Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
19 липня 2018 р. справа № 820/3680/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Горшкової О.О.,
при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (вул. Армійська, буд. 104, м. Харків, 61000) до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків,61057) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_3 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 06.02.2018 року № 29/20-40-13-07.
В обґрунтування завалених позовних вимог, представник позивача зазначив, що контролюючим органом під час розрахунку суми земельного податку за 2015-2016 роки з фізичних осіб допущено ряд порушень. Так, представник позивача вказав, що в розрахунках земельного податку відсутні дані щодо загальної площі земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля, яка належала ОСОБА_3 до 2017 року, а розрахунки здійснено без врахування площі частки земельної ділянки, якою фактично користувався позивач, пропорційно до площі нежитлового приміщення в загальній площі нежитлової будівлі літ. А-1. Також, відповідачем безпідставно застосовано коефіцієнт функціонального використання 2,5, який застосовується лише до підприємств. Представник позивача вказав, що розрахунки земельного податку не містять відомостей щодо отримання контролюючим органом інформації з Державного земельного кадастру у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, незважаючи на те, що вказані дані були внесені до державного земельного кадастру, що суперечить вимогам чинного законодавства. Отже, за відсутності у розрахунках податкового зобов'язання зі сплати земельного податку всіх складових, необхідних для визначення площі земельної ділянки, якою фактично користувався позивач, а також з огляду на застосування контролюючим органом невірних коефіцієнтів, оскаржуване податкове повідомлення - рішення є необґрунтованим, на підставі чого представник позивача просив його скасувати та задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що позивачем не надано підтверджуючих документів щодо набуття ним права власності на земельну ділянку (державний акт), що знаходиться під об'єктом нерухомості. Також, представник відповідача вказав, що контролюючим органом під час нарахування земельного податку ОСОБА_3 використовувались дані Реєстру прав власності на нерухоме майно та інформація Державної служби статистики України щодо індексу споживчих цін для визначення зонального, локального коефіцієнтів та коефіцієнту, що характеризує функціональне використання земельної ділянки. Відповідач стверджує, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності чи користування нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. З огляду на вищезазначене, представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судому засіданні 19.07.2018 року сторони підтримали свої правові позиції в повному обсязі.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 була власником нежитлової будівлі літ. А-1, загальною площею 2014,6 кв.м., що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 189, право власності на яке набуто на підставі договору купівлі - продажу від 11.06.2003 року, зареєстрованого КП «Харківська міське бюро технічної інвентаризації» 29.07.2003 року на підставі ОСОБА_4 про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1115674, реєстраційний № 1272777, номер запису: 1317.
Майно розташовано на земельній ділянці площею 0,5262, кадастровий номер 6310137200:00:033:0028.
Відповідно до договору купівлі - продажу нежитлової будівлі від 22.12.2016 року ОСОБА_3І, передано у власність ОСОБА_4 нежитлову будівлю літ. А-1, загальною площею 2014,6 кв.м., що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 189, право власності на яке набуто на підставі договору купівлі - продажу від 11.06.2003 року, зареєстрованого КП «Харківська міське бюро технічної інвентаризації» 29.07.2003 року на підставі ОСОБА_4 про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1115674, реєстраційний № 1272777, номер запису: 1317.
Судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 286.5 ст. 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України відносно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.02.2018 року № 29-20-20-13-07, яким визначено податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2015-2016 роки у загальному розмірі 265132,04 грн. (а.с.12).
27.02.2018 року ОСОБА_3 звернулась до ДФС України зі скаргою на вказане податкове повідомлення - рішення та листом від 27.02.2018 року повідомила ГУ ДФС України у Харківській області про оскарження податкового повідомлення-рішення від 06.02.2018 року № 29-20-20-13-07.
28.02.2018 року ОСОБА_3 звернулась до керівника ГУ ДФС України у Харківській області з листом, в якому просила роз'яснити підстави складання податкового повідомлення-рішення від 06.02.2018 року № 29-20-20-13-07.
Рішенням ДФС України в Харківській області від 23.04.2016 року № 5829/К/99-99-11-02-01-14 податкове повідомлення-рішення від 06.02.2018 року № 29-20-20-13-07 залишено без змін, а скаргу ОСОБА_3 - без задоволення.
Позивач, не погодившись з податковим повідомленням-рішенням звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Правові засади застосування земельного податку регламентовані розділом XII "Податок на майно" Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (далі - ПК України).
У відповідності до вимог п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом. (пункту 54.5 ст. 54 Податкового кодексу України).
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Суд зазначає, що положеннями ст. 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним.
При цьому, положеннями п.269.1 ст. 269 Податкового кодексу України визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Як передбачено п. 270.1 ст.270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом, площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
З приводу позиції позивача щодо внесення даних про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, то суд зазначає, що положеннями п.п. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Згідно із п. 286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі, така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України встановлює, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
При цьому, статтею 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно зі ст. 377 Цивільною кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Отже, чинним законодавством визначено, що з моменту виникненням права власності на будівлю чи споруду (момент реєстрації права власності) до власника переходить право власності чи користування на частину земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда, що автоматично покладає на нього обов'язок зі сплати земельного податку.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 була власником нежитлової будівлі літ. А-1, загальною площею 2014,6 кв.м., що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 189, право власності на яке набуто на підставі договору купівлі - продажу від 11.06.2003 року, зареєстрованого КП «Харківська міське бюро технічної інвентаризації» 29.07.2003 року на підставі ОСОБА_4 про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1115674, реєстраційний № 1272777, номер запису: 1317.
Майно розташовано на земельній ділянці площею 0,5262 га, кадастровий номер 6310137200:00:033:0028.
Факт реєстрації на вказане нерухоме майно, підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.07.2003 року № 1115674 (а.с. 20).
Таким чином, з наведеного слідує, що з часу коли ОСОБА_3 набула у власність нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 189, в силу положень ч. 1, ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями ст. 377 Цивільного кодексу України у неї виникло право користування земельною ділянкою площею 0,5262 га, на якій розташований цей об'єкт.
Отже, суд в цій частині погоджується з правовою позицією контролюючого органу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі №6-2цс15 та від 13.04.2015 у справі №6-253 цс16, в яких зазначено, що в такому випадку закріплюється загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає користувачем земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Суд зазначає, що оскільки користування будівлею (спорудою) неможливо без користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою, обов'язок щодо сплати сум податкових зобов'язань зі плати за землю у власника будівлі (споруди) виникає не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою.
Таким чином, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_3 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Однак, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на особливості розрахунку земельного податку, який було проведено контролюючим органом за 2015-2016 роки.
Згідно з п.п.14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Підпунктом 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 ПК України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Згідно ст. 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Відповідно до п. 285.1 ст. 285 ПК України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Положеннями ст. 286 ПК України передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу (п.286.5 ст. 286 ПК України).
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Враховуючи положення п. 1.1 ст. 1 ПК України, а також ст. 2 ст.3 Земельного кодексу України, випливає, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до положень ст. 10 ПК України передбачено, що до місцевих податків належать: податок на майно; єдиний податок. Податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю (п. 265.1 ст. 265 ПК України).
Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Положеннями п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин
При цьому, рішенням 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання, від 24.06.2015 №1894/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України", міською радою затверджено "Положення про плату за землю у м. Харкові".
Відповідно п.4.1 вказаного Положення про плату за землю у м. Харкові, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого Податковим кодексом України; площа земельних ділянок, відносно яких відсутня довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
В пункті 5 Положення про плату за землю у м. Харкові визначено, що ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, становить 1 відсоток від їх нормативної грошової оцінки.
Ставка земельного податку за земельні ділянки, відносно яких відсутня довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, становить 1 відсоток від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (КФ), та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2), за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Крім того, судом встановлено, що Рішенням 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 №1209/13, вирішено затвердити Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013", у т.ч. визначено базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн.
Рішенням 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 №42/08, затверджено "Порядок впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2007" (діюче станом на дату виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями), а також у п.2.25 визначено про те, що Управління Держземагенства у місті Харків виконує дії щодо надання інформації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки у Формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно існуючої законодавчої бази.
Також в п. 5 вказаного рішення визначено, що Порядок виконання робіт з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка перебуває у державній, комунальній власності та на які не оформлено правовстановлюючі документи на право власності або користування землею для обчислення земельного податку.
Пунктом 5.1 вказаного рішення визначено, що на земельні ділянки, на які не оформлено правовстановлюючі документи на право власності або користування землею та не розроблена документація із землеустрою, згідно діючого законодавства, для надання інформації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки у Формі довідки з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки виготовляється "Акт визначення меж та прощі земельної ділянки". Відповідно до п. 5.2 вказаного рішення - виготовлення "Акту визначення меж та площі земельної ділянки" покладається на юридичних та Фізичних осіб, які мають відповідні ліцензії на виконання землевпорядних та землеоціночних робіт. Згідно п. 5.4 вказаного рішення передбачено, що "Акт визначення меж та площі земельної ділянки" підписується виконавцем робіт, замовником та подається на узгодження до Управління містобудування та архітектури Харківської міської ради та Управління Держземагенства у місті Харків. У випадку, коли на земельній ділянці розташовані окремо стоячі будівлі, "Акт визначення меж та площі земельної ділянки" додатково узгоджується в управлінні земельних відносин. Складовою частиною "Акту визначення меж та площі земельної ділянки" є розрахунок долі заявника у загальній площі земельної ділянки, яка розраховується по формулі: S приміщень заявника
S долі земельної ділянки = ______________________________ х земельної ділянки S загальна приміщень, які розташовані на земельній ділянки
Згідно ст. 286 ПК України, податок за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.
Такими чином, для визначення площі земельної ділянки, щодо якої здійснено розрахунок величини земельного податку, податковому органу необхідно з'ясувати: загальну площу нежитлової будівлі літ. А-1 по вул. Котлова, буд. 189, м. Харків, загальну площу земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля літ. А-1 по вул. Котлова, буд. 189, м. Харків та здійснити розрахунок площі частки земельної ділянки, якою користувався позивач, пропорційно до загальної площі нежитлової будівлі, яка належала позивачу до 2017 року.
Як вбачається з даних витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.07.2003 року № 1115674, ОСОБА_3 належало на праві приватної власності нежитлвое приміщення загальною площею 2014, 6 км. м. (а.с. 20), в той час як вказане приміщення знаходиться на земельній ділянці площею 0, 5262 га (5262 м. кв.)
З огляду на викладене, розрахункова площа земельної ділянки стосовно якої контролюючим органом нарахування податкового зобов'язання з земельного податку, повинна бути визначена пропорційно до площі нежитлової будівлі, яка належала позивачу до 2017 року.
Однак, як вбачається із відзиву відповідача на позов, ГУ ДФС у Харківській області проведено нарахування земельного податку за податкові періоди 2015- 2016 років, відповідно п. 287.10 ст. 287 ПК України:
- за 2015 рік сума земельного податку становить 105253,73 грн. (з них 291,18 грн. (нормативно грошова оцінка 1 кв.м) * 1,249 (коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі) * 2,5 (коефіцієнт на функціональне використання землі) * 2,0 (зональний коефіцієнт) * 5262 (площа земельної ділянки) * 1 % (ставка податку));
за 2016 рік сума земельного податку становить 159878,31 грн. (з них 291,18 грн. (нормативно грошова оцінка 1 кв.м) * 1,249 (коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі) * 1,433 (коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі) * 2,5 (коефіцієнт на функціональне використання землі) * 2,332 (зональний коефіцієнт) * 5262 (площа земельної ділянки) * 1 % (ставка податку)).
Тобто, фактично контролюючим органом застосовано до розрахунку земельного податку загальну площу земельної ділянки у розмірі 5262 кв.м., незважаючи на те, що позивачу належало нерухоме майно на вказаній ділянці лише у розмірі 2014,6 кв.м., що мало бути враховано контролюючим органом під час застосування принципу пропорційності.
При цьому, в ході судового розгляду відповідачем до матеріалів справи не надано ані акту визначення меж та площі земельної ділянки, ані площі земельної ділянки, якою позивач користується, пропорційно до площі нежитлової будівлі.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем розрахунок земельного податку здійснено з використанням помилково визначених величин частки земельної ділянки, якою фактично користувався позивач у 2015-2016 роках, пропорційно до площі її нежитлової будівлі літ. «А-1».
Також, суд вважає безпідставне застосування суб'єктом владних поноваженгь під час нарахування грошових зобов'язань по сплаті земельного податку коефіцієнта Кф = 2.5, оскільки останній характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) відповідно до таблиці 1.1 "Землі комерційного використання", застосовується лише до використання земельної ділянки підприємствами (юридичними особами) для здійснення господарської діяльності (комерційне використання).
З приводу не застосування контролюючим органом під час визначення розміру земельного податку даних державного земельного кадастру, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п.286.1.ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 10.1 Положення про плату за землю у м. Харкові, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно п.4. Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України, від 25.11.2016, №489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».
Статтею 26 Закону України, «Про землеустрій», встановлено, що розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів - землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою: Фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками. відповідальними за якість робіт із землеустрою.
Згідно ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої, відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: - витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; - довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; - викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.
Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.
Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.
Отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є обов'язковим при вчиненні правочинів щодо земельної ділянки (крім складення заповітів).
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку видається заявнику в день надходження заяви.
Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та догани місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.
На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.
Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.
Відповідно до п.2 1. Постанова КМ, КМ України, від 23.03.1995, №213 «Про Методику нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.
Згідно п. п. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
Пунктом 3 Рішення 7 сесії Харківської міської ради 11 скликання, від 22.02.2017р. № 566/17 «Про внесення змін до рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 №1209/13 «Про затвердження «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013», дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з додатком 9 Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за № 1647/29777.
Постановою КМ України, від 01.08.2006 №1066 «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади щодо обміну інформацією, необхідною для обчислення і справляння плати за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено механізм обміну інформацією, необхідною для обчислення і справляння земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі - інформаційний обмін), між органами виконавчої влади.
Так, суб'єктами інформаційного обміну, зокрема є: на регіональному рівні: головні управління ДФС в областях, м. Києві, головні /правління Держгеокадастру в області, м. Києві, територіальні органи Держекоінспекції та регіональні відділення Фонду державного майна. Інформаційний обмін здійснюється у письмовій та електронній формі.
Вимоги щодо надання відомостей та здійснення контролю за їх достовірністю визначаються суб'єктами інформаційного обміну на центральному рівні.
Суб'єкти інформаційного обміну звіряють відомості не менше одного разу на рік
Нормами ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що дані державного -земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок. їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Водночас, розрахунок контролюючого органу не містить відомостей про отримання відповідачем, в належний спосіб, інформації з Державного земельного кадастру у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки стосовно якої, розраховано величину земельного податку на 2015-2016 роки, а відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції по справі не надано вищезазначених доказів до суду.
Суд зазначає, що контролюючим органом під час нарахування земельного податку не враховувались та не використовувались дані Державного земельного кадастру, помилково враховувалась загальна площа земельної ділянки без визначення її пропорційності до площі нежитлового приміщення, яке належало позивачу та помилково застосовано коефіцієнту 2,5,то суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте всупереч встановленому чинним законодавством порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, чим порушено законні інтереси позивача.
Окрім того, суд звертає увагу, що для надання оцінки щодо строку винесення податкового повідомлення-рішення та періоду/періодів за які контролюючий орган правомірно зобов'язаний винести такі рішення, належить надати оцінку вищенаведеним нормам у кореспонденції із статтею 102 Податкового кодексу України.
Пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, з 2014 року було встановлено загальне правило, на яке посилається у заперечення позову відповідач, відповідно до якого контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня … «….» … що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації … «….» …. та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом…».
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд вважає за необхідне врахувати у контексті розгляду даної справи висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі «Щокін проти України» та від 07.10.2011 року у справі «Серков проти України» в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
Конституцією України та податковим законодавством передбачено, що орган доходів і зборів, як суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти виключно у порядок і спосіб, передбачені законом.
Кодекс адміністративного судочинства України, в частині 6 статті 7, закріпив для суду правило, відповідно до якого аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Надаючи оцінку правомірності винесення оскаржуваного рішення, суд враховує, що у рішенні від 20.10.2011 року «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для винесення у 2018 році податкового повідомлення-рішення за податкові звітні періоди 2015 та 2016 роки, оскільки закон покладає на контролюючий орган позитивний обов'язок здійснити до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), надіслання (вручення) платнику податків відповідних рішень.
Зазначене обмеження та висновок суду підтверджується подальшим унормуванням спірного питання, шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» №2245-VIII від 07.12.2017 року, який набрав чинності з 01.01.2018 року, згідно з яким пункт 266.10 доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3 такого змісту: у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання. Податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
При цьому, суд зазначає, що звільнення платника від відповідальності за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання у зв'язку із не надісланням (не врученням) у встановлені строки податкових зобов'язань-рішень стосується незастосування відповідальності у формі штрафу та пені, передбачених главою 11 «Відповідальність» Розділу ІІ Податкового кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Згідно правилу «закон зворотної сили не має», дія закону чи іншого нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості субєктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативного акту, а також необхідною умовою довіри до держави і права, що зазначено в окремій думці судді Конституційного Суду України Козюбри М. І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 06.02.2018 року № 29/20-40-13-07.
Стягнути на користь ОСОБА_3 (вул. Армійська, буд. 104,м. Харків,61000, код НОМЕР_1) сплачену суму судового збору в розмірі 2651 (дві тисячі шістсот п'ятдесят одна) грн. 33 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області ( вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39859805).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 31 липня 2018 року.
Суддя Горшкова О.О.