ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 липня 2018 року № 826/8322/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не поновленні виплати пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 1, як шахтарю ОСОБА_1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати розмір та поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 1, як шахтарю, не працюючому пенсіонеру, дитині війни, починаючи з 05.02.2013р., з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017р., та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на безпідставну відмову відповідача у поновленні виплати пенсії по інвалідності згідно рішення суду та не проведення її осучаснення. Позивач вважає, що такі дії відповідача є незаконними, та такими, що порушують його права, а тому просить суд задовольнити позов.
Відповідач у визначений судом строк відзив на позовну заяву не надав, хоча ухвала суду про відкриття провадження у справі була отримана останнім.
Згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 21 червня 2016 року по справі № 754/2756/16-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2016 року, визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва щодо не поновлення виплати пенсії по інвалідності II групи ОСОБА_1 та зобов'язано Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати розмір пенсії по інвалідності II групи відповідно до чинного законодавства України та поновити виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з 05.02.2013 року.
Зазначеними вище судовими рішеннями було встановлено:
«позивач до серпня 1996 року проживав на території Ватутінського району м. Києва (на даний час Деснянський район м. Києва) та отримував пенсію по інвалідності ІІ групи.
В подальшому, у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, йому було припинено виплату пенсії.
05 лютого 2016 року позивач звернувся до УПФУ в Деснянському районі м. Києва із письмовою заявою про поновлення виплати пенсії.
Однак, листом відповідача від 15.02.2016р. ОСОБА_1 було відмовлено в поновленні пенсії, з підстав відсутності між Україною та Ізраїлем договору у галузі пенсійного забезпечення.».
Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання зазначених вище судових рішень позивач повторно звернувся до відповідача з заявою від 08.06.2017р. щодо пенсійного забезпечення.
Проте листом від 20.06.2017р. № 9583/09/я-709/1 Лівобережне управління пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що в матеріалах пенсійної справи гр. ОСОБА_1 міститься довідка Сер.ВТЭ-18 № 081658, відповідно до якої інвалідність гр. ОСОБА_1 було встановлено з 06.03.1992р. по 01.04.1993 року, дату чергового переогляду призначено на 06.03.1993р. Інших довідок МСЕК на адресу управління не надходило. Оскільки гр. ОСОБА_1 перебував на обліку по 01.08.1996р. та отримував пенсію за віком по списку № 1 (про що свідчить атестат про припинення виплати № 156/8.07.96) тому поновити виплату пенсії по інвалідності згідно рішення судів в управлінні відсутні законні підстави.
Аналізуючи наведене вище суд приходить до висновку, що питання поновлення виплати пенсії по інвалідності II групи ОСОБА_1 було предметом розгляду у справі № 754/2756/16-а Деснянського районного суду м. Києва, а отже і питання судового контролю за його виконанням, в силу приписів ст. 382 КАС України, належить до повноважень саме Деснянського районного суду м. Києва.
В даній же справі № № 826/8322/18 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність щодо не поновленні виплати пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 1, як шахтарю ОСОБА_1 та зобов'язати перерахувати розмір та поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 1, як шахтарю, не працюючому пенсіонеру, дитині війни.
Проте, до позовної заяви позивачем не подано доказів звернення до органів ПФУ саме щодо призначення або поновлення виплати пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 1.
Також позивачем не подано і доказів відмови органів ПФУ у призначенні або поновленні йому виплати пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 1.
Тобто, відсутнє як таке порушене право позивача з боку органів ПФУ, оскільки позивач до відповідача з приводу поновлення виплати пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 1 не звертався, відмови не отримував.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
У пункті 8 частини першої статті 4 КАС зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення КСУ № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
В даному випадку відсутні рішення, дії чи бездіяльність органів УПФУ щодо відмови позивачу у призначенні або поновленні йому виплати пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 1.
У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій