Справа №752/17157/17
Провадження № 2/752/1683/18
Іменем України
10.05.2018 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
з участю секретаря - Якушко Т.А,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ЮНІВЕС» про відшкодування матеріальної шкоди,
позивач звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану внаслідок пошкодження транспортного засобу марки «MiniCooper» д.н.з. НОМЕР_1 у сумі 93 074,40 грн.
Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що 04.08.2016 року по вул. Заболотного, 37 в м. Києві, сталася дорожньо-транспортна пригода за транспортного засобу марки «MiniCooper» д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1, та транспортного засобу марки «ВАЗ» д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, який не обрав безпечної швидкості, під час зміни напрямку руху не переконався, що це буде безпечно, не впорався з керуванням, внаслідок чого відбулось зіткнення вказаних транспортних засобів, в результаті якого останні отримали механічні пошкодження. Позивач вказує, що відновила транспортний засіб марки «MiniCooper» д.н.з. НОМЕР_1, вартість відновлювального ремонту склала 115 844,10 грн. Також, ОСОБА_1 було виплачено суму страхового відшкодування у розмірі 22 769,70 грн. Позивач просить стягнути з відповідача різницю між вартістю відновлювального ремонту та сумою виплаченого страхового відшкодування.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги і обгрунтування позову, та просив суд позов задовольнити, стягнувши з відповідача, як особи, винної у настанні даної дорожньо-транспортної пригоди шкоду, завдану внаслідок пошкодження майна.
Відповідач заперечував проти задоволення позову зазначаючи, що позивач не є власником автомобіля, згідно наданих письмових доказів не несла витрати на його ремонт, а тому у неї відсутнє право вимоги.
Представник третьої особи в судове засідання не з»явився, про місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04.08.2016 року по вул. Заболотного, 37 в м. Києві, сталася дорожньо-транспортна пригода за транспортного засобу марки «MiniCooper» д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1, та транспортного засобу марки «ВАЗ» д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, який не обрав безпечної швидкості, під час зміни напрямку руху не переконався, що це буде безпечно, не впорався з керуванням, внаслідок чого відбулось зіткнення вказаних транспортних засобів, в результаті якого останні отримали механічні пошкодження.
Постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 13.10.2016 року ОСОБА_2 визнано винним у порушенні вимог п.п. 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху, притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
В силу положень ч. 6 ст. 82 ЦПК наявність винних дій ОСОБА_2 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 04.08.2016 р., є доведеною, та не підлягає доказуванню.
За загальним правилом розмір відшкодування шкоди встановлюється законом або домовленістю сторін, а у разі наявності спору між сторонами - судом.
Порядок визначення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, врегульовано ст. 1192 ЦК України, крім того, відповідні роз'яснення надано у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6, відповідно до яких при визначення розміру шкоди враховується розмір майнової шкоди, спричиненої майну або особистим немайновим правам потерпілого.
Під шкодою, що має бути відшкодована, розуміють знешкодження або зменшення блага потерпілого внаслідок порушення його матеріальних прав або приниження нематеріальних благ (життя, здоров'я тощо).
Положеннями ст.ст. 1166, 1167 ЦК України передбачено право юридичної та фізичної особи на відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим права фізичної або юридичної особи; шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи; моральної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, дією чи бездіяльністю.
Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т. ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.
Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.
За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Вирішуючи питання про права позивача, суд виходить з того, що матеріали цивільної справи не містять доказів в обґрунтування тієї обставини, що позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки «MiniCooper» д.н.з. НОМЕР_1.
На підтвердження вказаного факту позивач в розпорядження суду належних та допустимих доказів не надала.
Натомість, зі зворотної сторінки схеми дорожньо-транспортної пригоди вбачається, що власником вказаного транспортного засобу зазначено іншу особу, а саме - ОСОБА_3
Аналогічні відомості містяться і у копії наряду - замовлення № НО 138 від 21.10.2016 року, що особою замовником виконання ремонтних робіт транспортного засобу та платником вартості вказаних робіт є саме - ОСОБА_3
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням вказаних норм закону правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи і інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Таким чином, враховуючи, що в силу ст.ст. 4 ЦПК України, 15 ЦК України, судовому захисту підлягає порушене, невизнане, або оспорюване цивільне право особи, а з наведених вище підстав, позивачем не доведено факт порушення саме її цивільного права, яке б підлягало захисту судом.
Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до положень якої суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Тобто, суд розглядає справи в межах поданих вимог та позбавлений права за власною ініціативою і без клопотання сторони змінювати предмет, підставу позову, визначати обсяг позовних вимог, а так само спосіб захисту порушеного права, виходити за межі фактичної і юридичної сторони справи. Зазначені висновки викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» (п. 3 Постанови).
З урахуванням викладеного, суд надходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Питання щодо судових витрат у справі суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 284, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ЮНІВЕС» про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя