Іменем України
01 серпня 2018 року
Київ
справа №815/3086/17
адміністративне провадження №К/9901/1610/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінсервіс Пром" до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправною відмови у прийнятті податкових декларацій, визнання податкових декларацій такими, що подані в день їх фактичного отримання, зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінсервіс Пром" (надалі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (надалі - відповідач, ДПІ, податковий орган), в якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просило: визнати протиправною відмову відповідача прийняти податкові декларації Товариства з податку на додану вартість за лютий 2017 року з додатком №2, за березень 2017 року з додатком №2, за квітень 2017 року з додатками №2, №3, №4; визнати податкові декларації позивача з податку на додану вартість за лютий 2017 року з додатком №2, за березень 2017 року з додатком №2, за квітень 2017 року з додатками №2, №3, №4 такими, що подані у день їх фактичного отримання відповідно 19.03.2017, 19.04.2017, 19.05.2017; зобов'язати ДПІ виключити з Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо дати надіслання позивачу повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації №1700097057 - 26.04.2017 та податкової декларації №1700097051 - 26.05.2017.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на протиправність дій ДПІ щодо відмови у прийнятті поданих декларацій з податку на додану вартість у паперовому вигляді, оскільки останні повністю відповідали вимогам статті 48 Податкового кодексу України, а відтак, податковий орган не мав правових підстав для такої відмови.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2017, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017, позов задоволено повністю.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач, незалежно від наявності чинного договору про визнання електронних документів, укладеного між ним та податковим органом, не позбавлений права подання податкових декларацій у паперовому вигляді, при цьому, єдиною законодавчо встановленою підставою для відмови контролюючого органу в їх прийнятті є порушення платником податків вимог пунктів 48.3, 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, приписи яких, у даному випадку, виконані Товариством у повному обсязі.
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначив про помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки Товариство не мало права на подання податкових декларацій у паперовому вигляді з огляду на наявність діючого договору про визнання електронних документів і, при цьому, відповідно до Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 №233 «Про подання електронної податкової звітності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за №320/15011 (далі - Інструкція №233, Наказ ДПА №233), квитанція №1, яка є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку, формується на рівні центрального шлюзу ДФС України, а не ДПІ, відтак, вимоги позовної заяви про визнання протиправними дій саме відповідача є необґрунтованими. Податковий орган посилається й на необґрунтованість вимог Товариства про зобов'язання ДПІ виключити з Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо дати надіслання позивачу повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації, оскільки така інформація, фактично, відсутня й безпосередньо відповідачем вищевказане повідомлення не складалось та не надсилалось.
Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2018 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У надісланому до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу Товариство, посилаючись на доводи і обставини, аналогічні викладеним у позовній заяві, вказує на необґрунтованість касаційної скарги, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального і дотримано приписи норм процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінсервіс Пром" знаходиться на обліку як платник податків у Державній податковій інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області.
17.01.2017 між позивачем та ДПІ укладений договір №170120172, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку, або на електронних носіях, як оригіналу.
Водночас, упродовж періоду з лютого по квітень 2017 року ДПІ не приймало подані позивачем податкові документи у зв'язку з можливим припиненням дії договору про визнання електронної звітності.
В той же час, 18.04.2017 Товариство здійснило спробу укласти з податковим органом новий договір про визнання електронної звітності, однак, ДПІ не прийняло цей документ у зв'язку з дією договору про визнання електронної зв'язності від 17.01.2017 №170120172.
У зв'язку з цим, позивач згідно відбитку штампу контролюючого органу 20.03.2017, 19.04.2017 та 19.05.2017 подав податкові декларації з податку на додану вартість за лютий, березень, квітень 2017 року через уповноважену на це особу, а також шляхом надсилання їх поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.
Відповідачем наведені обставини справи не заперечуються, однак, ДПІ зазначило, що податкові декларації з податку на додану вартість за вказаний період можуть бути прийняті контролюючим органом лише у разі розірвання договору про визнання електронної зв'язності, який, втім, був чинний упродовж часу спірних правовідносин.
Так, за змістом пункту 16.1.3. статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (пункт 49.1. статті 49 Податкового кодексу України).
За правилами пункту 49.3. статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.
Із приписами вказаної правової норми узгоджується і пункт другий розділу першого договору від 17.01.2017 №170120172, укладеного між Товариством та ДПІ, згідно якого Договір надає платнику податків можливість, а не зобов'язує його подавати до органів ДФС податкові документи в електронному вигляді, якщо інше не передбачено законом.
В свою чергу, пунктом 49.8. цієї ж статті Податкового кодексу України визначено обов'язком контролюючого органу прийняття податкової декларації. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
При цьому, пунктами 49.11. та 49.11.1. статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання.
За приписами абзацу першого пункту 49.9. статті 49 Податкового кодексу України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом, а у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом (пункт 49.13 цієї ж статті Кодексу).
З огляду на наведені законодавчі приписи, платник податків має право самостійно обирати спосіб подання податкової декларації, зокрема, особисто платником податків або уповноваженою на це особою, шляхом надсилання поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення й контролюючий орган, в свою чергу, зобов'язаний її прийняти у разі відповідності останньої вимогам Податкового кодексу України незалежно від наявності чи відсутності чинного (діючого) договору про визнання електронної зв'язності.
Виняток із цього правила встановлено лише для платників податків, що належать до великих та середніх підприємств, які подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (пункт 49.4. статті 49 Податкового кодексу України).
Більше того, Податковий кодекс України встановлює чіткий, вичерпний і остаточний перелік підстав, за наявності яких податковий орган має право відмовити у прийнятті податкової декларації у паперовому вигляді, зокрема, у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу й цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.
Втім, як встановлено судами попередніх інстанцій, у даному випадку, подані Товариством у паперовому вигляді декларації з податку на додану вартість заповнені з дотриманням вимог Податкового кодексу України, зокрема, пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, який не встановлює для позивача обов'язку подання податкових декларацій в електронному вигляді, а тому у податкового органу не було підстав для відмови у їх прийнятті.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на протиправність відмови відповідача у прийнятті податкових декларацій, поданих Товариством, а тому прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А.Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду