ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 липня 2018 року № 757/2477/18-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії ,
До Печерського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17.01.2018р. адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2018р. справа № 757/2477/18-а розподілена на суддю Добрянську Я.І.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2018р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.07.2018р. замінено сторону у справі, а саме відповідача з Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду України в м.Києві на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
З огляду на вищевикладене, суд розглядає адміністративний позов в межах позовних вимог:
- визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років від 04.01.2018р. № 242/03;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення ОСОБА_1 з 07.12.2017р. пенсії за вислугу років відповідно до вимог ст. 50-1 Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-XII (у редакції від 26.07.2001), виходячи із розрахунку 90 % від суми місячної (чинної) заробітної плати, обчисленої за останні 24 місяці роботи, на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 22.08.2017р. № 18-323 зп, без обмеження її максимальним розміром, а в подальшому довічно здійснювати належні ОСОБА_1 виплати пенсії за вислугу років щомісячно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві упродовж одного місяця після призначення пенсії видати пенсійне посвідчення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що має право на призначення пенсії на умовах, визначених ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001р. №2663-111) в розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку, оскільки Законом України № 3668-УІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011р., а також Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014р. №76-VIII, суттєво звужене його право на пенсію за вислугу років.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що відмова позивачу в призначенні пенсії за вислугу років є законною, оскільки станом на дату звернення позивача із заявою про призначення такої пенсії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. №1789-ХІІ на яку він посилається втратила чинність, а відтак у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 працює в органах прокуратури з 21.05.2002р. та по теперішній час, що підтверджується копією трудової книжки та копією послужного списку. (а.с. 31-36; 37-38 )
Станом на момент звернення до суду позивач працює в Генеральній прокуратурі України на посаді слідчого в особливо важливих справах, що підтверджується копією довідки Генеральної прокуратури від 22.08.2017р. № 18-323 зп. (а.с. 18-19)
07.12.2017р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою в якій просив призначити йому пенсію за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.01.20108р. № 242/03 позивача повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ, оскільки відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (чинного, на момент звернення позивача із заявою), наявний у позивача стаж служби є недостатнім для призначення такої пенсії.
Позивач вважаючи відмову пенсійного органу в призначенні йому пенсії за вислугу років протиправною, звернувся до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент звернення позивача до органу Пенсійного фонду про призначення пенсії), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» від 12 липня 2001 року №2663-III) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
01 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI, згідно з яким ч.1 ст.501 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII замінено двома частинами такого змісту: «Прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:
- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років;
- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років;
- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років;
- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років;
- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років;
- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років.
Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.».
Відповідно до змін, внесених до вказаної правової норми згідно з Законами України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, який набрав чинності 01 травня 2014 року, «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, розмір пенсії у відсотковому відношенні до заробітної плати зменшено і незалежно від стажу роботи становить: з 01 травня 2014 року - 70%, з 01 січня 2015 року - 60%.
01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, у п.5 Прикінцевих положень якого визначено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема «Про прокуратуру».
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, відповідно до пп.1 п.3 р. XII «Прикінцеві положення» якого норми Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII втратили чинність, крім, зокрема ч.ч.3, 4, 6, 11 ст.501.
Пенсійне забезпечення працівників прокуратури станом на час звернення позивача за призначенням пенсії регулюється правилами ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, відповідно до ч.ч.1, 2 якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:
- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;
- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;
- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;
- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;
- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;
- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що спірні правовідносини підлягають вирішенню за нормами Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VI, оскільки позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії 07.12.2017р.
З листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (правонаступник Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві) від 04.01.2018р. № 242/03 вбачається, що загальний стаж позивача складає 22 роки 1 місяць та 25 днів, однак, відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.
Таким чином, станом на дату звернення позивача до Пенсійного фонду необхідними умовами для призначення йому пенсії за вислугу років були: а) вислуга років - 23 роки 6 місяців; б) стаж на посадах прокурорів - 13 років та 6 місяців.
З огляду на те, що вислуга років позивача станом на час звернення із заявою про призначення пенсії, є меншою від 23 років та 6 місяців стажу, визначеного ч. 1 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, суд приходить до висновку про те, що такий стаж не надає право позивачу на призначенні пенсії за вислугу років, а відтак відмова пенсійного органу є законною
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постанові від 26.04.2018р. справа №404/247/17(2-а/404/194/17), адміністративне провадження №К/9901/43930/18 та в постанові від 08.05.2018р. справа №404/6220/16-а (2-а/404/1245/16), адміністративне провадження №К/9901/44910/18.
Посилання позивача на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися є безпідставним, оскільки у період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001р., що діяла до 30.09.2011р., пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Крім того, станом на 30.09.2011р. у позивача був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років, а тому, у період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001р. позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.
Доводи позивача щодо порушення відповідачем статті 22 Конституції України також є безпідставним, оскільки станом на час прийняття відповідних законодавчих актів позивач передбаченої законодавством вислуги не мав, а тому такі зміни не можуть свідчити про звуження змісту прав, які на той час мав позивач.
Крім того, у справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача немає "законних сподівань" на збільшення пенсії, які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі "Великода проти України" Суд розглянув скаргу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19.01.2010 після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
Таким чином, для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 1697 позивач не має необхідного стажу, що виключає можливість задоволення позовних вимог, оскільки звернення позивача до пенсійного органу є передчасним.
З огляду на встановлені обставини, суд доходить висновку, що відповідач, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, рішення відповідача відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України.
Оскільки суд прийшов до висновку про те, що вимоги позивача щодо визнання протиправними дій та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, зобов'язання відповідача здійснити призначення позивачу з 07.12.2017р. пенсії за вислугу років відповідно до вимог ст. 50-1 Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-XII (у редакції від 26.07.2001), виходячи із розрахунку 90 % від суми місячної (чинної) заробітної плати, обчисленої за останні 24 місяці роботи, на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 22.08.2017р. № 18-323 зп, є передчасними, а відтак такими, що задоволенню не підлягають, то вимоги про призначення такої пенсії без обмеження її максимальним розміром, зобов'язання відповідача в подальшому довічно здійснювати належні ОСОБА_1 виплати пенсії за вислугу років щомісячно, зобов'язання відповідача упродовж одного місяця після призначення пенсії видати пенсійне посвідчення є такими, що також задоволенню не підлягають, як похідні.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Судвважає, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, а відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст. 77, 242, 243, 251, 255 КАС України,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська