій по заміщенню використання природного газу на тверде паливо при виробництві теплової енергії, необхідністю модернізації засобів виробництва теплової енергії, здешевлення вартості її виробництва замовником-1.
Згідно п. 4 інвестиційного договору розмір здійснених інвестором інвестицій в котельню замовника оцінюється в розмірі 920 000,00 грн. Реалізація інвестиційного проекту здійснюватиметься за рахунок залучення іноземних інвестицій, а саме австрійської компанії KrobathBeteligungs- und Finanzierungsgesellschaft m.b.h, яка є власником інвестора.
Пунктом 6 інвестиційного договору передбачено, що з моменту прийняття в експлуатацію котельні, яка буде реконструйована згідно цього договору замовники самостійно використовуватимуть інвестиційний об'єкт з метою вироблення теплової енергії для потреб замовника-1.
Згідно п. 7 інвестиційного договору з моменту прийняття в експлуатацію котельні, реконструйованої згідно цього договору, використання замовниками інвестиційного об'єкта здійснюватиметься ними на умовах оренди, про що Інвестором укладатимуться відповідні договори оренди згідно вимог чинного законодавства, в тому числі Закону України «Про здійснення державних закупівель».
Пункт 8 інвестиційного договору передбачає, що використання замовниками інвестиційного об'єкта здійснюватиметься ними на умовах оренди. Орендна плата за використання інвестиційного об'єкту буде нараховуватись та сплачуватись щомісячно фіксованими платежами згідно договору оренди, незалежно від того, чи використовуватиметься інвестиційний об'єкт протягом усього строку дії даного договору. Річний розмір орендної плати за використання інвестиційного об'єкту становитиме 323 126,00 грн., в т.ч. ПДВ. Інвестор вправі збільшувати розмір орендної плати з урахуванням офіційно встановленого розміру інфляції.
У відповідності до п. 15 інвестиційного договору, протягом 3-ох місяців з моменту закінчення строку дії інвестиційного проекту за умови належного виконання замовником своїх грошових зобов'язань перед інвестором замовники матимуть право здійснити викуп інвестиційного об'єкта за 1,00 (одну) гривню.
Доповненням №б/н від 10.09.2014 р. до інвестиційного договору передбачено здійснення додаткової інвестиції на суму 454 000 грн. для заміни теплотраси (довжиною 136 м), заміни вікон в кількості 96 штук та дверей в кількості 7 штук Журавнівської міської лікарні, у зв'язку з чим п. 4 наведеного доповнення передбачене збільшення місячного розміру орендної плати за користування Інвестиційним об'єктом на 19 273,00 грн. за кожен місяць. Дане збільшення орендної плати діятиме протягом 3 років з моменту її запровадження.
Згідно п. 3 доповнення № б/н від 10.09.2014 р., реалізація додаткової інвестиції здійснюється із залученням відповідної підрядної організації, яка визначається спільно замовником та інвестором. Інвестор вправі брати участь у контролі за процесом виконання робіт, які оплачуватимуться за рахунок додаткової інвестиції згідно цього доповнення.
Зазначені доповнення складені і підписані повноважними представниками усіх трьох сторін у формі та за змістом, що і інвестиційний договір до якого внесені ними зміни і доповнення, тому є обов'язковими для виконання їх сторонами.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що основним правовим документом, що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода), який в юридичній практиці визначається як інвестиційний договір. Він є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності.
Договір повинен відповідати економічній сутності інвестування, тобто відображати факт вкладення коштів в об'єкт інвестування.
Таким чином, під інвестиційним договором розуміють домовленість між суб'єктами інвестиційної діяльності щодо виконання конкретних дій для реалізації інвестиційного проекту. Отже інвестиційний договір це оформлене в належній формі взаємне волевиявлення двох або більше учасників про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків, пов'язаних із здійсненням вкладання та реалізації інвестицій у видах, передбачених законодавством.
Інвестиційний договір регулює відносини з приводу довгострокового вкладення майна, майнових прав та інших цінностей, що мають ринкову вартість (у певному виді, формі та кількості) в обраний об'єкт інвестування (реальний, фінансовий або інтелектуальний, які передбачені законодавством України) з метою отримання прибутку, що мають ризиковий характер.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Таким чином, судом першої інстанції вірно зроблено висновок, що інвестиційний договір, укладений сторонами спору, за своєю правовою природою є змішаним, оскільки у правочині містяться елементи різних договорів, а саме, інвестиційного договору та договору оренди.
Умовами діючого інвестиційного договору сторони передбачили, що дохід від інвестиції інвестор (позивач) отримуватиме шляхом оплати відповідачами коштів за користування майном (на умовах оренди). Користування майном позивача є платним, сторони визначили річну вартість такого користування майном і домовились, що позивач вправі збільшувати розмір плати з урахуванням офіційно встановленого розміру інфляції.
Суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідачів про те, що в спірному договорі про інвестиційну діяльність відсутні істотні умови договору про спільну діяльність, зокрема сторонами договору не узгоджені взаємні права та обовґязки учасників спільної діяльності, обовґязки кожного з учасників; розмір та порядок внесення учасниками грошових та майнових внесків у спільну діяльність, координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, порядок наступного спільного використання майна і покриття витрат на його утримання, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій.
Натомість вірно встановлено, що інвестиційний договір чітко передбачає, що інвестор лише здійснює реконструкцію котельні за рахунок залучення іноземної інвестиції та без залучення бюджетних коштів. Після завершення реконструкції котельні, відповідачі самостійно використовують майно позивача для забезпечення теплом приміщень Журавнівської міської лікарні, сплачуючи кошти за таке користування.
Зі змісту Інвестиційного договору, укладеного між сторонами спору, не вбачається, що внесене позивачем майно, а також вироблена теплова енергія є спільною частковою власністю учасників. Результат інвестиції (змонтовані прилади і обладнання) є власністю позивача, цей результат інвестиції споживається відповідачем-1. Крім того відповідачем-2 не надано доказів на підтвердження ведення окремого бухгалтерського обліку нібито спільного майна сторін спору.
З вищенаведених підстав спростовуються й доводи апелянта про необхідність державної реєстрації спірного інвестиційного договору.
Окрім того, враховуючи, що предметом договірного регулювання стали правовідносини в сфері здійснення фінансування за рахунок державного бюджету, апеляційний господарський суд при кваліфікації спірних правовідносин на підставі ч. 3 ст. 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (в редакції Закону від 10.04.2014 № 1197-VII, який був чинний на момент укладення спірного інвестиційного договору) дійшов висновку, що вказаний закон не підлягає застосуванню, оскільки дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є придбання, оренда землі, будівель, іншого нерухомого майна або майнових прав на землю, будівлі, інше нерухоме майно.
Як правильно встановлено судом першої інстанції факт виконання умов вищезазначеного договору підтверджується наступним.
На підтвердження виконання робіт з реконструкції котельні, заміни вікон, дверей і теплотраси Журавнівської міської лікарні із залученням третіх осіб (підрядників), на підтвердження купівлі приладів, обладнання, будівельних матеріалів. Зокрема, позивачем надано та судом досліджено договори, акти приймання-передачі робіт (послуг) підрядників, рахунки, платіжні документи, складені позивачем: з ТОВ Фірма «Калина ІФ» ЛТД на виготовлення проектної документації та авторський нагляд; з ФОП Віткович М.І. на технічний нагляд; з ДП «Волинський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» на експретне обстеження щодо дотримання нормативних актів з охорони праці та промислової безпеки при виконанні робіт підвищеної небезпеки та експлуатації обладнання підвищеної небезпеки, а також первинне опосвідчення котлів; з ТзОВ «Виробничо-торгівельна фірма «Західенергоремонт» та ПП «Крпатмонтаж» на виконання монтажних робіт; з ПП «Крпатмонтаж» на виконання монтажних робіт по заміні теплотраси та ремонт віконних відкосів; з ТОВ «Артіфекс» на виконання робіт по встановленню вікон та дверей, з постачальниками приладів і обладнання, які встановлювались у котельні (ТОВ «Євротерм Технолоджі», ФОП Микита О.Є., ПАТ «Вентиляторний завод «Горизонт», ТОВ «Технологічно-експериментальний завод», ФОП Михайлюк Б.З., ТОВ «Торговий дім «Кімак», ТОВ «Софія-буд»); з постачальником вікон та дверей ТОВ «Артіфекс»; з постачальниками матеріалів для заміни теплотраси ТОВ «Ельпласт-Тепло» та ПП «Краб-Плюс». Серед доказів на підтвердження реалізації інвестиції судом досліджено кошторисну документацію та робочий проект «Реконструкція котельні потужністю 650 кВт для опалення лікарні в смт. Журавно Львівської області».
Також зі змісту п. 1 перелічених вище договорів про закупівлю послуг оренди за державні кошти, вбачається, що майном, що орендується, є прилади та обладнання для виробництва теплової енергії, які встановлено позивачем у котельні відповідача-1, приміщення котельні перебуває на балансі відповідача-1, усі прилади та обладнання для виробництва теплової енергії, що встановлено у котельні, належать позивачу. Встановлення приладів та обладнання для виробництва теплової енергії було здійснено позивачем в межах реалізації інвестиційного проекту відповідно до рішення Жидачівської районної ради № 443 від 20.06.2014 р. Тобто, відповідач-2, підписавши договори про закупівлю послуг оренди за державні кошти з наведеним вище формулюванням, підтвердив, що прилади і обладнання вже встановлені позивачем (реалізовано інвестиційний проект) і що ці прилади і обладнання належать позивачу.
Відповідачем 1 визнаний факт реалізації позивачем інвестиції в повному обсязі.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ч. 3 ст. 285 ГК України, орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Таким чином, з системного аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що обов'язку орендодавця щодо передачі майна кореспондує обов'язок орендаря по здійсненні орендних платежів.
Відповідачі, з метою виконання інвестиційного договору шляхом сплати обумовленої орендної плати укладали відповідні договори, однак в періоди з 31.05.2015 по 31.12.2015 та з 01.07.2016 по день подання позову - такі відсутні. Стягнення грошових коштів у вигляді компенсації за ці періоди є предметом даного спору.
Доводи апелянта про те, що позивач може претендувати лише на компенсацію грошових коштів як форму відшкодування неотриманих в майбутньому коштів є безпідставними, оскільки характер та зміст правовідносин, які склались між сторонами, свідчать про можливість стягнення суми заборгованості за користування об'єктом оренди в силу п. 8 інвестиційного договору та п.4 доповнення до договору від 10.09.2014 р. та враховуючи презумпцію правомірності правочину, що передбачена ст. 204 ЦК України.
Частиною 2 ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач надіслав відповідачам вимогу №2011/2017-1 від 20.11.2017, якою вимагав у відповідачів сплатити кошти за використання інвестиційного об'єкта у періоди, коли не укладались договори про закупівлю послуг оренди за державні кошти, в загальній сумі 1 124 891,50 грн., протягом 7-ми календарних днів з моменту отримання вимоги. Позивачем надано докази надсилання вимоги обом відповідачам (поштові квитанції та описи вкладення в цінні листи), отримання вимоги не заперечується відповідачами. Отже, із врахуванням вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, строк виконання зобов'язання зі сплати коштів в сумі 1 124 891,50 грн. настав через 7-м днів з моменту отримання вказаної вимоги відповідачами (до моменту звернення до суду із позовом).
Судами встановлено, що вказана вимога залишена відповідачами без задоволення, що свідчить про невиконання відповідачами взятих на себе обов'язків зі сплати орендної плати.
В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність розрахунків суми заборгованості, яка підлягає стягненню, апеляційний господарський суд погоджується з розрахунками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для застосування до відповідачів цивільно-правової відповідальності за невиконання ними договірних зобов'язань за інвестиційним договором у вигляді стягнення заборгованості в сумі 1 124 891,50 грн., яка виникла в періоди з 31.05.2015 по 31.12.2015 та з 01.07.2016 по день подання позову.
За таких умов, суд першої інстанції, правильно з'ясував характер спірних правовідносин, які склались між сторонами та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вищенаведені доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків місцевого господарського суду, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В зв'язку з тим, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги залишається за ним.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Львівської області від 03.04.2018 у справі №914/2605/17- залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо або через Львівський апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).
Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.08.2018
Головуючий суддя: О.І. Матущак
Судді: Т.Б. Бонк
С.М. Бойко