Справа №488/4434/17 26.07.2018
Провадження №22-ц/784/946/18
Єдиний унікальний номер судової справи № 488/4434/17
Категорія 30 Провадження № 22-ц/784/946/18
Доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1
Постанова
іменем України
26 липня 2018 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Самчишиної Н.В.,
суддів: Прокопчук Л.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання -Яценко Л.В.,
за участю:
- представника позивача ОСОБА_2,
- відповідача ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2018 року, ухвалене головуючим суддею Чернявською Я.А., в приміщені цього суду о 15 год. 34 хв., повний текст рішення складено 16 квітня 2018 року, у цивільній справі за позовом Корабельного районного центру зайнятості (далі - Корабельний РЦЗ) до ОСОБА_3 про стягнення виплаченої допомоги,
встановила
29 листопада 2017 року Корабельний РЦЗ звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення виплаченої допомоги.
Позовна заява мотивована тим, що 22 березня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Корабельного РЦЗ та їй було надано статус безробітної з призначенням допомоги по безробіттю, а 13 жовтня 2017 року - знято з обліку.
За результатами обміну інформації з Пенсійним фондом України було виявлено, що ОСОБА_3, перебуваючи на обліку в центрі зайнятості у статусі безробітного, з 22 березня 2017 року знаходилась у трудових відносинах з місцевим благодійним фондом (далі МБФ) «Підтримки вищого професійного училища суднобудування м. Миколаєва», в якому була засновником.
Позивач зазначав, що відповідач не повідомила про свою зайнятість, тобто про обставину, яка впливає на умови виплати допомоги по безробіттю, згідно ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», тому вона зобов'язана повернути виплачену допомогу по безробіттю за період з 29 березня 2017 року по 12 жовтня 2017 року у сумі 8 287 грн. 73 коп.
Посилаючись на викладене та те, що відповідач відмовилась добровільно повернути виплачені кошти, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 8 287 грн. 73 коп.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилалась, як на те, що справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, так і те, що вона не перебувала у трудових відносинах з МБФ «Підтримки вищого професійного училища суднобудування м. Миколаєва», а виконувала свої обов'язки голови правління відповідно до наказу, як учасник благодійного фонду на добровільних засадах.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2018 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 03 квітня 2018 року, позов Корабельного районного центру зайнятості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Корабельного районного центру зайнятості виплачену допомогу по безробіттю у сумі 8 287 грн. 73 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
-2-
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3М, перебуваючи на обліку в центрі зайнятості була зайнятою особою, оскільки виконувала обов'язки голови правління благодійного фонду на підставі наказу № 5-К від 22 березня 2017 року, як найманий працівник, у зв'язку з чим не мала права на виплату соціальної допомоги по безробіттю.
Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду і закрити провадження у справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що даний спір піддягав розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, а також належним чином не дослідив доводів відповідача про те, що вона не була працівником благодійного фонду та, будучи в статусі безробітної, ніяких винагород чи інших доходів не отримувала.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено та таке вбачається з матеріалів справи, що на підставі поданої заяви від 22 березня 2017 року ОСОБА_3 була зареєстрована у Корабельному районному центрі зайнятості. 27 березня 2017 року їй було надано статус безробітної, а 29 березня 2017 року призначено допомогу по безробіттю. За період з 29 березня 2017 року по 12 жовтня 2017 року відповідачу виплачена допомога по безробіттю у сумі 8 287 грн. 73 коп. (а.с.4-6, 12, 27).
З метою забезпечення цільового та ефективного витрачання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття була проведена звірка даних центру зайнятості із даними ПФУ та виявлено, що під час перебування в статусі безробітної відповідачем своєчасно не було подано інформацію, про перебування в трудових відносинах, як найманого працівника.
Так, на запит позивача, МБФ «Підтримки вищого професійного училища суднобудування м. Миколаєва» були надані накази з грифом «кадри»: № 3 - К від 03 червня 2013 року, яким прийнято ОСОБА_5 з 03 червня 2013 року на посаду Голови правління з посадовим окладом у розмірі 750 грн.; № 1-К від 15 березня 2017 року про переведення відповідача з 16 березня 2017 року на безоплатну основу із внесенням змін в штатний розклад; № 3-К від 20 березня 2017 року, яким з 20 березня 2017 року ОСОБА_3 звільнено з посади Голови правління місцевого благодійного фонду за згодою сторін ст. 36 п. 1. Наказом з грифом «кадри» №5-К від 22 березня 2017 року ОСОБА_3 з 23 березня 2017 року призначено Головою правління благодійного фонду на безоплатній основі (а.с.8-11). Протоколом № 2 від 06 березня 2018 року засідання правління благодійного фонду визнані незаконними дії голови правління та скасовані накази про призначення та звільнення відповідача з посади.
Згідно акту №73 від 26 травня 2017 року розбіжностей даних про доходи під час обміну інформації між центром зайнятості та ДПА, ПФУ, за результатами перевірки було встановлено факт перебування ОСОБА_3 (під час перебування у статусі безробітного) у трудових відносинах з МБФ «Підтримки вищого професійного училища суднобудування м. Миколаєва» за період з 03 червня 2013 року по 20 березня 2017 року та з 23 березня 2017 року. У зв'язку з тим, 13 жовтня 2017 року її знято з обліку, а 31 жовтня 2017 року Головою комісії з припинення юридичної особи, директором видано наказ № 10 про відшкодування відповідачем коштів виплачених, як допомога по безробіттю.
-3-
Претензія центру зайнятості від 06 листопада 2017 року до ОСОБА_3 про повернення незаконно отриманих коштів у сумі 8 287 грн. 73 коп. залишена без задоволення (а.с.40-42, 140).
Статтею 2 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Відповідно до статті 4 цього ж Закону до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг).
Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Відповідно до підпункту 1 пункту 37 Порядком реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року №198, центр зайнятості припиняє реєстрацію, зокрема, з дня працевлаштування за наймом на умовах трудового договору (контракту).
Як встановлено ОСОБА_3, перебуваючи на обліку в центрі зайнятості у статусі безробітного, не повідомила центр зайнятості про те, що за наказом з грифом «кадри» від 22 березня 2017 року з 23 березня 2017 року була призначена Головою правління МБФ «Підтримка Вищого професійного училища суднобудування м. Миколаєва».
З виписки з Єдиного державного реєстру вбачається, що з 23 березня 2017 року, ОСОБА_3 обрана (призначена) керівником органу управління юридичної особи, уповноважена представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи з 14 лютого 2013 року. Державна реєстрація благодійного фонду проведена 15 березня 2013 року.
Розділом 7 Статуту МБФ «Підтримка Вищого професійного училища суднобудування м. Миколаєва», в новій редакції, затвердженого рішенням загальних зборів учасників благодійного Фонду, протокол № 2 від 20 березня 2017 року слідує, що правління Фонду очолює Голова, який обирається загальними зборами учасників благодійного Фонду строком на три роки і координує діяльність Правління.
Голова Правління діє від імені Фонду. Керує на засіданнях Правління. Представляє Фонд в Україні та за її межами. Підписує документи, які прийняті органами управління Фонду. Без довіреності діє від імені Фонду. Укладає угоди та інші юридичні акти, які не протирічать даному Статуту та діючому законодавству. У разі відсутності Голови його повноваження переходять до одного з членів Правління за наказом Голови Правління.
-4-
Користується правом прийому на роботу до Фонду працівників та їх звільнення. Визначає порядок і розміри оплати праці працівників та осіб, залучених для виконання робіт і надання послуг і консультацій. Діє від імені Фонду, представляє його в установах, організаціях, підприємствах, розпоряджається майном та фінансами Фонду. Відкриває в банках рахунки. Має право першого підпису (а.с.46 - 54).
Отже, з вищезазначених повноважень слідує, що голова Правління вказаного благодійного фонду є посадовою особою.
Зі змісту п. 5.3 цього Статуту вбачається, що виключно компетенцією загальних зборів є, зокрема визначення умов оплати праці посадовим особам Фонду.
Загальними зборами не були визначені умови оплати праці ОСОБА_3, як голови Правління та посадової особи благодійного фонду, про що свідчить протокол № 3 від 22 березня 2017 року, яким ОСОБА_3 обрано головою правління (а.с.142-143).
Отже, є встановленим, що на час виникнення спірних правовідносин, перебуваючи на обліку в центрі зайнятості у статусі безробітного, був оформлений наказом з грифом «кадри» №5-К від 22 березня 2017 року укладений трудовий договір ОСОБА_3, як посадової особи, з благодійним фондом, що передбачав виконання відповідачем посадових обов'язків за Статутом фонду та оплату її праці, порядок визначення умов якої передбачено Статутом. У зв'язку з тим, доводи апеляційної скарги про те, що на час виникнення спірних правовідносин відповідач не була працевлаштована на умовах трудового договору з благодійною організацією не заслуговують на увагу.
При цьому факт отримання чи неотримання відповідачем коштів, в якості оплати праці, на думку колегії суддів, не змінювало її обов'язку повідомити центр зайнятості про обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення. Вищенаведені норми законодавства припинення виплати допомоги по безробіттю та зняття безробітних з обліку пов'язують з їх працевлаштуванням за наймом на умовах трудового договору.
Більш того, навіть у разі не визначення загальними зборами умов оплати праці відповідача, чинним законодавством передбачені державні соціальні гарантії у вигляді мінімальної заробітної плати працівника за виконану ним роботу (ст. 43 Конституції України, ст. ст. 3, 9, 20 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 94-95 КЗпП України). У 2017 мінімальна заробітна плата встановлена на рівні 3200 грн.
Зважаючи на вказане, неповідомлення відповідачем позивача про зазначені обставини, мало істотне значення при вирішенні позивачем питання про надання ОСОБА_3 статусу безробітного та виплати допомоги, про стягнення якої подано позов.
Вказане неповідомлення слід розцінювати, як умисне невиконання відповідачем своїх обов'язків, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», з яким позивач була ознайомлена, про що свідчить її власноручний розпис у заяві про надання статусу безробітного. А саме обов'язку щодо своєчасного подання відомостей про обставини, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
За такого, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3, перебуваючи на обліку в центрі зайнятості у статусі безробітного та отримуючи допомогу по безробіттю, у порушення вищевказаних вимог закону не подала своєчасно відомості про її зайнятість, як найманого працівника з МБФ «Підтримки вищого професійного училища суднобудування м. Миколаєва» у період з 22 березня 2017 року по 12 жовтня 2017 року, що є підставою для стягнення з неї виплаченої за вищевказаний період допомоги по безробіттю, є вірним.
Доводи та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що даний спір піддягав розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства та провадження у справі підлягає закриттю є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з таких підстав.
-5-
Частиною 1 статті 2 КАС України (тут і далі у чинній редакції на час вирішення спору) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках визначених Конституцією та законами України (ч. 4 ст. 5 КАС України).
Аналізуючи вказані норми, можна зробити висновок, що законодавець встановив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав і свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.
Тобто однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси, а відповідачем орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
Частиною 4 статті 46 КАС України передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
Однак і в цих випадках, разом з перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, суд повинен перевірити відповідність чинному законодавству рішення, дій чи бездіяльності самих суб'єктів владних повноважень. Крім того, п. 5 ч. 4 ст. 46 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як правова норма, що унеможливлювала б розширене тлумачення права суб'єкта владних повноважень на подання адміністративного позову.
За змістом ст. 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктом цивільних прав.
Отримавши матеріальну допомогу по безробіттю, ОСОБА_3 набула право власності на виплачені грошові кошти. Їй, як власнику цих коштів, належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження ними.
Частиною 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Оскільки у даній справі, спір виник щодо правомірності набуття ОСОБА_3 права власності на виплачену Корабельним районним центром зайнятості матеріальну допомогу по безробіттю в розмірі 8 287 грн. 73 коп. та стягнення цієї суми з неї як набутої без достатньої правової підстави, то цей спір має приватно-правовий, а не публічно-правовий характер. Тому дана справа підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства.
Вказані висновки щодо застосування вищезазначених норм права, викладені в постановах ОСОБА_6 Верховного Суду у справах № П/811/1917/14 (Провадження № 11-102апп18) від 14 березня 2018 року, № 824/973/16-а (Провадження №11-200апп18) від
-6-
25 квітня 2018 року, що відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК Україні враховано судом при вирішенні спору.
Процесуальними нормами чинного Цивільного процесуального кодексу України не передбачена обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, тому посилання в апеляційній скарзі на незастосування судом висновку Верхового Суду України, викладеного в постанові від 13 квітня 2010 року, є необґрунтованим.
За такого, в силу ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу ОСОБА_3 належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів
постановила
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2018 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 03 квітня 2018 року, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: Л.М. Прокопчук
ОСОБА_7
Повний текст постанови складено 27 липня 2018 року