ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
30 липня 2018 року №826/8575/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №1920879-1305,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №1920879-1305.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, яке нею, як платником єдиного податку, використовується для здійснення підприємницької діяльності, а тому відповідно до приписів підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, позивач звільнена від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Позивач в позовній заяві також посилається на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2013 №826/1418/13-а та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10. 2012 №2а-10637/12/2670.
Відповідач проти позову заперечував, вказавши, що з моменту набуття права власності на нежиле приміщення (будівлю або споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, а з ним і обов'язок сплачувати земельний податок чи орендну плату.
Адміністративну справу розглянуто в порядку письмового провадження згідно із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пунктів 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Згідно з копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, наявною в матеріалах справи, ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 26.11.2002 за №20740170000003997.
ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2012 є платником єдиного податку за ставкою 5% 3 групи, що підтверджується копією свідоцтва платника єдиного податку від 11.01.2012 серія А №543742, наявною в матеріалах справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником двоповерхової нежитлової будівлі (літ. А) загальною площею 847, 9 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Належне позивачу приміщення передано в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Клініка репродуктивної медицини "Надія" згідно з договором оренди нежитлового приміщення від 23.08.2013 №20/1, товариству з обмеженою відповідальністю "Систем Фо Груп" згідно з договором оренди нежитлового приміщення від 01.05.2014 №18/2 та фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, що підтверджується договором оренди нежитлового приміщення від 01.02.2015 №7.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві направлено позивачеві податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №1920879-1305, яким позивачеві нараховано податкове зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 298 807, 84 грн.
ОСОБА_1, вважаючи податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №1920879-1305 протиправним, звернулась до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от: набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Так, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1. статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Тобто, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, не встановлена.
Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 27.02.2018 у справі №826/8675/17, від 16.03.2018 у справі №826/171513-а та в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018 у справі №826/17360/16.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічні приписи містить у собі частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", де зазначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником двоповерхової нежитлової будівлі (літ. А) загальною площею 847, 9 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яку позивач здає в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Клініка репродуктивної медицини "Надія" (договір оренди нежитлового приміщення від 23.08.2013 №20/1), товариству з обмеженою відповідальністю "Систем Фо Груп" (договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2014 №18/2 та фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, що підтверджується договором оренди нежитлового приміщення від 01.02.2015 №7.
В письмових зреченнях на позовну заяву Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві наведено розрахунок суми земельного податку з 01.01.2017 по 31.12.2017 за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.
Також, відповідачем надано суду копію витягу з технічної документації №Н-00720/2007 про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, що виданий ОСОБА_1, місце розташування якої: АДРЕСА_1., за підписом начальника управління земельного кадастру, на підтвердження правомірності наведеного в позовній заяві розрахунку, що в свою чергу спростовує твердження позивача стосовно необґрунтованості розрахунку податкового зобов'язання, визначеного оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
Крім того, суд зазначає, що, власне, порядок нарахування земельного податку позивачем не оскаржується.
Разом з тим, посилання позивача на використання приміщення за адресою: АДРЕСА_1 в господарській діяльності не приймаються судом до уваги, оскільки відповідні приміщення використовуються не позивачем, а орендарями, а відтак, підстав для звільнення позивача від сплати земельного податку - немає.
Зважаючи на викладене, беручи до уваги те, що матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка під належним позивачеві на праві приватної власності приміщенням, використовуються в іншій господарській діяльності позивача, ніж здача в оренду (найм) нежитлового приміщення, суд приходить до висновку, що підстави для звільнення позивача від слати земельного податку, передбачені підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, в даному випадку відсутні, тому податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №1920879-1305 є обґрунтованим, та таким, що не підлягає скасуванню.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2013 №826/1418/13-а та від 10.10. 2012 №2а-10637/12/2670, оскільки у зазначених адміністративних справах оскаржувались податкові повідомлення-рішення із грошового зобов'язання за іншій податковий період, приписи законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, мають властивість вдосконалюватися, а також сформована вже судова практика Верховного Суду із цього питання.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.