Провадження №2/359/932/2018
Справа №359/9808/17
Іменем України
18 липня 2018 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Журавського В.В.
при секретарі Алфімовій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів участі у вихованні дитини, -
В грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що він перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3, вони спільно проживали та вели спільне господарство, піклуючись один про одного. На даний час ОСОБА_1 не проживає разом з ОСОБА_3, оскільки остання в односторонньому порядку припинила їхні стосунки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 народила від позивача дочку ОСОБА_8. При цьому, на прохання ОСОБА_3 відомості про батька дитини були записані як прізвище «ОСОБА_3», а ім'я «ОСОБА_3». Позивач стверджує, що саме він є батьком ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Проте, подати в органи реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію свого батьківства не мав можливості, оскільки йому було не відомо, що ОСОБА_3 народжувала дитину за межами України, а саме в Польщі. В подальшому стосунки між сторонами по справі погіршились, що призвело до того, що ОСОБА_3 перешкоджає побаченням з дитиною, всіляко налаштовує дитину проти ОСОБА_1 Вказані дії відповідача негативно впливають на малолітню дитину. У зв'язку з цим, ОСОБА_1 просить зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у спілкуванні з дочкою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначивши такі способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною: систематичні побачення не менше семи годин щотижня в будь-який день за домовленістю з матір'ю дитини, а також не менше половини зимових, весняних, літніх та осінніх канікул за домовленістю з матір'ю дитини.
У судовому засіданні позивач підтримав пред'явлений позов та просив суд його задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_4 надав відзив на позовну заяву, яким просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень вказав на те, що обставини, викладені в позовній заяві не відповідають дійсності. Зокрема, зазначено, що відповідач визнає факт, що біологічним батьком ОСОБА_8 є ОСОБА_1 Проте, відповідач визнає лише факт, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дочку ОСОБА_8. Всі інші обставини та факти, вказані позивачем у позовній заяві, відповідач не визнає і ніколи не визнавала, в тому числі факт сумісного проживання з ОСОБА_1 та ведення з ним спільного господарства, як до народження дитини, так і після її народження. Зважаючи на те, що відповідач ніколи не перебувала у шлюбі та заперечує факт сумісного проживання з позивачем однією сім'єю, тому у неї відсутні будь-які обов'язки перед ОСОБА_1 щодо повідомлення місця проживання та реєстрації своєї дочки. Крім цього, згідно нотаріально засвідченої виписки з свідоцтва про народження ОСОБА_8, батьківство дитини визначено за ОСОБА_6. Таким чином ОСОБА_1 не є батьком ОСОБА_8, а тому він не має будь-яких прав та обов'язків щодо дитини, в тому числі у вихованні, визначенні способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. За вказаних обставин представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи ОСОБА_7 підтримала відзив на позовну заяву та просила відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши докази, які містяться в матеріалах цивільної справи, суд дійшов до висновку, що у задоволенні пред'явленого позову належить відмовити з таких підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_8. Відповідно до повної виписки свідоцтва про її народження, згідно перекладу з польської мови, матір'ю дитини зазначено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце народження Кременчук (Україна), а батьком за заявою матері зазначено ОСОБА_3 (а.с.35, 36-37).
Крім цього, згідно додаткових приміток до виписки свідоцтва про народження 14 вересня 2017 року ОСОБА_6 визнав своє батьківство щодо ОСОБА_8. Тому в місцях щодо зазначення відомостей про батька дитини вказано: перше ім'я: ОСОБА_6, прізвище: ОСОБА_6, родинне прізвище: ОСОБА_6, дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5, місце народження: Юзефув (а.с.37).
У відповідності до ч.1 ст.141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою.
Згідно з ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до положення ч.2 ст.125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за спільною заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не перебували у зареєстрованому шлюбі та спільної заяви про визнання батьківства дитини до органів реєстрації актів цивільного стану не подавали.
За змістом ч.1 ст.135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька записуються за її вказівкою.
Саме тому прізвище та ім'я батька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, записані зі слів матері як ОСОБА_3. В подальшому батьківство ОСОБА_8 визнав ОСОБА_6.
Згідно з положенням ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів фізичних осіб.
Відповідно до ч.1 ст.4 та ч.1 ст.19 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із сімейних правовідносин.
За правилами ч.1 та ч.5-6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч цьому обов'язку ОСОБА_1 не надав будь-якого належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що саме він є батьком малолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Обставини, які зазначені позивачем у позовній заяві, зокрема факт перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 та народження їхньої спільної дочки, мають лише характер припущень, на яких не може ґрунтуватись законне та обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд приходить до переконання, що права позивача щодо участі у спілкуванні та вихованні з ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, не порушені. Оскільки, ОСОБА_1 не є батьком малолітньої дитини, а тому він не вправі вимагати визначення способу участі у спілкуванні та вихованні з нею.
Дійсно, в жовтні 2015 року ОСОБА_1 пред'являв позов до ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства відносно ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13-15).
Проте, за заявою ОСОБА_1 вказаний позов було залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України.
Тому вказана обставина щодо звернення до суду з позовом про визнання за позивачем батьківства не має жодного значення та не впливає на вирішення даного спору по суті.
Відповідно до вимог з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З квитанції від 06 грудня 2017 року (а.с.1) вбачається, що при пред'явленні позову ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 640 гривень. Зважаючи на те, що у задоволенні пред'явленого ним позову відмовлено, тому підстави для відшкодування позивачу судових витрат відсутні.
Разом з цим, за змістом ч.1 та ч.2 ст.137 ЦПК України сторони несуть також витрати, пов'язані з правничою допомогою. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року (Заява №33949/02) відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.
Так, представником відповідача ОСОБА_4 був наданий акт передачі-прийому виконаних послуг по наданню правової допомоги у даній цивільній справі.
Зокрема, надано наступні види правової допомоги: усна консультація вартістю 400 гривень, консультація з дослідженням документів - 600 гривень, правовий аналіз, підготовка та написання відзиву на позовну заяву - 2500 гривень, участь у судовому розгляді - 4000 гривень та по 2000 гривень за кожне наступне судове засідання, компенсація витрат на проїзд за маршрутом «Київ-Бориспіль» та «Бориспіль-Київ» - 750 гривень, а всього у розмірі 12250 гривень (а.с.52).
Проте, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нею було сплачено грошові кошти у вказаному розмірі на професійну правничу допомогу. Оскільки, розписка на акті передачі-прийому виконаних послуг за підписом представника відповідача ОСОБА_4 про отримання від замовника грошових коштів у розмірі 12250 гривень не є допустим та достовірним доказом на підтвердження того, що, дійсно, ОСОБА_3 сплатила вказану грошову суму на користь ОСОБА_4 за оплату послуг по наданню правової допомоги.
Тому, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12250 гривень.
У відповідності до ч.1 ст.138 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, несуть сторони.
З квитанцій (а.с.53) вбачається, що 21 березня 2018 року, 17 квітня 2018 року та 18 липня 2018 року, тобто в ті дні, коли відбувались судові засідання у даній цивільній справі, представником відповідача ОСОБА_4 було витрачено на пальне по 250 гривень на проїзд з м. Києва до м. Бориспіль та у зворотному напрямку.
Тому з ОСОБА_1 на користь відповідача підлягають стягненню витрати представника відповідача, що пов'язані з явкою до суду, у розмірі 750 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ч.2 ст.125 ч.1 ст.135, ч.1 ст.141, ч.1-3 ст.157 СК України, ч.1 ст.2, ч.1 ст.4 та ч.1 ст.19, ч.1 та ч.5-6 ст.81, ч.1 та ч.2 ст.137, ч.1 ст.138, ч.1 ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів участі у вихованні дитини - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП: НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 750 грн.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено 23 липня 2018 року.
Суддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Бориспільського міськрайонного суду В.В. Журавський