про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
30 липня 2018 року м. Рівне №1740/2016/18
Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Недашківська К.М., перевіривши матеріали позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, та перевіривши на предмет відповідності позовної заяви вимогам статей Кодексу адміністративного судочинства України,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов Військової частини НОМЕР_1 (далі іменується - позивач) до ОСОБА_1 (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути шкоду в порядку регресу в розмірі 20634 грн. 21 коп.
У відповідності до вимог пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Дія Кодексу адміністративного судочинства України поширюється на публічно-правові відносини, що виникають між фізичною, юридичною особою та суб'єктом владних повноважень.
Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначено поняття суб'єкта владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства України, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність сторони у справі - суб'єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин.
Владні управлінські функції - це здатність нав'язувати волю, підкоряти, виражати владу, це сукупність прав та обов'язків, що закріплені та реалізуються з метою здійснення покладених на орган державних функцій та завдань.
При визначенні публічно-правових відносин серед широкого спектру суспільних відносин, суд звертається до характеристики їх змісту. Основними ознаками публічно-правових відносин можна назвати:
1) обов'язкову участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями.
Влада, яку реалізують державні органи, органи місцевого са моврядування, їхні посадові та службові особи, уповноважені ними суб'єкти, виходить від держави або територіальної громади і спрямована на здійснення завдань та функцій цих соціальних утворень, а отже, така влада є публічною. Для визнання відносин публічно-правовими потрібно, щоб суб'єкт, якого наділено публічно-владними повноваженнями, здійснював у цих відносинах свої повноваження.
2) підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень.
Підпорядкованість проявляється у можливості суб'єкта владних повноважень, здійснюючи свої повноваження, вирішувати питання про права та обов'язки особи, яка бере участь у правовідносинах.
3) імперативність публічно-правових відносин.
Імперативність означає можливість виникнення та реалізації прав, обов'язків осіб, виконання владних повноважень лише у спосіб та у випадках, передбачених законом.
4) домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.
Тобто основу публічно-правових відносин складають публічні інтереси, що відображають потреби держави.
Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості - шкоди у розмірі 20635 грн. 21 коп. Вказана сума рішенням Володарського районного суду Донецької області від 15.07.2016 була стягнута з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 внаслідок встановлення вини військовослужбовця В/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 у дорожньо-транспортній пригоді.
Тобто, у даному випадку має місце спричинення шкоди військовослужбовцем при проходженні останнім військової служби (виконанні своїх обов'язків).
Відповідно до частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Спірна сума заборгованості заявлена позивачем до стягнення у зв'язку з вчиненням відповідачем дорожньо-транспортної пригоди, зокрема зіткнення з іншим транспортним засобом.
Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Тобто особа, яка відшкодувала шкоду, має право звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого завдано шкоди за умови, якщо відповідальна особа та винна особа, яка завдала шкоди, не співпадають.
З урахуванням викладеного вбачається, що позовні вимоги випливають із відносин, що не мають публічно-правового характеру; участь позивача Військової частини НОМЕР_1 у спірних правовідносинах не змінює правову природу останніх і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
Крім того, відповідно до наказу командира військової частини -польова пошта НОМЕР_2 від 31.03.2016 №20-РС солдата ОСОБА_1 було звільнено у запас на підставі Наказу Президента України №115/2016 від 25.03.2016.
Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, визначаються Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995р. №243/95-ВР (далі - Положення), преамбулою якого передбачено, що відповідно до Конституції України та інших актів законодавства України військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані зобов'язані бережливо ставитися до довірених їм озброєння, техніки та іншого військового майна, вживати заходів до запобігання шкоді, а особи, які посягають на державну власність, недбало ставляться до озброєння, техніки та іншого військового майна, притягаються до матеріальної відповідальності.
Пунктом 31 даного Положення передбачено, що у разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із військової частини винної особи (винних осіб) до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.
Відповідно до статті 2 Цивільно-процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільно-процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Також судом враховується і те, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішення Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною шостою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Таким чином, суд зазначає, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди - відмовити.
Роз'яснити Військовій частині НОМЕР_1 , що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити Військовій частині НОМЕР_1 , що розгляд даної позовної заяви належить до юрисдикції місцевого загального суду.
Копію даної ухвали надіслати Військовій частині НОМЕР_1 .
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Недашківська К.М.