Справа №484/1402/18 25.07.2018
Провадження №22-ц/784/1203/18
Справа № 484/1402/18 Категорія 23
Провадження № 22-ц/784/1203/18
25 липня 2018 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Агрофірма Корнацьких» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 травня 2018 року, постановлене під головуванням судді Шикері І.А. в приміщенні суду о 13 год. 11 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» про стягнення орендної плати, -
В квітні 2018 року позивачка звернулась до суду з даним позовом, в якому посилалась на те, що їй на праві власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 належать земельні ділянки, площею 3,08 га з кадастровим номером 48254881800:01:000:0154; площею 1,31 га з кадастровим номером 48254881800:03:000:0192; площею 0,28 га з кадастровим номером 48254881800:01:000:0234; площею 0,02 га з кадастровим номером 48254881800:01:000:0517, що розташовані в межах території Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. 10.06.2009 року її батько ОСОБА_2 уклав з відповідачем договір оренди земельної ділянки строком на 50 років. Згідно умов договору орендна плата визначена у фіксованому розмірі, яку відповідач повинен сплачувати не пізніше 20 грудня кожного року.13.08.2012 року батько помер і вона як спадкоємиця І черги прийняла спадщину, яку оформила за рішенням Первомайського міськрайонного суду та зареєструвала своє право у Державному реєстрі. З моменту смерті орендодавця та по день її звернення до суду з позовом, орендна плата відповідачем їй, як правонаступнику, не виплачується. Після оформлення спадкових прав вона зверталася до відповідача із заявами 21.11.2017 року та 23.01.2018 року про виплату їй орендної плати, також особисто зверталася в бухгалтерію господарства, але їй було відмовлено з посиланням на те, що батько нібито продав орендарю земельну ділянку. В лютому 2018 року відповідач надав їй відповідь щодо сплати орендної плати, де зазначив, що право вимоги виникає в неї з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Але таке тлумачення вона вважає помилковим, оскільки у відповідності до ч.5 ст. 1268 ЦК України, спадщина належить спадкоємцеві з моменту її відкриття, незалежно від часу її прийняття, що в даному випадку є 13.08.2012 року. Відповідач нараховує орендну плату, що відповідає: в 2012 р. - 2080 грн., 2013 -2014 p.p. - 2857 грн., в 2015 р. - 3274 грн., в 2016 - 3929 грн. Отже, заборгованість по орендній платі за період з 2012 р. по 2016 p. становить 14997 грн. На підставі викладеного, позивачка просила суд стягнути з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на її користь орендну плату в сумі 14997 грн.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Судом вирішено стягнути з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 орендну плату за 2012-2016 роки в розмірі 12054 грн. 45 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з зазначеним рішенням, ТОВ «Агрофірма Корнацьких» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, а також на те, що воно винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Позивачка звернулась до суду із відзивом на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Так, судом під час розгляду справи було встановлено, що 10 червня 2009 р. між ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» строком на 50 років було укладено договір оренди земельних ділянок площею 3,08 га з кадастровим номером 48254881800:01:000:0154; площею 1,31 га з кадастровим номером 48254881800:03:000:0192; площею 0,28 га з кадастровим номером 48254881800:01:000:0234; площею 0,02 га з кадастровим номером 48254881800:01:000:0517, які розташовані в межах території Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (а.с. 6-7).
Відповідно до умов договору (п.9) орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі орендодавцю готівкою відповідної грошової суми із каси орендаря або перерахуванням її на банківський рахунок орендодавця. Щорічний розмір орендної плати складає фіксовану грошову суму у розмірі 1395 грн.96 коп. Відповідно до п.10 Договору, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексу інфляції. Відповідно до п.11 Договору, орендна плата вноситься у строк до 20 грудня того року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі.
Батько позивачки ОСОБА_3 помер 08.08.2012 року, а позивачка набула у власність в порядку спадкування після смерті батька, зокрема, земельні ділянки площею 3,08 га з кадастровим номером 48254881800:01:000:0154; площею 1,31 га з кадастровим номером 48254881800:03:000:0192; площею 0,28 га з кадастровим номером 48254881800:01:000:0234; площею 0,02 га з кадастровим номером 48254881800:01:000:0517, які розташовані в межах території Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про смерть (а.с.8), ксерокопією рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30.01.2017 року (а.с.9-10), ксерокопіями витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.13-15).
Проте, свої зобов'язання за Договором оренди землі відповідач не виконав, не сплатив позивачці орендну плату за 2012-2016 роки.
Проаналізувавши дані обставини та врахувавши положення ст. 21, ч.1 ст.36 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 526, 530, 525,ч.1 ст.1220, ст.1218, ч.5 ст. 1268 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а тому позовна давність до даних правовідносин не може бути застосована, а також про те, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню орендна плата згідно з наданими позивачкою відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України (а.с.17-21), в яких зафіксована нарахована, але не виплачена відповідачем позивачці орендна плата, за вирахуванням податків та обов'язкових платежів, за 2012-2016 роки, на загальну суму 12054 грн. 45 коп.
Проте з таким висновком суду повністю погодитися не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст. 267 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252- 255 ЦК України.
Ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Якщо договором передбачено виконання зобов'язання частинами у визначений сторонами в договорі строк, то право кредитора вважається порушеним з моменту непогашення кожної частини зобов'язання у визначений сторонами в договорі строк, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Оскільки за умовами договору оренди землі від 10 червня 2009р., укладеного між ОСОБА_3 та відповідачем, виплата орендної плати повинна здійснюватися щорічно до 20 грудня того року, за який здійснюється розрахунок, то початок позовної давності для стягнення таких платежів необхідно обчислювати з моменту невиконання боржником кожної частини зобов'язання окремо. При цьому сплив позовної давності за одними платежем, не тягне за собою сплив позовної давності за іншим платежем, для стягнення якого строк позовної давності ще не сплинув.
Згідно матеріалів справи батько позивачки ОСОБА_3 помер 08 серпня 2012 року. Як убачається з рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30.01.2017 року після його смерті позивачка прийняли спадщину шляхом подачі відповідної заяви до Першої Первомайської державної нотаріальної контори, а мати позивачки відмовилася від частки у спадщині, яку вона мала прийняти. Нотаріусом було відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно через відсутність правовстановлюючих документів на нього. 28 листопада 2016 року позивачка звернулася до суду з позовом до матері ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30.01.2017 року було визнано за позивачкою право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 на передані ним в оренду відповідачу земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно заяв позивачки від 28.11.2017р. та від 23.01.2018р. вона зверталася до відповідача з вимогою виплатити їй орендну плату з часу смерті батька по 2017р., оскільки вона є спадкоємицею ОСОБА_3 та додавала до них рішення суду. Проте відповідач не задовольнив її вимогу, так як нею на час звернення не було зареєстровано право власності на успадковані земельні ділянки. 05 та 06 вересня 2018 року позивачкою було зареєстровано право власності на земельні ділянки, про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності( а. с. 13-15).
Аналіз зазначених обставин у справі свідчить про те, що у позивачки згідно ч.3 ст. 1268 ЦК України виникло право на одержання орендної плати як спадкоємиці батька ОСОБА_3 за укладеним останнім за життя договором оренди з часу відкриття спадщини, незалежно від часу прийняття нею спадщини, яке відбулася шляхом подачі нею заяви про прийняття спадщини до Першої Первомайської державної нотаріальної контори. Про наявність спадкового майна, в тому числі і переданих в оренду земельних ділянок, позивачці було відомо. З цього часу вона мала право на реалізацію свого права шляхом звернення до відповідача з вимогою про виплату їй орендної плати. Проте з такою вимогою до відповідача позивачка звернулася тільки в листопаді 2017 року та січні 2018 року, а до суду - в квітні 2018 року.
Відповідачем в судовому засіданні заявлено про застосування позовної давності (а. с. 27-29).
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За таких обставин з урахуванням того, що договір оренди землі передбачає щорічні виплати, а позивачка просить стягнути орендну плату за період з 2012р. по 2016р. та врахувавши те, що до суду з позовом вона звернулася в квітні 2018року, стягненню в межах заявлених позовних вимог та строку позовної давності підлягає орендна плата тільки за 2015-2016 роки.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що висновок суду про те, що на дані правовідношення не розповсюджується строк позовної давності є необґрунтованим. Проте вважає, що позивачка частково пропустила строк позовної давності, а тому орендна плата за 2015-2016 роки підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки. При цьому колегія суддів враховує також те, що згідно п.40 договору оренди перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
Перевіряючи висновок суду щодо розміру орендної плати, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, слід зазначити, що він не відповідає матеріалам справи та діючому законодавству, яке регулює спірні правовідносини.
