Апеляційний суд Житомирської області
Справа №278/2331/17 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.286 ч.2 КК України Доповідач ОСОБА_2
30 липня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області
в складі: головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
законного представника потерпілого ОСОБА_7 ,
представника потерпілого адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12016060170001418 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_8 в інтересах потерпілого ОСОБА_11 та його законного представника ОСОБА_7 , прокурора Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_12 на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 30 січня 2018 року щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Немішаєве Бородянського району Київської області, громадянина України, із середньою технічною освітою, директора КП "Оберіг" Тютюнниківської сільської ради Чуднівського району, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
обвинуваченого за ч.2 ст. 286 КК України, -
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити та призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, не позбавляючи його права керувати транспортними засобами. В решті вирок залишити без зміни. Зазначає, що суд призначив йому надто суворе та явно несправедливе покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки не врахував належним чином його особу, а саме: позитивні характеристики з місця проживання та роботи, те що він визнав свою вину повністю та щиро розкаявся, є учасником бойових дій, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, а злочин, який він вчинив є необережним.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 просить вирок суду в частині призначення покарання скасувати через м'якість та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 більш суворе покарання. Стягнути із ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 процесуальні витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн. В решті вирок залишити без зміни. Вважає, що вирок суду підлягає скасуванню внаслідок невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що призначаючи обвинуваченому покарання суд належним чином не врахував тяжких наслідків ДТП, те що потерпілим у даному кримінальному провадженні є неповнолітня дитина, обвинувачений ОСОБА_9 вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, під час досудового слідства неодноразово намагався перекласти вину на потерпілого, вибачився перед потерпілим та визнав свою вину лише в суді, матеріальну та моральну шкоду не відшкодував. Крім того, вказує, що суд в порушення норм чинного законодавства не стягнув з обвинуваченого на користь законного представника потерпілого ОСОБА_7 процесуальні витрати на правову допомогу.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_12 , не оспорюючи фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення та кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_9 , просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобом на 2 роки. В решті вирок залишити без зміни. Вважає, що вирок суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого. Зазначає, що суд призначаючи обвинуваченому покарання не в повній мірі врахував обставини вчинення злочину, те, що його вчинено особою у стані алкогольного сп'яніння, а також тяжкість наслідків від злочину у виді отриманих неповнолітнім ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя, позицію потерпілого та його законного представника, які наполягали на суворому покарання для обвинуваченого. Вказує, що ОСОБА_9 в судовому засіданні визнав себе винним лише частково, а тому фактично у вчиненому злочині він щиро не розкаявся. Крім того, судом не було взято до уваги той факт, що за весь період провадження досудового розслідування та судового слідства, ОСОБА_9 , будучи проінформованим про значний розмір понесених родиною неповнолітнього потерпілого ОСОБА_11 матеріальних витрат, пов'язаних із вимушеним лікуванням та тривалою реабілітацією останнього, не вжив жодних заходів з метою добровільного відшкодування спричинених його необережним діянням наслідків.
Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 30 січня 2018 року ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки.
Початком строку відбування покарання обвинуваченого ОСОБА_9 вирішено вважати день його фактичного затримання після звернення вироку до виконання.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу обвинуваченому ОСОБА_9 обрано у виді особистого зобов'язання, з покладенням обов'язку не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду.
Цивільний позов ОСОБА_7 задоволено. Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 у відшкодування матеріальної шкоди витрати на лікування потерпілого в розмірі 19 984 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 12 коп. та 145 000 (сто сорок п'ять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь держави 1494 (одну тисячу чотириста дев'яносто чотири) грн. 64 копійок процесуальних витрат на проведення експертиз.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, 5 листопада 2016 року близько 20 години ОСОБА_9 , керуючи технічно справним автомобілем "УАЗ 469 б" (реєстраційний номер " НОМЕР_1 ") у стані алкогольного сп'яніння та рухаючись по вул. Іванова, 2 в с. Висока Піч Житомирського району в напрямку м. Житомира, в порушення вимог пп. "б" п. 2.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, а в порушення вимог п. 10.1 цих же Правил перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, змінив напрямок свого руху ліворуч та виїхав за межі проїзної частини на тротуар, де здійснив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_11 , який рухався вказаним тротуаром попереду в попутному напрямку.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді ран в області лівого колінного суглобу, на обличчі, саден в правій пахвинній ділянці, перелому другого ребра справа, закритого перелому правої ліктьової кістки, перелому кісток тазу (лонних кісток зі зміщенням уламків), розриву уретри, котра ускладнилась гострою затримкою сечі, які в своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя.
Своїми діями, ОСОБА_9 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України.
Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника в підтримання своєї апеляційної скарги та в заперечення апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого, пояснення адвоката ОСОБА_8 та законного представника потерпілого в часткове підтримання своєї апеляційної скарги (лише в частині витрат на правову допомогу), підтримання апеляційної скарги обвинуваченого та в заперечення апеляційної скарги прокурора, думку прокурора в підтримання апеляційних скарг прокурора та адвоката ОСОБА_8 , яка була подана до апеляційного суду, і в заперечення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_9 , перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та ніким з апелянтів не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.2 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_9 суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України, та врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, судом зазначено, що обвинувачений ОСОБА_9 в судовому засіданні свою вину у вчиненому визнав частково. Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_9 суд визнав вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння. Обставин, що пом'якшують його покарання судом не встановлено. Також судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_9 не судимий, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, офіційно працює, за місцем проживання характеризується позитивно, є учасником бойових дій, зі слів отримав поранення в ході проведення антитерористичної операції у Донецькій області.
На підставі викладеного, враховуючи позицію прокурора, потерпілого та його законного представника, які наполягали на суворості покарання, а також особу обвинуваченого, його часткове визнання вини, суд вважав за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_9 покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Крім того, суд зазначив, що не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого ст.ст. 69 або 75 КК України, оскільки відсутні обставини, що пом'якшують, та наявна обставина, що обтяжує покарання обвинуваченому, а відомостей про особу обвинуваченого (зокрема, про участь у бойових діях на Сході України) самих по собі недостатньо для звільнення від призначеного покарання або призначення більш м'якого покарання, не передбаченого законом.
З врахуванням наведеного, колегія судді погоджується з призначеним судом першої інстанції покаранням обвинуваченому ОСОБА_9 та вважає, що воно буде достатнім для перевиховання та виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів. Призначене обвинуваченому ОСОБА_9 покарання не можна визнати таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого як внаслідок м'якості так і внаслідок суворості.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_9 про можливість призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України є безпідставними.
Відповідно ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи
тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде
висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Проте, суд першої інстанції зазначив про відсутність обставин, що пом'якшують, та наявність обставини, що обтяжує покарання обвинуваченому, а тому вважав, що відомостей про особу обвинуваченого (зокрема, про участь у бойових діях на Сході України) самих по собі недостатньо для звільнення від призначеного покарання.
Також, колегія суддів зазначає, що визнання обвинуваченим цивільного позову потерпілого та його часткове відшкодування в період розгляду кримінального провадження в апеляційному суді, не може слугувати безумовною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при призначенні покарання належним чином вмотивовано висновок про неможливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням.
Посилання в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілого і законного представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 на те, що суд належним чином не врахував особу обвинуваченого, наявність обставини, що обтяжує покарання, часткове визнання обвинуваченим вини та тяжких наслідків скоєного, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції.
Інших доводів щодо можливості призначення більш суворого покарання, зазначеними апелянтами не надано.
Крім того, зміна позиції адвоката ОСОБА_8 та законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7 в частині покарання та можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 положень ст.75 КК України, з врахуванням того, що він частково відшкодував шкоду, не впливає на правильність висновків суду першої інстанції в цій частині. Апеляційний суд враховує, що кримінальне правопорушення скоєно ОСОБА_9 05.11.2016 року, а часткове відшкодування ним шкоди потерпілому відбулося лише в період розгляду кримінального провадження в апеляційному суді.
Доводи апелянта ОСОБА_8 про те, що в порушення вимог закону судом не стягнуто з обвинуваченого на користь законного представника потерпілого ОСОБА_7 витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 гривень, апеляційний суд вважає безпідставними.
Так, судом першої інстанції задоволено цивільний позов законного представника потерпілого та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 матеріальну та моральну шкоду в повному обсязі (а.п.25). Проте, у позовній заяві не ставиться питання про стягнення зазначених витрат. Лише в судових дебатах адвокат ОСОБА_8 просить стягнути з обвинуваченого на користь законного представника потерпілого ОСОБА_7 витрати на правову допомогу, які підтверджені належними доказами.
Разом з тим, враховуючи, що питання про стягнення з обвинуваченого витрат на правову допомогу не було предметом розгляду в суді першої інстанції, апеляційний суд позбавлений можливості досліджувати обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Проте, колегія суддів звертає увагу представника потерпілого, що вказане питання може бути вирішено в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду є законним та обгрунтованним, тому підстав для його скасування чи зміни немає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_8 в інтересах потерпілого ОСОБА_11 та його законного представника ОСОБА_7 , прокурора Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_12 - залишити без задоволення.
Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 30 січня 2018 року щодо ОСОБА_9 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців.
Судді: