ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 липня 2018 року № 826/2726/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., за участі секретаря судового засідання Яцеленко Ю.О., представників сторін: позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, від відповідача - Серга Я.М. (довіреність від 04.06.2018 року №82-2018), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_2, ОСОБА_1
доДержавної міграційної служби України
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Громадянка Республіки Білорусь ОСОБА_1 звернулася у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_2 до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просили зобов'язати відповідача продовжити термін довідки про звернення за захистом в Україні, зобов'язати відповідача прийняти остаточне законне рішення по справі позивачів, зобов'язати відповідача не створювати перепон зверненню до Європейського суду з прав людини. Відповідно до заяви від 06 червня 2016 року про доповнення позовних вимог ОСОБА_1 просить суд скасувати протокол Державної міграційної служби України від 31 травня 2016 року про порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2016 року головуючим суддею Добрянською Я.І. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до попереднього судового розгляду.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Добрянської Я.І. від 19.05.2016 року закінчено підготовче провадження та призначено адміністративну справу № 826/2726/16 до судового розгляду.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2016 року відмовлено в задоволенні позову.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2016 року апеляційну скаргу громадян Республіки Білорусь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2016 року без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.11.2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2016 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд з тих підстав, що судами першої та апеляційної інстанцій позовну вимогу про скасування протоколу Державної міграційної служби України від 31 травня 2016 року про порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, не розглянуто, як і не надано оцінки доказам у справі, в частині заявлених вимог.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2017 року визначено суддю Маруліну Л.О. для розгляду адміністративної справи № 826/2726/16 та вказану справу передано на новий розгляд судді Маруліній Л.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2017 року прийнято справу до провадження та призначено попереднє судове засідання на 21.02.2018 року.
15 грудня 2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції (далі по тексту - КАС України в чинній редакції), визначеній Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 03.10.2017.
Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України" від 03.10.2017 №2147-VIII, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Через канцелярію суду 15.12.2017 року позивачем подано уточнену позовну заяву, 23.01.2018 року відповідачем подано додаткові письмові пояснення.
У підготовче судове засідання 21.02.2018 року з'явилися сторони.
Під час засідання, судом поставлено на обговорення питання щодо залучення перекладача, оскільки позивач є громадянкою Республіки Білорусь та пояснення щодо уточненої позовної заяви надавала російською мовою. На запитання суду чи володіє та розуміє позивач українську мову, останньою надано відповідь, що українську мову розуміє, проте не володіє нею, та просила у суду дозволу надавати пояснення російською мовою. З метою дотримання статей 15 та 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судом запропоновано позивачу запросити перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом, проте, позивач проти залучення перекладача заперечувала.
З огляду на те, що примірник уточненої позовної заяви отримано відповідачем у судовому засіданні, судом відкладено підготовче судове засідання на 18.04.2018 року для надання часу відповідачу подати відзив на уточнену позовну заяву.
Через канцелярію суду 12.04.2018 року відповідачем подано відзив на уточнену позовну заяву.
У підготовче судове засідання 18.04.2018 року з'явилися сторони.
Під час підготовчого засідання 18.04.2018 року судом розглядалася уточнена позовна заява від 15.12.2017 року, оскільки підставою скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.11.2017 року, стало не вирішення судами першої та апеляційної інстанції позовної вимоги про скасування протоколу Державної міграційної служби України від 31.05.2016 року про порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні.
Дослідивши уточнену позовну заяву від 15.12.2017 року, судом встановлено з прохальної частини «Уточненного искового заявления об от мене незаконно составленного протокола от 31.05.2016», що позивач просить суд «отменить незаконно составленный миграционной службой протокол (и постановление) ГМС Украины от 31.05.2016».
Відповідно до частини третьої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
З огляду на те, що позивачем з недотриманням вимог вищевказаної статті збільшено позовні вимоги, судом відмовлено у прийнятті уточненої позовної заяви в частині скасування постанови ДМС України від 31.05.2016 року.