Так, згідно п. 9 договору оренди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі орендодавцю ( або його уповноваженому представнику) готівкою відповідної грошової суми із каси орендаря або перерахуванням її на банківський рахунок орендодавця. Щорічний розмір орендної плати складає фіксовану грошову суму у розмірі 1395,96грн. Форма розрахунку за договором (грошова або у натуральній формі) окремо щорічно погоджується сторонами в межах розміру плати, визначеного додатком №1 до договору шляхом подання орендодавцем на ім'я орендаря письмової заяви. Така заява подається орендодавцем орендарю до 01 вересня року, за який проводиться розрахунок по орендній платі. Якщо протягом року сторони не погодили форму виплати орендної плати, вважається, що розрахунок по орендній платі буде здійснюватися в грошовій формі на суму зазначену в абзаці 1 п.9 цього договору. Даний пункт договору не містить посилання на те, що орендна плата не повинна бути менше, ніж 30% від нормативно-грошової оцінки вартості земельної ділянки. Доказів того, що на підставі Указу Президента України № 92 від 02.02.2012 року між сторонами був погоджений інший розмір орендної плати суду надано не було.
Посилання позивачки на те, що вона також має на праві власності земельну ділянку такого ж розміру, що і її батько, яка також знаходиться в оренді у відповідача, не підтверджені належними доказами по справі.
Відповідач дійсно до моменту оформлення права власності на земельну ділянку спадкоємцем повинен був продовжувати нарахування орендної плати за укладеним з ОСОБА_3 договором оренди землі, а фактична виплата сум нарахованої орендної плати та утримання ПДФО за весь період з часу смерті спадкодавця можуть бути здійснені після реєстрації права власності на земельну ділянку за новим власником (ОСОБА_3 ДФС України від 07.09.2015 №19077/6/99-99-17-02-01-15). Проте в судовому порядку стягнення таких сум можливо тільки в межах строку позовної давності, якщо орендарем в судовому засіданні заявлено про застосування позовної давності.
Позивачка в судовому засіданні не надала доказів фактично нарахованої за договором оренди від 10 червня 2009 р., укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких», орендної плати за 2012-2016 роки. Не заявляла вона також клопотання про витребування таких доказів.
Посилання позивачки на те, що відповідач повинен виплатити їй як спадкоємиці за передані її батьком в оренду земельні ділянки орендну плату в такому розмірі, в якому вона була нарахована їй особисто за 2012-2016 роки за передані нею земельні ділянку відповідачу в оренду, не ґрунтуються на положеннях ст. 21 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Тобто, розмір орендної плати визначається в кожному договорі оренди конкретно і не може виплачуватися за аналогією з договорами інших орендодавців.
Апеляційний суд згідно ст. 367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивачка до судового засідання в суд апеляційної інстанції не з'явилася. В відзиві на апеляційну скаргу ніяких клопотань щодо витребування доказів з обґрунтуванням неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, не виклала.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає за необхідне прийняти рішення за наявними в справі доказами, наданими сторонами по справі під час розгляду справи судом першої інстанції.
Відповідно до наданих сторонами доказів стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає орендна плата за 2015 - 2016 роки у розмірі 2791,92 грн. із розрахунку фіксованого розміру орендної плати, зазначеного в п. 9 договору оренди ( 1395,96грн. щорічно).
Суд зазначеним обставинам належної правової оцінки не дав та не встановивши дійсні обставини по справі і не визначившись з характером спірних відносин та нормами матеріального права, що їх регулюють, помилково дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки орендної плати в сумі 12054,45 грн. за період 2012-2016р., тому рішення суду слід змінити, та стягнути з відповідача на користь позивачки орендну плату за період 2015-2016р. у розмірі 2791,92 грн.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню понесені нею витрати на сплату судового збору у розмірі 134грн.
Таким чином, рішення суду підлягає зміні також і в частині розміру стягнутих з відповідачки на користь позивача судових витрат шляхом зменшення їх з 566,66грн. до 134 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» задовольнити частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 травня 2018 року змінити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 орендну плату за 2015-2016 роки у розмірі 2791,92 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у справі у розмірі 134 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 27 липня 2018 року