Справа № 363/3540/17 Головуючий у І інстанції Рудюк О. Д.
Провадження № 22-ц/780/3253/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1
Категорія 29 31.07.2018
Іменем України
31 липня 2018 року м. Київ
Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -ОСОБА_1,
суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,
з участю секретаряОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 травня 2018 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Галицька» до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди в порядку регресу,-
У вересні 2017 року ПАТ «СК «Галицька» звернулась до суду з даним позовом про стягнення з ОСОБА_5 на її користь понесені збитки в сумі 40 000 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 16.09.2016 року між ПАТ «СК «Галицька» та ОСОБА_6 укладено договір №АК/0920465 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
09.12.2016 року до позивача надійшла заява від ОСОБА_7 про виплату страхового відшкодування, оскільки 06.10.2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «Камаз 55102» д.н.з.АІ5608СВ, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля «ГАЗ 3302» д.н.з.АІ2574ВР, під керуванням ОСОБА_7, в результаті ДТП автомобіль «ГАЗ 3302» д.н.з.АІ2574ВР отримав механічні пошкодження.
У зв'язку з настанням страхового випадку, відповідно до умов договору страхування ПАТ «СК «Галицька» 19.01.2017 року відшкодувало потерпілому витрати на ремонт пошкодженого автомобіля в сумі 40 000 грн.
Таким чином, відповідно до ст.38 Закону України «Про обов»язкове страхування» та ст. 1191 ЦК України, після виплати страхового відшкодування потерпілому, до позивача (страховика) перейшло право регресної вимоги до відповідальної за збитки особи, тобто відповідача, оскільки він після ДТП за його участю самовільно залишив місце пригоди, а тому позивач просив стягнути з відповідача збиток у розмірі 40 000 грн.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 травня 2018 року позов ПАТ «СК «Галицька» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Галицька» відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 40 000 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 грн.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням відповідач ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог та стягнути з позичача на його користь судові витрати в розмірі 2400 грн.
При цьому зазначає, що предметом договору є страхування відповідальності.
Вважає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції неправильно мотивував рішення, одночасно застосувавши норми права, які регулюють правовідносини щодо відшкодування шкоди в порядку суброгації та регресу. Ці інститути мають різний режим правового регулювання. Так, регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону № 1961, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону про страхування встановлено особливий правовий режим.
Оскільки страхова виплата проведена за договором страхування і перехід до страховика права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, визначений положеннями Цивільного кодексу, які регулюють договірні зобов'язання, застосування до спірних правовідносин при визначенні правомірності заявленої вимоги положень Цивільного кодексу, які регулюють недоговірні зобов'язання, зокрема, положень ст. 1191 ЦК України, є невірним. Таку саму правову позицію висловив Верховний суд України в постанові від 25.12.2013р. по справі №6-112цс13, де зазначено, що ст. 1191 ЦК України застосовується до деліктних правовідносин, а ст. 993 ЦК України - до договірних.
Вважає невірним одночасне посилання в рішенні на ст. 27 Закону про страхування, яка передбачає перехід права вимоги (суброгація), та ст. 1191 ЦК України, яка передбачає виникнення права зворотної вимоги (регресу) свідчить про те, що суд першої інстанції не розмежував поняття регресу і суброгації та не побачив різницю в їх законодавчому регулюванні, що призвело до невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та, як наслідок, до неправильного застосування норм матеріального права при винесенні рішення.
Посилання судом у мотивації рішення на ст. 38 Закону 1961 взагалі відсутнє, в той час як підставою для заявлення позивачем позовних вимог є п. в) пп. 38.1.1. ст. 38 Закону 1961.
Відповідно до роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року предмет позовних вимог (у тому числі первісного, зустрічного позову та позову третьої особи із самостійними вимогами) зазначається виходячи з вимог закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та підстав заявленої вимоги.
Крім того, суд безпідставно визнав доведеною обставину, яка має ключове значення для правильного вирішення даної справи по суті, а саме: суд визнав доведеним факт вчинення відповідачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, посилаючись виключно на висновки Вишгородського райсуду Київської області, викладені в постанові від 14.11.2016р. у справі про адміністративне правопорушення №363/4023/16-п.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим відповідачем доказам та взагалі не дослідив докази і не оцінив їх в сукупності з іншими поясненнями та аргументами відповідача, наведеними в його відзиві на позовну заяву, щодо вісутності у діях відповідача, під час вчинення ним ДТП (16.10.2016р.), події та складу правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.
Так, зокрема, Відповідач надав суду першої інстанції лист-відповідь Вишгородського відділу поліції ГУ НП в Київській області №Д-295 від 07 березня 2018р. далі - Лист) (копія додана до відзиву на позов та є в матеріалах даної справи) на звернення Відповідача, в якому прямо спростовано Інформацію про залишення Відповідачем місця ДТП і зазначається, що в період з 06.10.2016р. по 15.11.2016р. (тобто до дати прийняття постанови) співробітниками підрозділу патрульної поліції Вишгородського відділу поліції ГУ НП в Київській області не проводились заходи з розшуку Відповідача та транспортного засобу марки «КАМАЗ» модель 55102, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на підставі дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 06,10.2016р., а протокол про адміністративне правопорушення серія АП2 № 286854 від 06.10.2016р. про вчинення відповідачем адмінправопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, складався за переміщення транспортного засобу.
Протокол складений за, нібито, порушення відповідачем вимог ст. 122-4 КУпАП, тобто за залишення відповідачем місця ДТП, про яке в протоколі йде мова.
Оскільки факт залишення Відповідачем місця ДТП 06.10.2016р. прямо спростований в Листі органу державної влади, співробітники якого також складали сам протокол, а ст. 122-4 КУпАП не передбачає притягнення особи до відповідальності за переміщення транспортного засобу на місці ДТП, а отже не передбачає за це (за переміщення ТЗ) й складання працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги і не оцінив лист як належний доказ факту відсутності порушення відповідачем вимог ст. 122-4 КУпАП, а керувався виключно постановою.
Крім вказаного, суд першої інстанції також не прийняв до уваги той факт, що Відповідач після вчинення ним ДТП 16.10.2016р. самостійно повідомив поліцію про вчинену ним ДТП, не переховувався, приймав участь у розслідуванні поліцейськими обставин ДТП та її документальної фіксації (про що свідчать його власноручні підписи на протоколі, схемі ДТП тощо), надав свої письмові пояснення щодо обставин вчинення ДТП (копія додана до відзиву та є в матеріалах даної справи), повністю визнав свою вину у вчиненні ДТП.
Відсутність в діях Відповідача під час вчинення ним ДТП події та складу правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, є передумовою відсутності у позивача правових підстав для пред'явлення відповідачу позовних вимог про відшкодування шкоди в порядку регресу на підставі ст. 38 Закону 1961.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження позивачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві позивач ПАТ «СК «Галицька» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Вказує на те, що постановою Вишгородського районного суду Київської області, справа № 363/4023/16-п, від 14.11.2016 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні правопорушення, яке передбачено ст.ст. 122-4, 124 КУпАП та стало причиною пошкодження транспортного засобу. Ця постанова не оскаржена, не скасована, і вступила в законну дію.
Приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ч. «в» п.38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик, після виплати страхового відшкодування, має право подавати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.
Відповідно до п.26 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013р «до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки».
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В повній мірі рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 06.10.2016 року, близько 16 годині 00 хвилин в с. Новосілки, в напрямку кооперативу «Соняшний», гр. ОСОБА_5 в порушення п.п.12.1., 12.3., 13.1.,13.3. ПДР України, керуючи автомобілем НОМЕР_2, під час вибору у встановлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки яка склалася, піж час об'їзду перешкоди допустив наїзд на припаркований автомобіль НОМЕР_3, який належить ОСОБА_8 в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, таким чином вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст.124 КУпАП. Після чого не дочекавшись працівників поліції залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, тим самим порушив п.2.10. ПДР та здійснив адміністративне правопорушення передбачене ст.122-4 КУпАП.
Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 14.11.2016 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні правопорушень передбачених ст.ст.124, 122-4 КУпАП, яка набрала законної сили 25.11.2016 року (а.с.14).
На час ДТП, автомобіль НОМЕР_4, відповідно до договору №АК/0920465 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, був застрахований в ПАТ «СК «Галицька» (а.с.6).
Внаслідок ДТП пошкоджено автомобілі НОМЕР_3, який належить ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу САО№041705.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 з метою отримання відшкодування звернувся до ТОВ «СК «Галицька» з відповідною заявою від 09.12.2016 про виплату страхового відшкодування.
Згідно звіту про оцінку вартості матеріально шкоди завданої власнику КТЗ №81С/10/16 складеного 11.11.2016 року, матеріальний збиток, заподіяний власнику КТЗ «ГАЗ 3302» державний номер НОМЕР_5, внаслідок його пошкодження, скалав 113 289,26 грн.
Відповідно до страхового акту №ГСК000003082-01М, сума матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником відносно майна ОСОБА_7 складає 40 000 грн.
19.01.2017 року ПАТ «СК «Галицька» здійснило виплату ОСОБА_7 в розмірі 40 000,00 грн. страхового відшкодування по ОСЦПВ ГСК000003082-01М. Зазначені обставини підтверджуються копією платіжного доручення №6391 від 19.01.2017 року(а.с.34).
Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд керувався статтями 933, 1166, 1188, 1191 ЦК України, статтями 27, 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, про що свідчать всі встановленні судом обставини.
Висновки суду першої інстанції викладені в рішенні, не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного.
Звертаючись до суду з позовом ПАТ «СК «Галицька» обґрунтовувало свій позов п.38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 1191 ЦК України і просило стягнути шкоду в порядку регресу з винної особи.
Натомість, суд першої інстанції на підстави позову уваги не звернув і ухвалив своє рішення керуючись ст. 27 «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, які регулюють інші правовідносини, фактично вийшовши за межі позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування судом норм матеріального права (поняття регресу та суброгації) заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції не може залишатися без змін і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги в частині безпідставного визнання доведеною обставину, яка має ключове значення для правильного вирішення даної справи по суті, а саме: факту доведеності вчинення відповідачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, і при цьому не наданя належної оцінки наданим відповідачем доказам та аргументами відповідача, наведеними в його відзиві на позовну заяву, щодо вісутності у діях відповідача, під час вчинення ним ДТП (16.10.2016р.), події та складу правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, колегія судді їх розцінює критично і до уваги не приймає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 06.10.2016 року, близько 16 годині 00 хвилин в с. Новосілки, в напрямку кооперативу «Соняшний», гр. ОСОБА_5 в порушення п.п.12.1., 12.3., 13.1.,13.3. ПДР України, керуючи автомобілем НОМЕР_2, під час вибору у встановлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки яка склалася, піж час об'їзду перешкоди допустив наїзд на припаркований автомобіль НОМЕР_3, який належить ОСОБА_8 в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, таким чином вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст.124 КУпАП. Після чого не дочекавшись працівників поліції залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, тим самим порушив п.2.10. ПДР та здійснив адміністративне правопорушення передбачене ст.122-4 КУпАП.
Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 14.11.2016 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні правопорушень передбачених ст.ст.124, 122-4 КУпАП, яка набрала законної сили 25.11.2016 року (а.с.14).
Зі змісту постанови видно, що під час розгляду адміністративної справи у судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 був особисто присутній, надавав відповідні пояснення, провину у вчиненні адміністративних правопорушень визнав і щиро покаявся.
При цьому, будь-яких доказів, які б спростовували його вину у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 112-4 КУпАП та свідчили про відсутність у його діях складу правопорушення не надавав. Постанову у передбачені законом строки не оскаржував.
Крім того, встановлено, що відповідач намагався оскаржити постанову про притягнення до адміністративної відповідальності вже після пред»явлення до нього даного позову, однак в поновленні йому строку на апеляційне оскарження було відмовлено.
На думку колегії суддів, такі дії відповідача свідчать про намагання уникнути цивільно-правової відповідальності передбаченої діючим законодавством, а тому всі доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів розцінюються критично.
Крім того, колегією суддів критично розцінюються доводи апелянта щодо тлумачення поняття «переміщення транспортного засобу» та «залишення місця ДТП» і наданий відповідачем лист Вишгородського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області від 07 березня 2018 року, оскільки такі доводи повністю спростовуються власноручними поясненнями відібраними у відповідача після ДТП (а.с.68), в яких зазначено «Водій Газелі почав на мене кидатися. Мені прийшлось поїхати з місця ДТП, а потім приїхав на місце ДТП після того, як набрав 102».
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи наведені норми права, колегія суддів вважає, що надані відповідачем пояснення в цій чатині та лист Вишгородського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області від 07 березня 2018 року не є допустимими та достатніми доказами на підтвердження обставин, що свідчать про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення.
Натомість, колегія суддів бере до уваги, що відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов»язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Враховуючи, що постановою Вишгородського районного суду Київської області від 14.11.2016 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого 122-4 КУпАП (залишення місця ДТП) і ці обставини підтверджувалися і визнавалися самим відповідачем, колегія суддів дійшла висновку, що факт залишення місця ДТП мав місце і є доведеним належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.
Відповідно до п. 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, після виплати страхового відшкодування, має право подавати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.
Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Галицька», пред»явлений на підставі п.38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 1191 ЦК України є повністю доведеним та обґрунтованим і підлягає до задоволення.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, з інших підстав.
Крім того, відповідно до ч.1, ч.13 ст. 141 ЦПК України розподілу підлягають судові витрати.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 травня 2018 року скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Галицька».
Стягнути з ОСОБА_5 (Київська область, Вишгородський район, с. Новосілки, вул. Оболонська, 24, і.н. НОМЕР_6) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Галицька» (код ЄДРПОУ 22186790) в рахунок відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 (одна тисяча шістьсот) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: С.В. Лівінський
ОСОБА_3