30 липня 2018 року Чернігів Справа № 2540/2473/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Ткаченко О.Є., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом ОСОБА_1 до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1М.) звернулась до суду з позовом до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - відповідач, Прилуцька ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 190-17 від 30.06.2015;
- зобов'язати повернути сплачений транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що норми, стосовно визначення зобов'язання по транспортному податку у розмірі 25000,00 грн. за легкові автомобілі, що використовувались до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см, встановлені статтею 267 Податкового кодексу України, не мали застосовуватись відповідачем раніше 2016 року. При цьому зазначила, що нею транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік було сплачено у повному обсязі, що підтверджується відповідною квитанцією, виданою банківською установою. Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а сплачені кошти такими, що підлягають поверненню, позивачка звернулась до суду за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та зазначає, що автомобіль позивача у 2015 році є об'єктом оподаткування відповідно до статті 267 Податкового кодексу України, а обов'язок зі сплати транспортного податку покладено на його платників починаючи з 2015 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля «LEXUS» RX 350, 2010 року випуску з об'ємом циліндрів двигуна 3456 сантиметрів кубічних, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 11.06.2014 серії CXX № 089194 (а.с.16).
Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2015 Прилуцькою ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 190-17, яким позивачці визначено суму податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн. (а.с.17).
Згідно з квитанцією Полікомбанку від 28.08.2015 № 598817, ОСОБА_1 сплачено транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн. (а.с.18).
13.06.2018 позивач звернулась до Прилуцької ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області із заявою про повернення помилково сплачених грошових зобов'язань у сумі 25000,00 грн. готівковими коштами за чеком з причин відсутності рахунку у банку (а.с.20, 21).
Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з позовом за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України), було введено новий транспортний податок.
Відповідно до підпункту 267.1.1. пункту 267.1. статті 267 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2. цієї статті є об'єктами оподаткування.
Об'єктом оподаткування, відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2. статті 267 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Згідно з пунктом 267.4. статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2. цієї статті.
У відповідності до підпункту 267.5.1. пункту 267.5. статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Водночас, при прийняті оскаржуваного рішення податковим органом не було враховано, що транспортирний податок належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені статтею 12 ПК України.
Так, у відповідності до пункту 8.1. та пункту 8.3. статті 8 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно з пунктами 10.1. та 10.2. статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Отже, транспортний податок у складі податку на майно віднесений до місцевих податків.
У свою чергу, питання щодо встановлення податку на майно, відповідно до вимог цього Кодексу, вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом.
Особливістю місцевих податків та зборів є те, що вони установлюються конкретною сільською, селищною, міською радою, але в межах тих податків та зборів, що передбачені Податковим кодексом України (підпункти 4.2., 4.4., 10.4. ПК України).
Таким чином, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Відповідно до пункту 12.3. статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3. статті 12 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу, з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2. пункту 12.3. статті 12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3. пункту 12.3. статті 12 ПК України).
Положеннями підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення.
Водночас, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому, такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
З системного аналізу вищевказаних норм ПК України вбачається, що транспортний податок, як місцевий податок, підлягав би сплаті у 2015 році виключно у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про його встановлення до 15 липня 2014 року.
Разом з тим, у даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01.01.2015.
Отже лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Плановим, відповідно до підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України, є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.
Таким чином, з урахуванням підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
При цьому, факт прийняття Верховною Радою України Закону № 71-VIII і набрання ним чинності, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2. статті 10 ПК України.
Тобто Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Вищевказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону № 71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Так, Прикінцеві положення Закону № 71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році, проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми - підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України.
Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому, відповідно до пункту 12.5. статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності у тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.
У свою чергу, з урахуванням пункту 10.2. статті 10 ПК України, юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
При цьому, з урахуванням змісту норм ПК України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2. пункту 12.1. статті 12 ПК України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Таким чином, сама собою наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України, і лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5. пункту 12.3. статті 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналогічна правова позиція була неодноразово висловлена і Верховним Судом у постановах: від 12.06.2018 (справа № 810/2136/16, касаційне провадження № К/9901/28244/18); від 13.06.2018 (справа № 820/1433/17, адміністративне провадження № К/9901/38167/18); від 19.06.2018 (справа № 823/1540/16, адміністративне провадження № К/9901/35483/18), що свідчить про наявність сформованої єдиної правозастосовчої практики з цього питання.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 13.01.2015 Прилуцькою міською радою Чернігівської області прийнято рішення «Про транспортний податок», відповідно до пунктів 1,4 якого встановлено ставку податку для фізичних та юридичних осіб, у тому числі нерезидентів, які мають зареєстровані згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см, з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн. за кожен такий автомобіль. Дане рішення набирає чинності з 01.01.2015 (а.с.19).
У свою чергу, у спірних правовідносинах суд вважає за необхідне застосувати рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
За таких обставин та з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Прилуцької ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області форми «Ф» від 30.06.2015 № 190-17 і задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.
Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Прилуцької ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області повернути сплачений транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.182. пункту 14.1. статті 14 ПК України, помилково сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов'язань.
Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань врегульовані статтею 43 ПК України.
Пункт 43.3. статті 43 ПК України передбачає, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку (пункт 43.4 статті 43 ПК України).
Як визначено пунктом 43.5. статті 43 ПК України, контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення.
Як встановлено судом вище, 13.06.2018 позивач звернулась до Прилуцької ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області із заявою про повернення помилково сплачених грошових зобов'язань у сумі 25000,00 грн. готівковими коштами за чеком з причин відсутності рахунку у банку (а.с.20,21).
У свою чергу, позивачкою у адміністративному позові зазначається про фактичну відмову відповідача у поверненні їй останнім грошових коштів на письмову заяву. При цьому жодних доказів на обґрунтування своїх тверджень позивачкою не надано.
Разом з тим, у суду відсутнє право втручатися в діяльність державних органів при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, та права переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
А тому, зобов'язавши податковий орган повернути позивачу кошти, сплачені ним за податковим повідомленням - рішенням, суд фактично бере на себе повноваження суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі), до компетенції якого, у даному випадку, віднесено розгляд заяви про повернення сплачених грошових зобов'язань у порядку, визначеному законодавством, та право прийняти одне з кількох юридично допустимих рішень.
Крім того, суд зазначає, що повернення надміру або помилково сплаченого податку до бюджету здійснюється з урахуванням положень пункту 10.5. статті 10 ПК України, відповідно до якого зарахування місцевих податків і зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється органами Казначейства України відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України, що прямо передбачено частиною другою статті 78 цього Кодексу. Таким чином вирішення питання про повернення сплачених сум транспортного податку, який належить до місцевих податків, здійснюється за обов'язкової участі органів казначейської служби. Відсутність органу казначейської служби у складі учасників спору у даній справі унеможливлює вирішення питання про повернення надміру сплачених сум податку.
Зазначене свідчить про передчасність та безпідставність позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повернути помилково сплачену суму транспортного податку.
Аналогічна правова позиція була висловлена і Верховним Судом у постановах: від 03.04.2018 (справа № 804/14146/15, адміністративне провадження № К/9901/27273/18) та від 15.05.2018 (справа № 804/3923/17, адміністративне провадження № К/9901/48665/18).
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, то суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 352,40 грн.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 17500, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (вул. Київська, буд. 214, м. Прилуки, Прилуцький район, Чернігівська область, 17500, код ЄДРПОУ - 39483254) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Прилуцької ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області (вул. Київська, буд. 214, м. Прилуки, Прилуцький район, Чернігівська область, 17500, код ЄДРПОУ - 39483254) форми «Ф» від 30.06.2015 № 190-17.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (вул. Київська, буд. 214, м. Прилуки, Прилуцький район, Чернігівська область, 17500, код ЄДРПОУ - 39483254) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 17500, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) судовий збір в сумі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повне рішення суду складено 30 липня 2018 року.
Суддя О.Є. Ткаченко