Справа № 161/11765/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С.С.
Провадження № 22-ц/773/673/18 Категорія: 2 Доповідач: Осіпук В. В.
25 липня 2018 року місто Луцьк
Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів Матвійчук Л. В., Русинчука М. М.,
за участю секретаря Губарик К. А.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловим будинком, визнання права власності на частину земельної ділянки, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 березня 2018 року,
У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася в суд із зазначеним позовом. Покликалась на ті обставини, що вона разом із відповідачем ОСОБА_4 являються співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1. Так їй згідно договору дарування від 13 квітня 2005 року належить жила кімната 1-6 у даному будинку, площею 15,3 кв. м., що становить 11/100 його частини, а решта 89/100 частини будинку належить відповідачу ОСОБА_4 Власником земельної ділянки площею 0,1000 га, на якій знаходиться вказаний будинок, є відповідач ОСОБА_4
Крім того позивач зазначала, що між нею і відповідачем існують неприязні стосунки, тому домовитись про спільне користування житлом та земельною ділянкою на якій знаходиться житловий будинок, які фактично являються їх спільною з ОСОБА_4 частковою власністю, вони не можуть.
Тому уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_3 просила суд першої інстанції прийняти рішення про вселення її у зазначений вище будинок, встановивши між відповідачем і нею порядок користування житлом, а саме передати їй у користування кімнату 1-6, площею 15,3 кв. м., з добудовою до цієї кімнати кухні та коридору, визнати за нею право власності на 0,0123 га частини земельної ділянки, як за співвласниками житлового будинку, на якій він знаходиться та відшкодувати їй судові витрати.
Під час розгляду справи, за заявою представника позивача, ухвалою Луцького міськрайонного суду від 12 січня 2018 року позовну вимогу про вселення ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 березня 2018 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 11/100 частин земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, в решті вимог відмовлено.
Додатковим рішенням цього ж суду від 27 квітня 2018 року стягнуто з ОСОБА_4 в користь позивача ОСОБА_3 понесені нею судові витрати в сумі 2320 грн.
У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4, у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, просить його скасувати як незаконне, прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
В іншій частині рішення суду ніким не оскаржується і апеляційним судом не переглядається.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що набувши за договором дарування право власності на 11/100 частини житлового будинку, позивач ОСОБА_3 також набула право власності і на відповідну частину земельної ділянки, необхідної для обслуговування цієї отриманої в дар частини об'єкта нерухомості - житлового будинку (а. с. 4 - 6).
Такий висновок суду є правильний.
Встановлено, що згідно договору дарування частини житлового будинку від 13.04.2005 року позивач ОСОБА_3 є власником 11/100 частини житлового будинку, а саме: кімнати 1-6 площею 15.3 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1. Власником 89/100 частини цього ж будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки, площею 0,1000 га, по АДРЕСА_1, призначеної для обслуговування цього будинковолодіння, є відповідач ОСОБА_4 (а. с. 7 - 13).
З рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2012 року, яке набрало законної сили, убачається, що між позивачем ОСОБА_3 і відповідачем ОСОБА_4 існує спір щодо користування житловим будинком, який являється їх спільною частковою власністю без виділення часток у натурі.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України (2001 року) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.
Частина перша статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення сторонами договору дарування 11/100 частини житлового будинку - 13 квітня 2005 року) визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).
Перехід права користування земельної ділянки при переході права власності на будівлю або споруду, які розташовані на ній, також визначається на підставі договору (частина друга статті 120 ЗК України).
Разом з тим, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати наступне.
Частина четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Окрім того, частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 ЦК України.
Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 ЗК України.
За нормою статті 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку, виникає, зокрема, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини або за рішенням суду.
Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині визначення за нею права власності на частину спірної земельної ділянки, правильно застував вищезазначені норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. При цьому, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди.
Отже, ставши власником частини житлового будинку на підставі договору дарування, позивач ОСОБА_3 одночасно набула право власності на частину земельної ділянки, пропорційну її частці в об'єкті нерухомості - житловому будинку, власником яких являвся дарувальник ОСОБА_4
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування і ухвалення нового рішення суд не вбачає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції і не впливають на його законність.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 березня 2018 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді