ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 липня 2018 року м. Київ № 826/9027/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, адміністративну справу
за позовом первинної профспілкової організації державного підприємства «Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 МОЗ України»
до Міністерства охорони здоров'я України
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
Первинна профспілкова організація державного підприємства «Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 МОЗ України» (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства охорони здоров'я України (далі - відповідач, МОЗ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача при розгляді скарги на дії голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 МОЗ України» (далі - ДП «СМСЧ № 18 МОЗ України») Головачева І.М.;
зобов'язати відповідача розглянути скаргу на дії голови комісії з реорганізації ДП «СМСЧ № 18 МОЗ України» Головачева І.М. відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами розгляду скарги позивача від 26 квітня 2018 року № 26/04, МОЗ листом від 24 травня 2018 року № 10.4-10/432/13010 надано відповідь щодо повноважень міністра з управління об'єктами державної власності, тобто скарга не розглянута по суті та не проведено перевірки відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», у зв'язку з чим позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача при розгляді такої скарги та, відповідно, зобов'язати МОЗ розглянути зазначену скаргу відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».
Представник МОЗ у своєму відзиві на позовну заяву посилається на те, що у зв'язку з незгодою з проведенням реорганізації, позивачем одночасно направлено ряд звернень до МОЗ, Уряду, народних депутатів України. Відповіддю на звернення позивача, зокрема, від 26 квітня 2018 року № 26/04 став лист МОЗ від 24 травня 2018 року № 10.04-10/432/13010. Також представник відповідача зазначає про те, що до МОЗ надійшла скарга позивача від 26 квітня 2018 року № 26/09, на яку листом від 05 липня 2018 року № 11.3-15/558/17028 надано відповідь. При цьому, представник МОЗ стверджує, що позивач, направивши одночасно ряд звернень (листів, скарг), із схожими номерами, не може ідентифікувати на який з них він отримав відповідь. Крім того, позивач скористався своїм правом і звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування наказу МОЗ від 25 квітня 2018 року № 781 «Про реорганізацію Державного підприємства «Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 МОЗ України». За таких обставин, представник відповідача вважає, що МОЗ діяло у межах та у спосіб, визначені чинним законодавством, а позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими і тому задоволенню не підлягають.
У відповіді на відзив позивач стверджує, що відповідач не заперечує про направлення позивачем ряду звернень (листів, скарг), проте відповідач сам не може ідентифікувати на які з них він надав відповідь. У листі від 05 липня 2018 року № 11.3-15/558/17028 зазначено, що інформацію взято до уваги та у разі необхідності буде вжито відповідні заходи реагування, що свідчить, на думку позивача, про те, що перевірку інформації, наведеної у скарзі, МОЗ не здійснило та суть прийнятого рішення позивачу фактично не повідомило, а відповідь надано вже після отримання відповідачем копії адміністративного позову до суду, тобто відповідач не оспорює той факт, що по суті не розглянуто ні звернення, ні скарга позивача, а також допущено порушення строків вирішення. Таким чином, позивач вважає, що МОЗ діяло не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством, порушуючи при цьому статті 4, 16 19, 20, 24 Закону України «Про звернення громадян».
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача зі скаргою від 26 квітня 2018 року № 26/04 (вх. № 56/312-18 від 05 травня 2018 року) на дії голови комісії з реорганізації ДП «СМСЧ № 18 МОЗ України» Головачева І.А., в якій, з посиланням на обставини ознайомлення 26 квітня 2018 року трудового колективу ДП «СМСЧ № 18 МОЗ України» з наказом МОЗ від 25 квітня 2018 року № 781 «Про реорганізацію Державного підприємства «Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 МОЗ України» та зустрічі з комісією з реорганізації вказаного підприємства, вказує на незадовільну роботу такої комісії та неприпустимість присутності сторонніх осіб, що дає підстави вважати, що фактично відбувається рейдерське захоплення підприємства. З огляду на що, позивач просив, керуючись Законом України «Про звернення громадян», вжити заходів щодо належної роботи комісії, без втручання сторонніх осіб, які фактично перекладають на себе обов'язки голови комісії з реорганізації, а також сприяти у вирішенні конфліктної ситуації, яка склалася навколо медичного закладу. Також просив надати відповідь у строки, визначені чинним законодавством.
За результатами розгляду вказаної скарги, МОЗ листом від 24 травня 2018 року № 10.04-10/432/13010 надано відповідь, що відповідно до п. 12 ч. 2 статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністр, як керівник міністерства, утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління цього міністерства, затверджує їхні положення (статути), здійснює у межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності. Зазначені положення також відображені у пп. 14 п. 4 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267. Наказ МОЗ від 25 квітня 2018 року № 781 «Про реорганізацію Державного підприємства «Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 МОЗ України» прийнято відповідно до статті 19 Конституції України, а саме: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також з матеріалів справи видно, що листом від 05 липня 2018 року № 11.3-15/558/17028 відповідач повідомив позивачу про опрацювання МОЗ скарги від 26 квітня 2018 року № 26/04 в межах повноважень, визначених Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, та повідомляє, що інформацію взято до уваги та, у разі необхідності, буде вжито відповідні заходи реагування.
Вважаючи, що відповідач неналежним чином розглянув зазначену скаргу позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.
Так, згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення ч. 3 статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 55 Конституції України, статті 2, 5 КАС України.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 26 червня 2018 року у справі № 802/1064/17-а, від 03 липня 2018 року у справі № 826/16634/16.
Поряд з цим, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Разом з тим, згідно з ч. 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Так, згідно з преамбулою Закону України «Про звернення громадян» цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Частиною 4 статті 3 названого Закону передбачено, що скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до змісту статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.
З аналізу змісту вказаних норм вбачається, що зміст права на звернення полягає у тому, що кожен громадянин України має право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, службових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
При цьому, право на звернення мають також особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Таким чином, Закон України «Про звернення громадян» регулює правовідносини щодо практичної реалізації фізичними особами (громадянами України або особами, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, якщо інше не передбачено міжнародними договорами) наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
Отже, вказаний Закон не регулює питання звернення, незалежно від мети, профспілкової організації до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення, тобто профспілкова організація не є суб'єктом звернення у розумінні Закону України «Про звернення громадян» та, відповідно, зазначений Закон не регулює порядок розгляду звернень профспілкових організацій.
При цьому, варто відмітити, що скарга складена на бланку первинної профспілкової організації державного підприємства «Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 МОЗ України» та підписана її головою.
В той же час, скарга позивача не містила будь-яких посилань на порушення особистих прав та інтересів його голови, а відтак підстави вважати, що голова профспілкової організації звертався за захистом своїх порушених прав, у суду відсутні.
Крім того, з аналізу змісту Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» вбачається, що, по-перше, профспілкова організація не наділена повноваженнями звертатися зі скаргами в межах Закону України «Про звернення громадян», по-друге, ним не передбачено порядок та строки розгляду звернень профспілкових організацій.
За таких обставин, суд не може прийняти до уваги аргументи позивача, як на підставу для визнання протиправною бездіяльності відповідача при розгляді зазначеної скарги та, відповідно, для зобов'язання МОЗ розглянути таку скаргу відповідно до Закону України «Про звернення громадян», щодо порушення відповідачем при розгляді скарги вимог статей 4, 16, 19, 20, 24 Закону України «Про звернення громадян» (зокрема, не розгляд скарги по суті та не проведення перевірки відповідно до вимог вказаного Закону) та, відповідно, суд не застосовує вказані норми у спірних правовідносинах.
Разом з тим, за вказаних умов, суд також не вбачає належних правових підстав перевіряти оскаржувану бездіяльність МОЗ на відповідність вимогам ч. 2 статті 2 КАС України.
Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що, розглядаючи зазначену скаргу позивача, відповідач не порушив та не міг порушити права позивача в межах Закону України «Про звернення громадян», з огляду на що у суду відсутні належні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача при розгляді скарги на дії голови комісії з реорганізації ДП «СМСЧ № 18 МОЗ України») Головачева І.М. та, відповідно, для зобов'язання відповідача розглянути скаргу на дії голови комісії з реорганізації ДП «СМСЧ № 18 МОЗ України» Головачева І.М. відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк