19 липня 2018 року о/об 16 год. 25 хв.Справа № 808/858/16 ПР/808/6/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прасова О.О. при секретарі Агаєві Р.А., розглянувши у місті Запоріжжі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (69118, м.Запоріжжя, вул.Новокузнецька, буд.1/12, кв.63; РНОКПП НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1)
до Головного управління МВС України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, вул.Матросова, буд.29; код ЄДРПОУ 08592187)
про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, заборгованості по щорічній матеріальній допомозі (як складової частини заробітної плати), середньомісячного заробітку, 3% річних, інфляційних втрат, та моральної шкоди,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1А.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління МВС України в Запорізькій області (надалі - відповідач, ГУМВС України в Запорізькій області), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.186-190), просить суд: 1) стягнути на користь позивача з Головного управління МВС України в Запорізькій області компенсацію за всі (230) дні невикористаної відпустки, за період 2002-2007рр. у сумі 6119 грн. 85 коп.; 2) стягнути на користь позивача з Головного управління МВС України в Запорізькій області не доплачені та не виплачені суми матеріальної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати за період служби в ОВС України з 1996 року по грудень 2007 року; 3) стягнути на користь позивача з Головного управління МВС України в Запорізькій області середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку (компенсації за всі дні невикористаної відпустки, за період 2002-2007 рр. та невиплачену і недоплачену матеріальну допомогу) при звільненні, по дату до 01.06.2018, у сумі 162657 грн. 60 коп.; 4) стягнути на користь позивача з Головного управління МВС України в Запорізькій області три проценти річних від простроченої суми компенсації за всі дні невикористаної відпустки, в сумі 550 грн. 78 коп.; 5) стягнути на користь позивача з Головного управління МВС України в Запорізькій області інфляційні втрати, від суми компенсації за всі дні невикористаної відпустки, в сумі 4167 грн. 61 коп.; 6) стягнути на користь позивача з Головного управління МВС України в Запорізькій області понесені позивачем судові витрати (за подачу апеляційної і касаційної скарг) у розмірі 2900 грн. 00 коп.; 7) стягнути на користь позивача з Головного управління МВС України в Запорізькій області моральну шкоду у розмірі 10000 грн. 00 коп.
У позовній заяві з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.186-190) позивачем зазначено, що з 19.11.1991 по 03.12.2007, включно, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України на різних посадах. При звільненні з органів внутрішніх справ 03.12.2007, ГУМВС України в Запорізькій області не виплатило суми щорічної матеріальної допомоги при наданні щорічних відпусток за різні періоди служби за весь період проходження служби в ОВС з 1991 по 2007 роки, в розмірі середньомісячної заробітної плати. Вказаний факт підтверджується відповіддю ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Запорізькій області від 08.02.2018 №12/22-М на інформаційний запит. Матеріальна допомога, виплата якої один раз на рік була обов'язковою, за весь період служби ОСОБА_1 надавалась тільки 4 рази замість дванадцяти і 2 з них не у повному обсязі. Ці виплати відповідач повинен був робити щорічно на виконання абз.4 ст.2 Указу Президента України від 04.10.1996 №926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ». ОСОБА_2 пункт був дійсний весь час дії цього Указу Президента України від 04.10.1996 №926/96 до 01.01.2008, поки він не втратив чинність. Позивач був звільнений з ОВС 03.12.2007. Відповідно до відповіді ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Запорізькій області від 08.02.2018 №12/22-М матеріальна допомога за весь період служби позивачу надавалась тільки 4 рази замість дванадцяти і 2 з них не у повному обсязі: у грудні 1996 року - 134 грн. - грошове утримання за грудень 1996 року складало 212 грн. 53 коп.; у вересні 1999 року - 258 грн. 75 коп. - грошове утримання у вересні того року складало також 258 грн. 75 коп.; у липні 2000 року - 338 грн. - грошове утримання у липні 2000 року складало 338 грн.; у жовтні 2007 року - 500 грн., - грошове утримання у жовтні 2007 року складало 1391 грн. 50 коп. Відповідач підтвердив факт невиплати (матеріальної допомоги) в установленому законом порядку в повному обсязі при звільненні позивача з ОВС і наявність заборгованості за вказаними видами виплат яка не погашена і по теперішній час. Під час звільнення з ОВС повинен був проведений повний розрахунок по заробітній платі, у тому числі і раніше не виплачена «матеріальна допомога» за весь час служби позивача в ОВС України: за 1996 рік: 212,53 грн. (грудень) з урахуванням 134 грн. виплати - 78 грн.; за 1997 рік - 168 грн.; за 1998 рік - 185,55 грн.; за 2001 рік - 587 грн.; за 2002 рік - 650 грн.; за 2003 рік - 620,25 грн.; за 2004 рік - 649 грн.; за 2005 рік - 801 грн.; за 2006 рік - 840 грн.; за 2007 рік - 1391,5 грн. (з урахуванням виплати 500 грн.) - 891,5 грн., а всього - 5467,3 грн. Відповіддю ГУМВС України в Запорізькій області від 11.01.2016 вих.12/м-1 повідомлено, що грошове забезпечення позивача в розрізі за повний календарний рік: 2002р. становить - 7165,00 грн., 2003р. становить - 8098,07 грн., 2004р. становить - 7407,50 грн., 2005р. становить - 11073,35 грн., 2006р. становить - 10521,00 грн., 2007р. становить - 13507,16 грн. Кожний 2002, 2003, 2005, 2006, 2007 роки містить по 365 дні, окрім 2004 року, який містить 366 днів. З урахуванням пункту 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, компенсація за невикористані відпустки становить: за 2002р. (7165,00 грн. поділити на 365 (днів року) та помножити на 35 (днів відпустки)) становить - 687,05 грн.; за 2003р. (8098,07 грн. поділити на 365 (днів року) помножене на 35 (днів відпустки)) дорівнює 776,52 грн.; за 2004р. (7407,50 грн. поділене на 366 (днів року) помножене на 40 (днів відпустки)) становить - 809,56 грн.; за 2005р. (11073,35 грн. поділене на 365 (днів року) помножене на 40 (днів відпустки)) становить - 1213,51 грн.; за 2006р. (10521,00 грн. поділене на 365 (днів року) помножене на 40 (днів відпустки)) дорівнює 1152,98 грн.; за 2007р. (13507,16 грн. поділене на 365 (днів року)) помножене на 40 (днів відпустки) становить - 1480,23 грн. Таким чином, загальна сума грошових коштів що повинна була бути виплачена позивачу у день звільнення 04.12.2007, як компенсація за невикористані відпустки при звільненні становить 6119,85 грн. Відповідно до наданої вище відповіді ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Запорізькій області заробітна плата (грошове утримання) за жовтень і листопад 2007 року становила - 1391,5 грн. Термін розрахунку середнього заробітку - останні два повних робочих місяці (ч.2,3 п.2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100), тобто жовтень і листопад 2007р. Середньоденна заробітна плата складає: 1391,50 грн. помножене на 2 поділене на 45 робочих днів за два місяці (23 робочі дні у жовтні і 22 робочих дні у листопаді 2007 року) становить - 61 грн. 80 коп. (п.8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати»). Посилаючись на приписи абз.1 п.10 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» позивач наполягає, що загальна заборгованість по середньому заробітку становить - 162657,60 грн. Позивач з посиланням на приписи ст.549, ч.2 ст.625 ЦК України та ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" стверджує, що інфляційні нарахування на суму боргу і відсотки річних входять до складу грошового зобов'язання, і не ототожнюються з санкціями за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань (ухвала Вищого Господарського суду від 23.05.2007 у справі №22/378-26/137). Відповідно позовна давність на інфляційні і 3% річних застосовується у 3 (три) роки (ст.257 Цивільного кодексу України), тобто загальна позовна давність. Згідно розрахунків, три проценти річних від простроченої суми становить 550 грн. 78 коп., а інфляційні втрати становлять 4167 грн. 61 коп. Позивач стверджує, що у зв'язку зі значною затримкою компенсаційних виплат він відчував моральні страждання, втратив нормальні життєві зв'язки, був змушений економити на харчах, одязі. Позивач не мав змоги забезпечити синові відповідний рівень життя, що призвело до значних душевних переживань. Завдана позивачу моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення його законного права на заробітну плату, та іншим прирівняним до неї виплат, приниженням честі, гідності, ігноруванням його прав, втратою у зв'язку з цим престижу та ділової репутації серед співпрацівників, знайомих, друзів та родичів. Моральну шкоду позивач оцінює у 10000 грн. 00 коп.
Позивач підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Відповідачем подано до суду письмові заперечення (а.с.214-217), в яких зазначено, що порядок надання відпусток та виплати компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначено «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим 29.07.1991 постановою Кабінету Міністрів Української РСР №114. Позивач був звільнений з ОВС наказом ГУМВС України в Запорізькій області №661о/с від 04.12.2007 за п.«ж» ст.64 «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» за власним бажанням. На момент звільнення з посади старшого дільничного інспектора міліції відділення дільничних інспекторів міліції Орджонікідзевського районного відділу міліції ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_1, а саме 04.12.2007, абз.2 п.56 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» викладено у такій редакції: «Особам рядового і начальницького складу (крім осіб указаних в абзаці першому цього пункту, тобто середнього старшого і вищого начальницького складу), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства». Зміни внесені постановою Кабінету Міністрів України №1137 від 05.12.2012. На момент звільнення ОСОБА_1 мав спеціальне звання майор міліції, яке відповідно до п.2 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», належало до старшого начальницького складу. Ураховуючи вищевикладене, у році звільнення ОСОБА_1 із органів внутрішніх справ, право на компенсацію за невикористану відпустку, відповідно до чинного законодавства, мали лише особи рядового та молодшого начальницького складу, яким були передбачені відпустки згідно з графіком відпусток, але вони їх не використали. Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу із ОВС за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням надається чергова відпустка, а не компенсація. Відповідно до Бюджетного кодексу України, Указу Президента України від 04.10.1996 №926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати працівників органів внутрішніх справ» (наказ МВС України від 31.10.1996 №750) (діючих протягом 1996-2003 років), Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ОВС, затверджених наказом МВС України від 01.11.2003 №1236 (діючих протягом 2003-2005 років), Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ОВС, затверджених наказом МВС України від 30.06.2005 №501 (діючих протягом 2005-2008 років), розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами на відповідні роки. У зв'язку з обмеженим фінансуванням за 1997-1998 та 2001-2006 роки УМВС України в Запорізькій області бюджетні зобов'язання на виплату матеріальної допомоги не брались, як наслідок допомога співробітникам не нараховувалась, не виплачувалась, як наслідок заборгованість з її виплати по обліку не рахується. У 1996 році ОСОБА_1 отримав матеріальну допомогу у розмірі двох посадових окладів грошового забезпечення (посадового окладу та окладу за спеціальним званням) згідно з наказом МВС України від 29.08.1995 №577, та частину матеріальної допомоги за 2007 рік у розмірі 500,00 грн. відповідно до наказу МВС України від 30.06.2005 №501. Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строки їх виплат» та п.3 «Положення про проведення компенсації громадянам втрати частини доходів, у зв'язку із порушенням терміну їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 01.01.2001. Під доходами у Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Таким чином, грошова компенсація за невикористану відпустку взагалі не підпадає під дохід, таким чином компенсація втрати доходів не підлягає. Також відповідач зазначає, що матеріальна допомога виплачується один раз на рік, як наслідок заборгованість з її виплати по бухгалтерському обліку відсутня. Таким чином, вважаємо, що вимоги ст.117 КЗпП не розповсюджується на позивача. Позивачу у 1996, 1999, 2000, 2007 роках виплачувалась матеріальна допомога у зв'язку з наявністю бюджетних асигнувань. Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий та начальницький склад ОВС). З урахуванням того, що у «Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» прямо зазначено, що право на грошову компенсацію мали право лише особи рядового та молодшого начальницького складу, яким були передбачені відпустки згідно з графіком відпусток, але вони їх не використали, ОСОБА_3 мав звання - майор міліції, що належало до старшого начальницького складу, як наслідок, грошова компенсація його не повинна виплачуватись, внаслідок чого відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних витрат за всі дні невикористаної відпустки. Позивачем не надано до суду доказів завдання душевного болю, моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ завданих діями ГУМВС, в обґрунтування моральної шкоди, необхідне повне доведення незаконності дій або бездіяльності службової особи. Тобто, вимоги повинні мати обґрунтоване підтвердження і підкріплені належними доказами.
Представник відповідача проти позову заперечував.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
Наказом ГУМВС України в Запорізькій області №661о/с від 04.12.2007 позивач звільнений з ОВС України за п.«ж» ст.64 «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (за власним бажанням). Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає 18 років 00 місяців 03 дня, у пільговому обчисленні - 24 роки 04 місяці 07 днів (а.с.8).
У наданому Головою ліквідаційної комісії ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_4 (вих.№341пі/03/01/2 від 17.12.2015) зазначено: «… На Ваш інформаційний запит від 08.12.2015 повідомляємо, що за матеріалами, які зберігаються у Вашій архівній особовій справі, у період служби в УМВС України в Запорізькій області використані чергові відпустки: - у 1996 році - з 26.11.1996 до 27.12.1996; - у 1997 році - з 07.05.1997 до 07.06.1997; - у 1998 році - з 13.04.1998 до 16.05.1998; - у 1999 році - з 09.08.1999 до 12.09.1999; - у 2000 році - з 10.05.2000 до 14.06.2000; - у 2001 році - з 06.08.2001 до 11.09.2001. Вказати номери наказів про надання відпусток та їх дати, неможливо, у зв'язку з тим, що: - накази Запорізького РВ УМВС України з Запорізькій області про надання відпусток за період 1991-1996 p.p. на сьогоднішній день знищені (акт знищення №38/вн.469 від 26.10.2007), а за 2001-2004p.p. - відсутні; - накази по особовому складу УМВС України в Запорізькій області за період 1996-2001p.p. передані до Галузевого державного архіву МВС України згідно акту приймання-передавання від 29.12.2014 №1/485; - накази Запорізького РВ УМВС України в Запорізькій області про надання відпусток за 2005р. на сьогоднішній день знищені (акт знищення №38/вн.278 від 10.05.2011); - накази по особовому складу про надання відпусток Запорізького міського управління УМВС України в Запорізькій області за період 2006-2007p.p. передані до Галузевого державного архіву МВС України згідно акту приймання-передавання від 29.12.2014 №1/485. Інформація про використання Вами чергових відпусток за період 2002-2007p.p. - відсутня. На момент звільнення з органів внутрішніх справ компенсація за невикористані дні чергових відпусток відповідно до Постанови КМУ №114 від 29.07.1991 … - не виплачувалась. Також повідомляємо, що грошове забезпечення за жовтень 2007р. становило - 1391,50 грн., за листопад 2007р. - 1391,50 грн. Сума грошового забезпечення за грудень 2006 року - грудень 2007 року складає: - грудень 2006 року - 840 грн.; - січень 2007 року - 840 грн.; - лютий 2007 року - 840 грн.; - березень 2007 року - 1000 грн.; - квітень 2007 року - 1275,50 грн.; - травень 2007 року - 1275,50 грн.; - червень 2007 року - 1375,50 грн.; - липень 2007 року - 1375,50 грн.; - серпень 2007 року - 1391,50 грн.; - вересень 2007 року - 1216 грн.; - жовтень 2007 року - 1391,50 грн.; - листопад 2007 року - 1391,50 грн.; - грудень 2007 року - 134,66 грн. …» (а.с.9).
Заступником начальника Головного управління Національної поліції в Запорізькій області ОСОБА_4 (вих.№12/М-1із від 11.01.2016) повідомлено позивача про наступне: «… На Ваш інформаційний запит повідомляю, що сума Вашого грошового забезпечення за 2002-2007 роки склала: - 2002 рік - 7165,00 грн.; - 2003 рік - 8098,07 грн.; - 2004 рік - 7407,50 грн.; - 2005 рік - 11073,35 грн.; - 2006 рік - 10521,00 грн.; - 2007 рік - 13507,16 грн. …» (а.с.11).
У Довідці члена Ліквідаційної комісії Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області ОСОБА_4 (вих.№26/7-789 від 13.04.2016) зазначено, що: «… Запорізьке міське управління повідомляє, що нараховувало та сплачувало грошове забезпечення майору міліції старшому дільничному інспектору міліції відділення дільничних інспекторів міліції Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_1 у період з 01.02.2006 по 03.12.2007. …» (а.с.53).
Судом досліджено довідку Голови Ліквідаційної комісії Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області ОСОБА_5 (вих.№26/7-795 від 15.04.2016), в якій зазначено, що: «… Надана про те, що середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2006 по 31.12.2006 склало 883,64 грн. (вісімсот вісімдесят три гривні 64 копійок), а середньоденне грошове забезпечення за вказаний період - 29,10 грн. (двадцять дев'ять гривень 10 копійок). Середньомісячне грошове забезпечення за період з 01.01.2007 по 30.11.2007 склало 1297,50 грн. (одна тисяча двісті дев'яносто сім гривень 50 копійок), а середньоденне грошове забезпечення за вказаний період - 42,73 грн. (сорок дві гривні 73 копійки). …» (а.с.54).
Також, судом досліджено Довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з листопада 1991 року до грудня 2007 року з розшифровкою за видами виплат у гривнях, яка є додатком до ОСОБА_4 заступника Голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Запорізькій області (вих.№12/22-М від 08.02.2018) (а.с.193-195).
До суду надано Інформацію заступника Голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Запорізькій області (вих.№1039/12/01-2018 від 27.06.2018) стосовно виплат грошового забезпечення позивачу з доданими до неї Рапортами позивача про надання йому відпусток (а.с.218-224).
Надаючи правову оцінку діям відповідача суд виходить з наступного.
1. Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У п.56 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого 29.07.1991 постановою Кабінету Міністрів Української РСР №114 (надалі - «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ»), у редакції, чинній на момент винесення наказу ГУМВС України в Запорізькій області №661о/с від 04.12.2007 «По особовому складу» було зазначено: «56.Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення. Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства».
У п.2 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» зазначено: «2. Особам, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ, присвоюються такі спеціальні звання: … «Старший начальницький склад» - «майор міліції». …».
В Указі Президента України від 04.10.1996 №926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати працівників органів внутрішніх справ» (який 01.01.2008 втратив чинність, але діяв на час виникнення спірних правовідносин) зазначено: «З метою впорядкування грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ постановляю: … 2. Виплачувати: особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надбавку за вислугу років згідно з додатком N10; особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ доплату за роботу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу; міліціонерам-водіям, водіям воєнізованої пожежної охорони, а також інспекторам дорожньо-патрульної служби надбавку в розмірах: за перший клас - 10, за другий клас - 5 відсотків посадового окладу; особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік. 2-1. Установити особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ щомісячні надбавки в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років). …».
У п.93 «Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу», затвердженої 01.11.2003 наказом МВС України №1236, зазначено: «п.93 Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ в році звільнення виплачується грошова компенсація за невикористану відпустку відповідно до чинного законодавства України. Для виплати грошової компенсації до розрахунку береться середньоденне грошове забезпечення (окладів грошового утримання, відсоткової надбавки за вислугу років та 10-відсоткової надбавки), яке множиться на кількість днів невикористаної відпустки».
Як зазначено у ч.1 ст.7 «Конвенції Міжнародної організації праці №132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки, прийняту 54 сесією Генеральної конференції Міжнародної організації праці 24 червня 1970 року» (ратифікованої Законом України №2481-III від 29.05.2001), кожна особа, яка користується відпусткою, передбаченою в цій Конвенції, отримує за повний період цієї відпустки принаймні свою нормальну чи середню заробітну плату (включаючи еквівалент готівкою будь-якої частини цієї винагороди, яка звичайно видається натурою і яка не є постійною виплатою, що здійснюється незалежно від того, перебуває ця особа у відпустці чи ні), нараховану відповідно до методу, що визначається компетентним органом влади або іншим відповідним органом у кожній країні.
Аналогічну, за змістом, вимогу містить і ч.1 ст.83 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України №504/96-ВР від 15.11.1996 «Про відпустки»: «У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи».
Виходячи із міжнародних стандартів у галузі права та загальних його принципів, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами суд вважає, що право працівника на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку за наявності передбачених для того законом підстав, є логічно обумовленим та прямо похідним від права на отримання самої оплачуваної відпустки. Також, виплата компенсації за невикористану відпустку за своєю суттю є відповідною гарантією з боку держави, яка визнає за особою право одержати грошову винагороду замість належних їй днів відпочинку, які не були використані.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач набув права на грошову компенсацію за невикористану в році звільнення відпустку.
Відповідно до п.13 «Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу», затверджених 30.06.2005 наказом МВС України №501 (надалі - «Методичні рекомендації про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу»), грошове забезпечення, належне особам рядового і начальницького складу, але своєчасно не виплачене їм або виплачене не повністю, виплачується за весь період, протягом якого особи рядового і начальницького складу мали на нього право, але не більш ніж за три роки, передуючих дню встановлення недоплати або пред'явлення претензії.
При цьому, у п.1 «Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу» зазначено: «… У термінології оплати праці застосовуються поняття: … - грошове забезпечення - посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, надбавка за вислугу років, 100-відсоткова надбавка (виплата цих видів проводиться незалежно від можливостей бюджетного фінансування), інші додаткові види грошового забезпечення: надбавки, підвищення, доплати, преміювання тощо (які мають право установлювати керівники органів і підрозділів внутрішніх справ у межах фонду оплати праці)».
Згідно з абз.1-2 п.60 «Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу» матеріальна допомога виплачується у розмірі місячного грошового забезпечення на рік*(22), а для працівників юридичних служб (передбачених пунктом 29) розміри матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення - у розмірі двомісячного грошового забезпечення. Фактичні витрати на матеріальну допомогу, відповідно до вимог бюджетного законодавства, проводяться тільки в межах затвердженого фонду оплати праці.
Відповідно до п.92 «Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу», затвердженої 01.11.2003 наказом МВС України №1236, особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, у встановлених випадках виплачується грошова допомога у відповідному відсотку місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Як передбачено абз.1-3 п.101 «Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу», особам рядового і начальницького складу за час чергових і короткострокових відпусток грошове забезпечення виплачується в розмірі, установленому за основною (а не тимчасовою) штатною посадою на день вибуття у відпустку. Особам рядового і начальницького складу, працюючим у дозволених випадках за сумісництвом, оплата за час відпустки провадиться, виходячи з посадового окладу, тільки за основною посадою. Якщо в період знаходження у відпустці в особи рядового і начальницького складу змінено оклад за займаною посадою, виникло право на збільшення окладу чи надбавки за вислугу років або їй присвоєно чергове звання начальницького складу, після повернення з відпустки провадиться відповідний перерахунок. Перерахунок не провадиться, якщо в період знаходження у відпустці посадовий оклад особи рядового і начальницького складу змінився у зв'язку з призначенням її на іншу посаду.
Згідно з п.106 «Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу» особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, у встановлених випадках виплачується грошова допомога у відповідному відсотку місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому в розрахунок включається посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, премії тощо) у розмірах, що були їм встановлені наказами керівників органу на день звільнення зі служби.
Відповідно до п.107 «Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу» особам рядового і начальницького складу (крім осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація. Для виплати грошової компенсації до розрахунку береться середньоденне грошове забезпечення (окладів грошового утримання, відсоткової надбавки за вислугу років та 100-відсоткової надбавки), яке множиться на кількість днів невикористаної відпустки.
У ст.2 Закону України №108/95-ВР від 24.03.1995 «Про оплату праці» зазначено: «Основна заробітна плата. ОСОБА_2 - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. ОСОБА_2 - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми».
Отже, предметом спору є саме «Інші заохочувальні та компенсаційні виплати», нарахування яких передбачено Указом Президента України від 04.10.1996 №926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати працівників органів внутрішніх справ», Указом Президента України від 12.01.2004 №27/2004 «Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності служби дільничних інспекторів міліції», іншими нормативними документами, які регулюють соціальний захист колишніх співробітників міліції.
Як зазначено у ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд погоджується з думкою позивача, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ/поліції норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, зокрема, спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу ОВС, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому до даних правовідносин необхідно застосувати положення КЗпП України. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Як зазначено у п.5 Розділу ІV «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженому 08.02.1995 постановою Кабінету Міністрів України №100 (надалі - «Порядок обчислення середньої заробітної плати»), нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.10 Розділу ІV «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (на застосуванні якого наполягає позивач), у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов'язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10). Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Відтак, суд погоджується з думкою позивача про необхідність: стягнення компенсації за 230 днів невикористаної відпустки; стягнення не нарахованої та не сплаченої матеріальної допомоги; стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні.
У суду відсутні зауваження щодо вирахуваних позивачем сум: 6119 грн. 85 коп. - компенсації за 230 днів невикористаної відпустки; 5467 грн. 30 коп. - не нарахованої та не сплаченої матеріальної допомоги; 162657 грн. 60 коп. - середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні. Судом з'ясовано, що дані вирахування здійснені на підставі норм права та матеріалів справи.
Відповідач щодо калькуляцій вказаних сум позивачем зауважень не висував.
2. Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача: 3 процентів річних від простроченої суми компенсації за всі дні невикористаної відпустки, у сумі 550 грн. 78 коп.; інфляційних втрат, від суми компенсації за всі дні невикористаної відпустки, у сумі 4167 грн. 61 коп. суд виходить з наступного.
Згідно з ст.2 Закону України №1282-XII від 03.07.1991 «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі (…).
У преамбулі Закону України №1282-XII від 03.07.1991 «Про індексацію грошових доходів населення» зазначено: «ОСОБА_2 визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України».
Відповідно до ст.1 Закону України №1282-XII від 03.07.1991 «Про індексацію грошових доходів населення» для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; (…).
За наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами (ч.2 ст.8 Закону України №1282-XII від 03.07.1991 «Про індексацію грошових доходів населення»).
Відтак, вказаним Законом України визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін та механізми їх реалізації, а не компенсація втраченого прибутку при несвоєчасній виплаті «Інших заохочувальних та компенсаційних виплат», соціальних гарантій співробітникам міліції.
У ст.2 Закону України №2050-III від 19.10.2000 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: (…) заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з ст.3 Закону України №2050-III від 19.10.2000 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до п.2, п.3 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого 21.02.2001 постановою Кабінету Міністрів України №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. 3. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: (…) заробітна плата (грошове забезпечення).
Документально позивачем не доведено наявність доходів, нарахованих йому відповідачем за період, починаючи з 1 січня 2001 року, виплату яких затримано (з вини відповідача) на один і більше календарних місяців. За відсутності таких нарахованих, але не виплачених коштів, проведення компенсації (якої вимагає позивач) не має документального підґрунтя.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 Цивільний кодекс України).
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону України №543/96-ВР від 22.11.1996 «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
У преамбулі Закону України №543/96-ВР від 22.11.1996 «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначено: «ОСОБА_2 регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. …».
Позивачем не доведено, що між ним та ГУМВС України в Запорізькій області існували господарські правовідносини як між суб'єктами господарювання.
З урахуванням викладеного позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню.
3. Надаючи правову оцінку позовній вимозі щодо стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Як зазначено у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України зазначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначено у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. (…) Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Позивач у позові зазначив, що порушення відповідачем його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Однак, документально вказані аргументи позивачем не підтверджені.
Суд, дослідивши всі обставини справи, надані сторонами докази, прийшов до висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у сумі 10000 грн. 00 коп.
У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Доводи позивача і відповідача частково не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
У зв'язку з подачею апеляційної, касаційної скарги позивачем витрачено 2900 грн. 00 коп. документально підтверджених судових витрат на сплату судового збору.
Також, позивачем витрачено 551 грн. 20 коп. на сплату судового збору за позовну вимогу щодо стягнення з відповідача моральної шкоди.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки суб'єктом владних повноважень у справі було ГУМВС України в Запорізькій області (Ліквідаційна комісія), то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 2900 грн. 00 коп. (пропорційно до задоволених позовних вимог).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління МВС України в Запорізькій області (Ліквідаційна комісія) (69057, м.Запоріжжя, вул.Матросова, буд.29; код ЄДРПОУ 08592187) на користь ОСОБА_1 (69118, м.Запоріжжя, вул.Новокузнецька, буд.1/12, кв.63; РНОКПП НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) компенсацію за всі (230) дні невикористаної відпустки за період 2002-2007рр. у сумі 6119 грн. 85 коп.
Стягнути з Головного управління МВС України в Запорізькій області (Ліквідаційна комісія) (69057, м.Запоріжжя, вул.Матросова, буд.29; код ЄДРПОУ 08592187) на користь ОСОБА_1 (69118, м.Запоріжжя, вул.Новокузнецька, буд.1/12, кв.63; РНОКПП НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) не доплачені та не виплачені суми матеріальної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати за період служби в ОВС України з 1996 року по грудень 2007 року у сумі 5467 грн. 30 коп.
Стягнути з Головного управління МВС України в Запорізькій області (Ліквідаційна комісія) (69057, м.Запоріжжя, вул.Матросова, буд.29; код ЄДРПОУ 08592187) на користь ОСОБА_1 (69118, м.Запоріжжя, вул.Новокузнецька, буд.1/12, кв.63; РНОКПП НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку (компенсації за всі дні невикористаної відпустки, за період 2002-2007рр. та невиплачену і недоплачену матеріальну допомогу) при звільненні, по дату до 01.06.2018, у сумі 162657 грн. 60 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (69118, м.Запоріжжя, вул.Новокузнецька, буд.1/12, кв.63; РНОКПП НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління МВС України в Запорізькій області (Ліквідаційна комісія) (69057, м.Запоріжжя, вул.Матросова, буд.29; код ЄДРПОУ 08592187) судові витрати в сумі 2900 грн. 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.
Рішення виготовлено у повному обсязі 19.07.2018.
Суддя О.О. Прасов