Справа №481/220/18 02.08.2018
Провадження №22-ц/784/1288/18
Провадження № 22-ц/784/1288/18
Категорія 47
Іменем України
02 серпня 2018 року м. Миколаїв
справа № 481/220/18
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,
без участі належним чином повідомлених учасників справи,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Хвиля», Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання права на земельну частку (пай) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області, ухвалене 06 червня 2018 року під головуванням судді Васильченко Н.О., у приміщенні цього суду,
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Хвиля», Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Новобузька РДА) про визнання права на земельну частку (пай).
Позивач вказував, що з 1991 року був членом колгоспу «Хвиля революції», який у березні 1994 року реорганізовано у колективно-пайове сільськогосподарське підприємство «Майорівське» (далі - КПСП «Майорівське»). Зазначав, що в період з 28 червня 1994 року по 07 березня 1996 року проходив строкову військову службу, а після повернення з військової служби продовжував працювати в КПСП «Майорівське» до звільнення 01 березня 1997 року. 01 грудня 1995 року КПСП «Майорівське» було видано державний акт на право колективної власності на землю, розмір земельної частки (паю) становить 6, 43 умовних кадастрових гектарів, проте, до списку громадян - членів даного КПСП, який додавався до вказаного державного акту, його не внесли. У зв'язку з цим сертифікат на право на земельну частку (пай) і документ, що посвідчує право власності на неї, не отримував.
Розпорядженням голови Новобузької РДА від 15 січня 2000 року КПСП «Майорівське» було перереєстроване в сільськогосподарський виробничий кооператив «Хвиля» (далі - СВК «Хвиля»), який є правонаступником КПСП.
Посилаючись на викладене, просив визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 6, 43 умовних кадастрових гектарів в колективній власності на землю в КПСП «Майорівське».
06 червня 2018 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , подав заяву про поновлення пропущеного строку позовної давності, в якій зазначено, що про порушення свого права позивач довідався в 1996 році, однак у зв'язку з відмовою КПСП «Майорівське» у наданні необхідної інформації для документального підтвердження даних обставин та у зв'язку із юридичною необізнаністю не мав можливості в межах передбаченого законом строку позовної давності звернутись до суду з даним позовом. За такого, просив визнати поважними причини пропущення ним строку для подання до суду позовної заяви та поновити цей строк.
Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в зв'язку із закінченням строку позовної давності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Вказував, що судом не надана оцінка його заяви про поновлення строку. Крім того, рішення є несправедливим, що суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідачі своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Пунктом 1 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» N 720/95, від 08.08.1995р. установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Згідно п.2 зазначеного Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Отже, право на земельну частку (пай) виникає в осіб, які на час видачі колективному сільськогосподарському підприємству державного акта на право колективної власності на землю були членами цього підприємства.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).
Підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) встановлені статтею 3 цього Закону.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 4 липня 1991 року загальними зборами колгоспників колгоспу «Хвиля революції» затверджено рішення правління про прийняття до членів колгоспу ОСОБА_1 05 лютого 1994 року зборами членів колгоспу «Хвиля революції» було прийнято рішення про реорганізацію колгоспу в колективно пайове сільськогосподарське підприємство з назвою «Майорівське»; запропоновано подати заяви про вихід з членів колгоспу і вступити до членів КПСП; затверджено статут КПСП. Розпорядженням представника Президента України від 31.03.1994р. №101 зареєстровано статут КПСП «Майорівське».
З 28 травня 1991 року ОСОБА_1 працював у колгоспі «Хвиля революції», згодом реорганізованого у КСПП «Майорівське» (а з 15.01.2000р. - у СВК «Хвиля»); з 28 червня 1994 року по 7 березня 1996 року проходив строкову військову службу, звільнений за власним бажанням з КПСП з 1 березня 1997 року, що підтверджується записами в трудовій книжці колгоспника, довідками Новобузького районного трудового архіву від 29.12.2017р., Новобузького районного військового комісаріату Миколаївської області від 26.12.2017р. (а.с. 10 - 12).
22 березня 1995 року відповідно до рішення Новобузької районної ради народних депутатів №205 КПСП «Майорівське» було передано 2384,8 гектарів землі у колективну власність, а 1 грудня 1995 року було видано державний акт серії МК №14 на право колективної власності на землю. До списку осіб, що додається до цього державного акту, позивач внесений не був (а.с. 13, 62-74).
За таких обставин та з огляду на вищевикладені вимоги законодавства позивач мав право на земельну частку (пай) в колективні власності на землю КСПП «Майорівське».
Позивач вказував, що про порушення свого права на отримання земельної частки (паю) він дізнався у 1996 році після повернення зі строкової військової служби. Крім того, ОСОБА_1 були надані довідки, що були видані йому СВК «Хвиля» 21 листопада 2000 року, в яких, зокрема, зазначено про розпаювання у 1995 році землі та підтверджено, що позивача помилково не було включено до списків пайовиків КПСП «Майорівське».
ОСОБА_1 звернувся з позовом 14 лютого 2018 року.
Відповідно до п. 6 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України 2004 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.
Статтями 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
За змістом статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Оскільки право на позов у позивача виникло ще у 1996 роціі, то трирічний строк позовної давності минув ще до набрання чинності ЦК України 2004 року.
Приписами ст 80 ЦК УРСР встановлено, якщо суд не визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, то закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Посилання ОСОБА_1 як на поважність причин пропуску строку позовної давності - на відсутність у нього необхідних документів щодо паювання земель КПСП «Майорівське» та правову необізнаність - не можна вважати обґрунтованими, оскільки це не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
Будь-яких доказів чинення перешкод у зверненні з позовом до суду ОСОБА_1 не надав та не навів переконливих причин поважності пропуску строку позовної давності.
Колегією суддів не встановлено поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності, а тому підстави для поновлення цього строку - відсутні.
Отже, позивачем без поважних причин пропущений строк позовної давності на пред'явлення даного позову, а тому відповідно до вимог ст. 80 ЦК УРСР ці позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в зв'язку з закінченням строку позовної давності. Такий висновок суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Фактичні обставини встановлені судом повно та обєктивно, їм надано належний правовий аналіз.
Той факт, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить оцінки судом заяви ОСОБА_1 про поновлення строку позовної давності, не спростовує вищевикладених висновків суду першої інстанції, оскільки викладені у цій заяві обставини не можна вважати поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
За такого, зазначені доводи апеляційної скарги не можна прийняти до уваги.
Посилання апеляційної скарги на невідповідність оскаржуваного рішення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливості судового рішення - також є безпідставними.
Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді О.О. Данилова
Н.О. Шаманська