Судом поставлено на обговорення питання щодо закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, проте, позивач заперечувала проти закінчення підготовчого провадження та заявила клопотання про відкладення підготовчого судового засідання для надання часу для підготовки відповіді на відзив.
Судом задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи та призначено наступне підготовче судове засідання на 24.05.2018 року.
Через канцелярію суду 24.05.2018 року позивачем подано заяву про відвід судді.
У підготовче судове засідання 24.05.2018 року з'явилися позивач ОСОБА_1 та представник відповідача. Позивач ОСОБА_2, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився.
З огляду на те, що позивачем подано заяву про відвід судді, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2018 року передано заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відвід судді Маруліної Л.О. для вирішення іншим складом суду у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Григоровича П.О. від 31.05.2018 року у задоволенні заяви про відвід судді Маруліної Л.О. відмовлено.
Через канцелярію суду 01.06.2018 року позивачем подано заяву про відвід судді Маруліної Л.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2018 року заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 від 01.06.2018 року про відвід судді Маруліної Л.О. залишено без розгляду.
У судове засідання 20.06.2018 року з'явився представник відповідача. Позивачі, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, відповідно до розписок, що містяться у матеріалах справи, в судове засідання не прибули.
Керуючись пунктом 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом ухвалено проводити підготовче судове засідання за відсутності позивачів.
Судом поставлено на обговорення питання про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2018 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 16.07.2018 року.
У судове засідання 16.07.2018 року з'явилися сторони.
Судом повідомлено про надходження через канцелярію суду заяви позивачів від 20.06.2018 року про відвід судді Маруліної Л.О. та заяви позивачів від 16.07.2018 року про відвід судді Маруліної Л.О.
Позивачами підтримано актуальність заяви від 20.06.2018 року та просили розглядати заяву від 16.07.2018 року про відвід.
З огляду на відсутність позивачів у підготовчому судовому засіданні 20.06.2018 року, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про відвід від 20.06.2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Суд ухвалою, без виходу до нарадчої кімнати, залишає заяву про відвід, яка повторно подана з тих самих підстав, без розгляду.
Позивачі просили заяву від 20.06.2018 року про відвід судді Маруліної Л.О. задовольнити, відповідач просив відмовити у задоволенні заяви.
Дослідивши заяву від 20.06.2018 року про відвід, судом встановлено, що заяву подано з тих самих підстав, як і заяву від 24.05.2018 року, яку розглянуто іншим складом суду та ухвалою суду від 31.05.2018 року відмовлено у її задоволенні, суд, проаналізувавши частину третю статті 39 КАС України, а також те, що такий відвід містить саме незгоду позивачів з процесуальними діями суду, що прямо заборонено процесуальним законодавством, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення її без розгляду, як таку, що подано повторно з тих самих підстав.
Водночас, судом розглянуто заяву від 16.07.2018 року про відвід судді Маруліної Л.О., яку також залишено без розгляду з тих самих підстав, що і заяву від 20.06.2018 року про відвід судді Маруліної Л.О.
Зокрема, судом повідомлено про надходження заяви позивачів від 20.06.2018 року про зауваження на технічний запис та протокол судового засідання від 24.05.2018 року.
Проте, судом повідомлено про передчасність заявлених зауважень та роз'яснено частину першу статті 231 КАС України, якою передбачено, що учасники справи мають право ознайомитися із технічним записом і протоколом судового засідання та протягом п'яти днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо їх неповноти або неправильності.
Через канцелярію суду позивачами також було подано інші заяви та клопотання, які вирішені судом у судовому засіданні 18.07.2018 року до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до частини третьої статті 243 КАС України у судовому засіданні 18.07.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивачі є громадянами Республіки Білорусь.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2013 року у справі №826/18748/13-а за позовом ОСОБА_1 до ДМС України, ГУ ДМС України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії позов задоволено частково, зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві вчинити дії щодо продовження дії довідки про звернення за захистом в Україні №0002854 у порядку, визначеному наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за № 1146/19884 "Про затвердження Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту"; у решті позову відмовлено.
Зазначена постанова, як встановлено судом, набрала законної сили.
Згідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Білорусь, за віросповіданням - християнкою, прихожанкою церков "Нове життя" та "Ісуса Христа", має вищу освіту.
10.06.2009 року позивач звернулась до Управління міграційної служби у м. Києві з заявою про надання статусу біженця.
За результатами розгляду особової справи громадянки Білорусії ОСОБА_1 Державною міграційною службою України складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.05.2012 року, а рішенням від 22.05.2012 року №221-12 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, за результатами розгляду якого постановою від 18.10.2012 року у справі №2а-8979/12/2670 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 221-12 від 22 травня 2012 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.06.2009 року №93. Зазначена постанова набрала законної сили.
Так, на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2012 року та відповідно до частини десятої статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) ДМС України 25.12.2013 року прийнято рішення №55-13, яким ГУ ДМСУ в м. Києві зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 22 травня 2012 року №221-12.
20.03.2014 року листом №12/213 ОСОБА_1 повідомлено про необхідність терміново до 15 квітня 2014 року з'явитись до ГУДМС України в м. Києві для здійснення дій, передбачених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин).
25.03.2014 року у зв'язку з відмовою позивача повторно проходити процедуру визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту працівниками третьої особи було складено відповідний акт.
14.04.2014 року головним спеціалістом відділу по роботі з біженцями ГУ ДМС України в м. Києві складено висновок, яким, розглянувши справу №09.25.0092-01 заявниці ОСОБА_1, відповідно до частини десятої статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2013 року у справі №2а-8979/12/2670, визнано за доцільне прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом ГУ ДМСУ в м. Києві від 14.04.2014 року №168 документи позивача для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийняті в оформлення.
13.06.2014 року на підставі зазначеного подання наказом №318 ГУ ДМСУ в м. Києві продовжено строки розгляду заяви позивача до 14.07.2014 року
13.06.2014 року ОСОБА_1 до ГУ ДМСУ в м. Києві подано заяву із документами, які були подані нею у період з 2010 - 2012 років та до того часу були відсутні в матеріалах її справи з проханням додати їх до останньої.
14.07.2014 року за результатами розгляду особової справи ОСОБА_1 №09.250092-01 ГУ ДМСУ в м. Києві складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначено про відсутність у заявниці обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
22.07.2014 року на адресу ГУ ДМСУ в м. Києві надійшов лист ДМС України, яким на адресу управління направлено звернення позивача від 07 та 08 липня 2014 року щодо окремих аспектів розгляду заяви вказаної особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту для долучення їх до особової справи.
24.07.2014 року ДМС України за результатами розгляду особової справи ОСОБА_1, яка надійшла для прийняття рішення в порядку статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) листом №8.5/3154-14 повернуто для доопрацювання.
За результатами розгляду справи громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1, ДМС України погодилась з позицією ГУ ДМСУ в м. Києві щодо відмови заявнику у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте, вважаючи за необхідне додатково зазначити певні елементи справи, які не були достатньо враховані і проаналізовані у направленому висновку, 29.10.2014 року склала свій висновок та 03.11.2014 року прийняла рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №555-14.
Не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України від 03.11.2014 року № 555-14 позивач звернулась з відповідним позовом до суду.
Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2015 року у справі №826/19807/14 за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до ДМС України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ГУ ДМС України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії, адміністративний позов задоволено частково, визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 03.11.2014 року №555-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому, мотивами для задоволення позовних вимог в частині, як вбачається із згаданого рішення суду першої інстанції, є порушення міграційним органом частини п'ятої статті 10 Закону України від 08.07.2011 року № 3671-VI, а зокрема, нездійснення всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зазначена постанова залишена без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій та набрала законної сили.
Водночас 17.04.2015 року на виконання згаданого вище рішення суду ДМС України рішенням №11-15 зобов'язала ГУ ДМС у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом попереднього рішення ДМС України.
В свою чергу, відповідно до рішення ДМС України від 17.04.2015 року №11-15, прийнятого на виконання ч. 10 ст. 12 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, ГУ ДМС України в м. Києві видано наказ від 22.05.2015 року №322 про повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Білорусії ОСОБА_1 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 03.11.2014 року №555-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
04.06.2015 року ОСОБА_1 з'явилася до управління у справах біженців ГУ ДМС України в м. Києві з метою продовження терміну дії довідки про звернення за захистом в Україні, однак і в цей раз позивач відмовилась від проведення співбесіди, про що також складено акт.
Ухвалою від 30.07.2015 року Вищий адміністративний суд України касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення попередніх інстанцій - без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2014 року ОСОБА_1 звернулась на адресу голови ДМС України Радутного С.І. із зверненням, в якому просила винести рішення про надання позивачам статусу біженців.
Подібного змісту звернення, як встановлено судом, також скеровувались ОСОБА_1 18.01.2016 року та 05.02.2016 року.
Так, у відповідь листом від 16.02.2016 року №К-100/8/331-16 ДМС України повідомлено ОСОБА_1 про те, що розгляд її заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту здійснюється ГУ ДМС України у м. Києві.
Між тим, також зазначено про те, що листами ГУ ДМС України у м. Києві від 22.05.2015 року, від 27.07.2015 року, від 21.08.2015 року, від 23.10.2015 року, від 23.11.2015 року, від 25.12.2015 року позивача неодноразово запрошувалось для проведення співбесіди, однак безрезультатно.
Як пояснено представником відповідача та не спростовано позивачем, 15.01.2016 року ОСОБА_1 з'явилася до управління у справах біженців ГУДМС України в м. Києві з метою продовження терміну дії довідки про звернення за захистом в Україні.
Разом з тим, працівниками управління було роз'яснено позивачу, що на виконання вищезазначеного рішення ДМС України із заявницею необхідно провести повторну співбесіду. Однак ОСОБА_1 відмовилася від проведення співбесіди, мотивуючи відмову тим, що вона звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 року про визнання незаконним та скасування рішення від 03.11.2014 року №555-14 про відмову у наданні статусу біженця та зобов'язання надати статус біженця.
Разом з тим, ДМС України зазначено, що строк довідки позивача про звернення за захистом в Україні закінчився 06.01.2016 року (що в свою чергу підтверджується наявною у справі копією даної довідки), з огляду на що, як йдеться у листі міграційного органу, позивачем порушено обов'язки, передбачені чинним законодавством України, а саме - проживання за недійсними документами.
Про відмову позивача в проведенні співбесіди складено акт від 15.01.2016 року.
24.05.2016 року на адресу позивача ОСОБА_1 направлено рекомендований лист №0215205577749 від 24.05.2016 року №12/212 з повідомленням, що відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивач 01.06.2016 року зобов'язана з'явитися до Управління з питань захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України у м. Києві для здійснення дій, передбачених Законом.
Відтак, на переконання ДМС України, у таких діях позивача вбачається порушення статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що тягне накладення штрафу від тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. З огляду на що, як зазначено відповідачем, продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні можливо разом із вжиттям заходів, передбачених законодавством про адміністративні правопорушення.
31.05.2016 року позивач з'явилася до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві.
На підставі частини першої статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення Головним управлінням ДМС у м. Києві складено протокол від 31.05.2016 року про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 та постанову від 31.05.2016 року про накладення адміністративного стягнення.
Цього ж дня, 31.05.2016 року, позивачці продовжено термін дії довідки про звернення за захистом в Україні №005630 до 31.08.2016 року, що зокрема, підтверджено позивачем.
Вважаючи дії та бездіяльність Державної міграційної служби України від протиправними, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися за захистом порушених прав та інтересів із цією позовною заявою до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача продовжити термін довідки про звернення за захистом в Україні, зобов'язання відповідача прийняти остаточне законне рішення по справі позивачів, зобов'язання відповідача не створювати перепон зверненню до Європейського суду з прав людини, суд зазначає наступне.
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України від 08.07.2011 року №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2011 року №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) (далі - Закон №3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Згідно із визначенням, наведеним в пункті 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 9 Закону №3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (частина шоста статті 9 Закону №3671-VI).
Відповідно до частини восьмої статті 9 названого Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина одинадцята статті 9 Закону №3671-VI).
Згідно з частиною дванадцятою названої статті особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Положеннями частини п'ятої статті 10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649 (далі - Правила №649).
Ці Правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (п.п. 1.1).
Пунктом 2.5 Правила №649 передбачено, що у разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4).
Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Подані документи долучаються до особової справи заявника.
Згідно до п. 3.2 Правил №649 у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць. Одночасно територіальний орган ДМС роз'яснює особі порядок реєстрації за місцем тимчасового проживання.
Нормою абз. а) п. 4.1 Правил №649 встановлено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви серед іншого в обов'язковому порядку проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.
Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності).
Також, згідно абз. б) цього пункту - розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та в порядку, визначеному абз. в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).
Тобто, висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту може бути прийнятим лише за результатами повного та всебічного опрацювання міграційним органом обставин, наведених у заяві особою, що звертається за відповідним статусом, в тому числі - обставин, повідомлених заявником під час співбесід, проведення яких, як вбачається зі змісту наведених вище положень, є обов'язковим.
Відтак, з огляду на наведене, відмова позивача від участі у співбесідах, на які неодноразово її запрошувалось міграційним органом, на переконання суду, зумовлює затягування часу розгляду її заяви та прийняття міграційним органом рішення по суті цієї заяви, а також свідчить про зловживання позивачем наданими їй правами.
Так, зокрема, у висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
У разі подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, законним представником дитини, розлученої із сім'єю, попередній розгляд такої заяви не здійснюється, а уповноважена посадова особа територіального органу ДМС в межах установленого строку готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з обов'язковим посиланням на абзац другий частини першої статті 8 Закону (п. 4.2 Правил №649).
Згідно до п. 4.3 цих Правил, на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень: а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14) (п. 4.4).
У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, про що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Строк дії довідки продовжується на шість місяців (п. 4.5).
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16) (п. 4.6).
Як передбачено п. 4.7 Правил №649, у разі використання особою права на оскарження уповноважена посадова особа територіального органу ДМС до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші надані заявником документи, про що робиться відмітка в розписці про зберігання документів.
Строк дії довідки про звернення за захистом в Україні продовжується територіальним органом ДМС на три місяці. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку - копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі або належним чином оформленої судової повістки. Подані документи належним чином долучаються до особової справи.
У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Про продовження строку дії зазначеної довідки уповноважена посадова особа територіального органу ДМС заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні.
В той же час, згідно п. 4.8 Правил, у разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі її документи, що посвідчують особу, та інші документи, що надавались такою особою під час звернення до територіального органу ДМС та перебувають на його зберіганні, про що робиться відмітка в розписці про зберігання документів. Про вилучення у заявника довідки про звернення за захистом в Україні зазначається в журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні.
Так, згідно наявної у справі довідки про звернення за захистом в Україні ОСОБА_1 та її сину дію вказаної довідки неодноразово продовжувалось органом міграційної служби. При цьому останнім записом є продовження дії довідки до 06.01.2016 року.
Разом з тим, як вже встановлено судом, оскарження позивачем у касаційному порядку рішення ДМС України від 03.11.2014 року №555-14 про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, закінчено 30.07.2015 року (дата ухвали Вищого адміністративного суду України у справі №826/19807/14).
При цьому доказів на підтвердження здійснення позивачем подальшого оскарження, в тому числі й у міжнародні судові інстанції, до суду не надано, а судом таких не встановлено.
В той же час будь-якого іншого нового рішення за результатами розгляду заяви позивача за результатами повторного її розгляду ДМС України станом на час розгляду даної справи прийнято не було.
Отже, підстави для застосування норми п. 4.7 Правил №649 та подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні, на переконання суду, після 06.01.2016 року у відповідача були відсутніми, адже фактично оскарження рішення про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивачем, виходячи із наявних у справі доказів, в судовому порядку припинилось.
Доказів надання уповноваженому органу згаданої довідки для продовження її дії станом на момент звернення заявників до суду із даним позовом матеріали справи не містять, так само як і не підтверджується матеріалами справи відмова Державної міграційної служби України чи Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві у відповідному продовженні терміну її дії.
Більш того, під час розгляду справи встановлено, що наприкінці травня 2016 року, у зв'язку зі зверненням ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві та поданням нею згаданої довідки, термін її дії було продовжено до 31.08.2016 року.
Відтак, на момент розгляду справи судом, вимоги позивачів в частині продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні фактично задоволені в позасудовому порядку.
Зважаючи на встановлені обставини, які полягають у тому, що позивачами не доведено факту відмови суб'єкта владних повноважень - відповідача вчинити дії, про які вони просять; вирішення поставленого перед судом питання в позасудовому порядку; відсутність доказів створення відповідачем будь-яких перешкод для звернення до Європейського суду з правил людини; наявність ознак затягування розгляду суб'єктом владних повноважень справи про розгляд заяви ОСОБА_1 з боку останньої шляхом відмов в участі у передбачених Законом співбесідах, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Позаяк, за обставин справи, судом не встановлено факту порушення прав позивачів з боку Державної міграційної служби України.
Проте, підставою направлення ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.11.2017 року справи №826/2726/16 на новий розгляд є нерозглянута в частині позовних вимог судами першої та другої інстанцій позовна вимога про скасування протоколу Державної міграційної служби України від 31 травня 2016 року про порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні.
Відповідно до статті 16 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - КУпАП) іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.
Відповідно до статті 203 КУпАП порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску через державний кордон України тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дія цієї статті не поширюється на випадки, коли іноземці чи особи без громадянства з наміром отримати притулок чи бути визнаними в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнули державний кордон України і перебувають на території України протягом часу, необхідного для звернення із заявою про надання притулку чи заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно із статтею 222-2 КУпАП центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, законодавства про перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, про транзитний проїзд через територію України, а також питання щодо реєстрації місця проживання (статті 200, 201, частина перша статті 203, статті 204, 205, 206). Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник, заступники керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, інші уповноважені керівником посадові особи цього органу.
Відповідно до статті 255 КУпАП У справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-20 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.
Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Статтею 256 КУпАП встановлено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Отже, судом встановлено, що листами ГУ ДМС України у м. Києві від 22.05.2015 року, від 27.07.2015 року, від 21.08.2015 року, від 23.10.2015 року, від 23.11.2015 року, від 25.12.2015 року позивачку неодноразово запрошували для проведення співбесіди та повідомлялося, що строк дії довідки закінчиться 06.01.2018 року.
Проте, позивач відмовлялась від проходження співбесід, мотивуючи тим, що нею подано касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2015 року та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 року, якою постанову ОАСК від 28.01.2015 року залишено без змін.
Як встановлено з матеріалів справи, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.07.2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення попередніх інстанцій без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 21.10.2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 30.07.2015 року повернуто заявнику.
З огляду на те, що оскарження позивачем у касаційному порядку рішення ДМС України від 03.11.2014 року №555-14 про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, закінчено 21.10.2015 року (дата ухвали Верховного Суду України у справі №826/19807/14), доказів на підтвердження здійснення позивачем подальшого оскарження, в тому числі й у міжнародні судові інстанції, до суду не надано, що унеможливлювало продовження терміну довідки на підставі пункту 4.7 Правил №649, як помилково вважала позивач.
Відтак, ОСОБА_1 була зобов'язана з'явитися до уповноваженого органу для продовження терміну дії зазначеної довідки у відповідності до процедури, встановленої законом, а саме з'явитися до ГУ ДМС України у м. Києві та надати довідку про звернення за захистом в Україні.
Отже, строк довідки позивача про звернення за захистом в Україні закінчився 06.01.2016 року.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з'явилася до ГУ ДМС у м. Києві 15.01.2016 року з метою продовження дії довідки про звернення за захистом в Україні.
Разом з тим, працівниками ГУ ДМС у м. Києві роз'яснено, що заявницею має бути пройдено співбесіду, однак, ОСОБА_1 відмовилася від проходження співбесіди, з огляду на що, ГУ ДМС у м. Києві складено акт від 15.01.2016 року про відмову в проведенні співбесіди.
Листом ГУ ДМС у м. Києві від 02.02.2016 року №1-12/К-46-16 ОСОБА_1 повідомлено про закінчення 06.01.2016 року строку дії довідки про звернення за захистом в Україні.
Листом ДМС у м. Києві №К-100/8/331-16 від 16.02.2016 року звернуто увагу ОСОБА_1 про закінчення 06.01.2016 року строку дії довідки про звернення за захистом в Україні, про порушення нею обов'язків, передбачених чинним законодавством України, а саме - проживання за недійсними документами та повідомлено про застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 203 КУпАП.
24.05.2016 року на адресу позивача ОСОБА_1 направлено рекомендований лист №0215205577749 від 24.05.2016 року №12/212 з повідомленням, що відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивач 01.06.2016 року зобов'язана з'явитися до Управління з питань захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України у м. Києві для здійснення дій, передбачених Законом.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 з'явилася до ГУ ДМС у м. Києві 31.05.2016 року з метою продовження дії довідки про звернення за захистом в Україні.
З огляду на те, що ОСОБА_1 вкотре відмовилася проходити співбесіду, ГУ ДМС у м. Києві складено акт від 31.05.2016 року про відмову в проведенні співбесіди.
Отже, позивач перебувала на території України за недійсними документами з 06.01.2016 року.
Суд бере до уваги, що відповідно до відбитку штемпеля вхідної кореспонденції Окружного адміністративного суду міста Києва, адміністративний позов у справі № 826/2726/16 позивачем подано 22.02.2016 року, тобто, після закінчення строку дії довідки, відтак, слід дійти висновку, що позивачем вчинено адміністративне правопорушення, що передбачено частиною першою статті 203 КУпАП, що тягне накладення штрафу від тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, з огляду на що, керуючись статтями 254, 255, 256 КУпАП Головним управлінням ДМС у м. Києві складено протокол від 31.05.2016 року про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_1
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням ДМС у м. Києві правомірно, в порядку та в межах законодавства складено протокол від 31.05.2016 року про адміністративне правопорушення громадянкою Білорусь ОСОБА_1 частини першої статті 203 КУпАП.
Водночас, з аналізу норм КУпАП судом встановлено, що законодавством не передбачено оскарження протоколу про адміністративне правопорушення ні в порядку адміністративного оскарження, ні в порядку адміністративного судочинства.
Скасування протоколу про адміністративне правопорушення не передбачено законодавством як спосіб захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав. До того ж, даний документ є таким, що фіксує юридичний факт - факт правопорушення та не спричиняє зміни прав та обов'язків. Суд звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення за замістом не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а є лише одним з доказів, на підставі яких виноситься рішення у вигляді постанови, у зв'язку з чим, протокол не може бути оскаржено в розумінні КАС України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо скасування протоколу Державної міграційної служби України від 31 травня 2016 року про порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні задоволенню не підлягає.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом не виявлено порушень відповідачем вимог законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 відмовити.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1).
Позивач: ОСОБА_2 (АДРЕСА_1).
Відповідач: Державна міграційна служба України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470).
Повне судове рішення складено 27.07.2018 року.
Суддя Л.О. Маруліна