23 липня 2018 року м. Рівне №817/1478/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Ілюк Ю.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1,
відповідача: представник ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Зарічненської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження,
ОСОБА_3 30 травня 2018 року звернулась до суду з позовом до Зарічненської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3М.» від 10 травня 2018 року №44-к. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним розпорядженням відповідача, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за прогул без поважних причин 27 лютого 2018 року. В той же час, як вказує позивач, 19 лютого 2018 року розпорядженням Зарічненської районної державної адміністрації №19-к його звільнено з посади 19 лютого 2018 року у зв'язку із скороченням чисельності державних службовців. Оскільки у вказаному розпорядженні не значиться про введення його в дію іншою датою, то вказане розпорядження набрало чинності 19.02.2018 у відповідності до ч.5 ст.41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», а з ним набрала чинності і дата звільнення - 19.02.2018. Позивач стверджує, що оскільки вона фактично перебувала з 19.02.2018 у вимушеному прогулі, то, відповідно, не зобов'язана була прибувати 27.02.2018 на роботу. Також 27.02.2018 відповідачем було прийнято розпорядження №21-к, яким було визнано таким, що втратило чинність як нереалізоване розпорядження голови райдержадміністрації від 19.02.2018 №19-к «Про звільнення ОСОБА_3М.», яке отримане позивачем 07.03.2018, що також доводить, на думку останнього, що вона не зобов'язана була прибувати на роботу 27.02.2018, оскільки не було правових підстав, отже прийняте відповідачем спірне рішення уважає протиправним та таким, яке належить до скасування. На підтвердження протиправності спірного рішення позивач посилається також на систематичну невиплату відповідачем заробітної плати, допомоги по тимчасовій непрацездатності, незабезпечення робочим місцем. Крім того, посилається на п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», яким роз'яснено, що невихід працівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин. Отже, як вказує позивач, її невихід на роботу не може вважатися прогулом без поважних причин. Також зазначає, що відповідач не визначив службові обов'язки, не нараховував заробітну плату, не надав щорічної відпустки, не виплатив допомоги по тимчасовій непрацездатності, не забезпечив робочим місцем, не створив належний доступ для потрапляння на робоче місце, що є фактичним переведенням позивача на іншу роботу, тому її невихід на цю роботу із цих причин також не може вважатися прогулом без поважних причин і її вини у невиході на роботу немає. Також жодної шкоди від невиходу на роботу відповідачу не завдано. Крім зазначеного, позивач на підставу своїх тверджень посилається і на принцип верховенства та просить суд позов задовольнити.
Відповідач подав відзив на позов в якому стверджує про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача. Аргументуючи зазначену позицію, посилається на норми Закону України «Про державну службу». Крім того вказує, що на виконання рішення суду від 03.07.2017 у справі №817/81/17 розпорядженням голови Зарічненської РДА 04.07.2017 позивача поновлено на посаді начальника відділу у справах сім'ї та молоді. 27.07.2017 розпорядженням відповідача №163-к позивачу надана щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів з 31.07.2017 по 30.08.2017 із виплатою грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати. 21.08.2017 розпорядженням №183-к позивачу надана додаткова відпустка тривалістю 15 календарних днів з 31.07.2017 по 15.08.2017. У період з 30.10.2017 по 06.11.2017 позивач була відсутня на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Згідно розпорядження №269-к від 27.11.2017 позивач перебувала у щорічній додатковій відпустці в період з 04.12.2017 по 06.12.2017. Перераховані обставини встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили. В подальшому, 17.01.2018 до відповідача надійшла заява позивача про надання щорічної основної відпустки з 05.02.2018 з виплатою матеріальної допомоги, а також щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби. 19.01.2018 до відповідача надійшов лист-повідомлення від позивача про обставини, які унеможливлюють прибуття на службу та проходження служби. У період з 22.01.2018 по 26.02.2018 позивач була відсутня на службі і про причини відсутності свого безпосереднього керівника не повідомляла, на телефонні дзвінки не відповідала, тому відповідач засобами поштового зв'язку повідомив позивача про відмову у наданні йому відпустки, а також просив надати письмове пояснення про причини поважності відсутності на службі у період з 22.01.2018 по 19.02.2018. Позивач жодних пояснень не надала, на службу не вийшла в зв'язку з чим відповідачем 19.02.2018 прийняте розпорядження №19-к «Про звільнення ОСОБА_3М.» з посади з 19.02.2018 у зв'язку зі скороченням чисельності державних службовців. Так як відповідачу не було відомо про причини поважності відсутності позивача на службі з 22.01.2018 по 19.02.2018, то в пункті 2 вказаного розпорядження було зазначено - вважати днем звільнення перший день виходу позивача на службу. 27.02.2018 позивач з'явилась на роботу з доказами поважності відсутності на службі у період з 22.01.2018 по 20.02.2018, надавши листки тимчасової непрацездатності. Разом з тим за період з 21.02.2018 по 26.02.2018 надати докази та письмові пояснення про причини відсутності на роботі відмовилась, про що відповідачем були складені відповідні акти. Натомість позивачем були надані до канцелярії відповідача листи з вимогою про її звільнення, видачу трудової книжки та повного розрахунку у зв'язку із звільненням. 27.02.2018 близько 14:00год. позивач звернулась до відділу юридичного забезпечення та управління персоналом РДА з проханням, видати її трудову книжку у зв'язку із звільненням, а вже з 14:30 по 18:15год позивач була відсутня на робочому місці, про що складений відповідний акт та стало причиною, яка унеможливила видачу їй трудової книжки. Натомість, позивач о 14:39 цього ж числа звернулась на Урядову гарячу лінію з приводу порушених її прав, хоча 27.02.2018 був її останнім робочим днем. При цьому, відповідачем до закінчення робочого дня цього числа по зверненню позивача була надана обґрунтована відповідь. Враховуючи відсутність на роботі ОСОБА_3 у період з 21.02.2018 по 27.02.2018 та відмову надати підтверджуючі документи та письмові пояснення про причини відсутності на службі, 27.02.2018 розпорядженням відповідача №27-к визнано такими, що втратили чинність розпорядження від 19.07.2017 №154-к «Про попередження ОСОБА_3М.» та розпорядження від 19.02.2018 №19-к «Про звільнення ОСОБА_3М.», як нереалізовані. Надалі, в зв'язку з відсутністю позивача 27.02.2018 на служби в період з 14:30 до 18:15год, з метою встановлення наявності або відсутності у діянні державного службовця складу дисциплінарного проступку, визначення ступеня вини, характеру вчиненого дисциплінарного проступку та його тяжкості, 03.03.2018 було прийнято розпорядження №24-к про відкриття дисциплінарного провадження, за наслідками якого комісією встановлено наявність підстав для притягнення до відповідальності позивача і застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді догани. 10.05.2018 розпорядженням відповідача №44-к позивачу оголошено догану. Спірне розпорядження, як стверджує відповідач, прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією України та законами, тому є правомірним. Просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду 04.06.2018 позовна заява була залишена без руху.
18.06.2018 ухвалою суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 23.07.2018.
09.07.2018 ОСОБА_3 подано заяву про розгляд справи впродовж всього її розгляду за її особистої відсутності.
23.07.2018 в судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження у справі від 17.07.2018 та ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати відмовлено у її задоволенні, оскільки обставини, на які посилається відповідач у клопотанні не є об'єктивними обставинами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, які унеможливлюють розгляд даної справи до вирішення іншої справи в порядку адміністративного судочинства.
В судовому засіданні представник позивача підтримав аргументи, викладені у позовній заяві. Додатково зауважив, що на підтвердження позиції позивача не оскаржує процедуру формування дисциплінарної комісії та порядок проведення дисциплінарного провадження.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав аргументи, викладені у відзиві на позов, додатково зазначив, що позивач проживаючи у м. Рівному та приїжджаючи на службу в смт. Зарічне, щоразу подає численну кількість клопотань, листів, заяв різного характеру. При цьому, ці документи заздалегідь підготовлені позивачем, оскільки текст є друкованим, а не писаним від руки.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд зважає на наступне.
Судом встановлено, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 у справі №817/81/17, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2017, позов ОСОБА_3 до Зарічненської РДА задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Зарічненської РДА від 13.01.2017 №4/дп-17. Визнано протиправними та скасовано розпорядження голови Зарічненської РДА "Про оголошення догани ОСОБА_3М." від 13.01.2017 за №7-к, №8-к, №9-к, №10-к, №11-к, №12-к, №13-к, №14-к, №15-к, №16-к та №17-к. Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника відділу у справах сім'ї та молоді Зарічненської РДА Рівненської області з 14.01.2017. Стягнено із Зарічненської РДА на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.01.2017 по 20.06.2017 в сумі 43550,84 грн. (сорок три тисячі п'ятсот п'ятдесят гривень вісімдесят чотири копійки) У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказане визнається учасниками справи, отже доказуванню у відповідності до ч.1 ст.78 КАС України не підлягає.
На виконання зазначеного судового рішення, розпорядженням голови Зарічненської РДА від 04.07.2017 № 141-к, ОСОБА_3 поновлено на посаді начальника відділу у справах сім'ї та молоді Зарічненської РДА з 14.01.2017.
16.01.2018 позивачем подано повідомлення відповідачу про обставини та діяння, які унеможливлюють прибуття на службу та проходження служби.
17.01.2018 позивач звернулась до голови Зарічненської РДА із заявою про надання щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 30 календарних днів з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати із 05.02.2018, а також надання щорічної додаткової оплачуваної відпустки за кожний рік (стаж) державної служби, що також не заперечується сторонами.
Також, 19.01.2018 ОСОБА_3 подала відповідачу повідомлення про обставини та діяння, які унеможливлюють прибуття на службу та проходження служби, в якому аналогічно змісту повідомлення від 16.01.2018 зазначила, що з липня 2017 року Зарічненська РДА не виплачує позивачу заробітної плати, що позбавило її засобів для існування та можливості, з поважних причин, прибувати на службу та знаходитись на ній.
23.01.2018 відповідачем надана відповідь позивачу за №01/28-341 про те, що повідомлення про обставини та діяння, які унеможливлюють прибуття на службу та проходження служби, зареєстроване в Зарічненській райдержадміністрації за №76-01/28 від 16.01.2018 розглянуто. Доведено до відома позивача, що відповідно до статей 47, 56 Закону України «Про державну службу» остання, як державний службовець, зобов'язана неухильно дотримуватись Правил внутрішнього службового розпорядку для державних службовців апарату районної державної адміністрації, затверджених розпорядженням голови Зарічненської райдержадміністрації від 23 вересня 2016 року №181, з якими позивач 17.07.2017 ознайомлена особисто під підпис. Також просить позивача негайно з'явитися на службу для вирішення висвітлених у її повідомленні питань.
19.02.2018 відповідачем видано розпорядження №19-к, яким відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ст. 6, 39 Закону України «Про місцеві адміністрації» звільнено ОСОБА_3, начальника відділу у справах сім'ї та молоді Зарічненської РДА 19.02.2018 у зв'язку зі скороченням чисельності державних службовців районної державної адміністрації (пункт 1).
Згідно із п.2 вказаного розпорядження, у зв'язку із відсутністю ОСОБА_3 на службі, вважати днем звільнення перший день її виходу на службу.
Пунктом 3 цього ж розпорядження визначено відділу юридичного забезпечення та управління персоналом апарату районної державної адміністрації ознайомити ОСОБА_3 з розпорядження та видати їй належно оформлену трудову книжку.
27.02.2018 ОСОБА_3 подала голові Зарічненської РДА заяву про вихід з 27.02.2018 на службу після закінчення тимчасової непрацездатності та інших поважних причин в якому заявила, що 27.02.2018 вона вийшла на службу у Зарічненську районну державну адміністрацію.
Цього ж числа позивач подав відповідачу повідомлення про відсутність доступу до робочого місця, в якому повідомляє, що, прибувши у Зарічненську районну державну адміністрацію на визначене раніше для неї робоче місце виявлено, що робоче місце як таке, відсутнє (не створене), будь-яке матеріально-технічне забезпечення відсутнє.
Також, 27.02.2018 позивач звернулась до відповідача із заявою про видачу належно оформленої трудової книжки та вимогою про проведення розрахунку у повному обсязі всіх сум, що належать ОСОБА_3 до виплати у зв'язку з її звільненням відповідно до розпорядження від 19.02.2018 №19-к.
В цей же день, 27.02.2018, Зарічненська РДА склала акт про відсутність на службі ОСОБА_3 без жодного попередження про причини відсутності в період з 14:30год до 18:15год.
Суд також встановив, що згідно з розпорядженням в.о. голови Зарічненської РДА від 27.02.2018 №21-к відповідно до статей 6, 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визнано такими, що втратили чинність, як нереалізовані: розпорядження голови районної державної адміністрації від 19.07.2017 №154-к «Про попередження ОСОБА_3 про наступне вивільнення»; розпорядження голови районної державної адміністрації від 19.02.2018 №19-к «Про звільнення ОСОБА_3М.».
Дослідженням трудової книжки на ім'я позивача серія КС №328065 встановлено наявність записів: №18 від 27.02.2018 - ОСОБА_3 звільнено з посади начальника відділу у справах сім'ї та молоді Зарічненської районної державної адміністрації у зв'язку зі скороченням чисельності державних службовців, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (підстава розпорядження №19-к від 19.02.2017); №19 від 27.02.2018 - запис за №18 недійсний (підстава розпорядження №21-к від 27.02.2018).
03.03.2018 року відповідачем, з метою з'ясування обставин причин поважності відсутності позивача на робочому місці 27.02.2018 більше трьох годин, видано розпорядження №24-к «Про дисциплінарного провадження».
На виконання цього наказу, дисциплінарною комісією проведено службове розслідування.
За результати службового розслідування, дисциплінарною комісією в складі шести членів 05.05.2018 прийняте рішення №2/дп-18 «Про внесення подання голові районної державної адміністрації про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності».
За змістом резолютивної частини цього рішення, дисциплінарною комісією визнано наявність підстав для притягнення державного службовця ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та внесення подання Зарічненській РДА про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за прогул без поважних причин на підставі пункту 12 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу» 27 лютого 2018 із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді догани (пункт 1). Рекомендовано голові Зарічненської РДА притягнути ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї захід дисциплінарного стягнення у виді догани (пункт 2).
10.05.2018 року відповідачем видано розпорядження №44-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3М.», яким останню притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани.
Так, принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу визначені Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Згідно ч. 2 ст. 1 вказаного Закон №889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частинами 2, 3 статті 5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
За змістом статті 7 цього ж Закону, державний службовець має право на: 1) повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб; 2) чітке визначення посадових обов'язків; 3) належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; 4) оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу; 5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону; 6) професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу; 7) просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов'язків; 8) участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів; 9) участь у діяльності об'єднань громадян, крім політичних партій у випадках, передбачених цим Законом; 10) оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності; 11) захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону; 12) отримання від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до його повноважень, у випадках, встановлених законом; 13) безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, у тому числі висновками щодо результатів оцінювання його службової діяльності; 14) проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Державні службовці також реалізують інші права, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.
Частиною 1 статті 8 цього ж Закону визначено, що державний службовець зобов'язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2)дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7)сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.
Державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.
Статтею 64 Закону №889-VIII передбачено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Вимогами частини 1 статті 65 Закону №889-VIII, передбачено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
В свою чергу, перелік дисциплінарних проступків визначає ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII.
При притягненні державного службовця до відповідальності відповідний орган має встановити в його діях дисциплінарний проступок/проступки, що відповідають визначеному переліку.
Відповідно до ч.1 ст.66 Закону №889-VIII до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
Відповідно до частини 1 статті 67 зазначено Закону № 889-VIII, дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
Відповідно до ст.69 Закону №889-VIII, для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).
Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.
Суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
При цьому, згідно з ст.73 Закону №889-VIII, з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
Дисциплінарна справа повинна містити: 1) дату і місце її формування; 2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження; 3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; 4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; 5) інформаційну довідку з викладенням обставин щодо вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку; 6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 10) відомості про причини і умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, на підставі яких з державного службовця знімають звинувачення; 11) висновок за результатами службового розслідування (у разі його проведення); 12) висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; 13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.
Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиції Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.
За приписами частин першої та другої статті 74 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.
Відповідно до ст. 76 Закону №889-VIII державний службовець має право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед прийняттям рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення.
За результатами ознайомлення державний службовець має право вносити зауваження до висновку, клопотання про вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та додаткові документи і матеріали, що стосуються зазначених обставин, які долучаються до справи.
Як зазначено вище по тексту рішення, представник позивача в судовому засіданні вказав, що він не посилається на обставини які б свідчили про наявність порушень при формуванні дисциплінарної комісії та наявність порушень порядку проведення дисциплінарного провадження. Разом з тим, стверджує про те, що починаючи з 2013 року по даний час позивач постійно перебуває у судових процесах із відповідачем з метою захисту своїх порушених прав. Відповідач систематично не виплачує заробітну плату та інші види виплат, належних по закону позивачу, не створює робоче місце та не забезпечує позивача матеріально-технічно, що позбавляє останнього можливості виконувати свої посадові обов'язки.
На зазначені доводи, суд підкреслює, що обставини щодо не нарахування заробітної плати, не надання щорічної відпустки, не виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, не забезпечення робочим місцем, не створення належного доступу для потрапляння на робоче місце не є правовими підставами та поважними причинами неприбуття на службу в розумінні Закону України «Про державну службу». Тобто, Закон України «Про державну службу» не передбачає можливість невиходу на роботу в зв'язку із вказаними вище підставами.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством про державну службу врегульовано питання щодо порушення його положень. Зокрема, ч.2 ст.8 Закону №889-VIII встановлено, що у разі виявлення державним службовцем під час його службової діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб, він зобов'язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Також, ст.11 Закону №889- VIII передбачений захист права на державну службу, а саме: 1. У разі порушення наданих цим Законом прав або виникнення перешкод у реалізації таких прав державний службовець у місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про це, може подати керівнику державної служби скаргу із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації.
У скарзі державний службовець може вимагати від керівника державної служби утворення комісії для перевірки викладених у скарзі фактів.
2. Керівник державної служби на вимогу державного службовця для перевірки викладених у скарзі фактів утворює комісію у складі не менше трьох осіб.
До складу комісії включаються в однаковій кількості: представники керівника державної служби, визначені ним із числа державних службовців цього державного органу;
представники державного службовця, визначені ним із числа державних службовців цього державного органу; представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, делеговані рішенням цього органу, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу.
3. Керівник державної служби зобов'язаний не пізніше 20 календарних днів з дня отримання скарги надати державному службовцю обґрунтовану письмову відповідь (рішення).
У разі утворення комісії відповідно до вимог частини другої цієї статті письмова відповідь (рішення) керівника державної служби має ґрунтуватися на висновку комісії.
4. У разі неотримання в установлений частиною третьою цієї статті строк обґрунтованої відповіді на скаргу або незгоди з відповіддю керівника державної служби державний службовець може звернутися із відповідною скаргою до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
5. За результатами розгляду скарги центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, надає державному службовцю вмотивовану відповідь не пізніше 20 календарних днів з дня надходження скарги та в разі встановлення факту порушення прав державного службовця направляє відповідному державному органу обов'язкову для виконання вимогу про усунення відповідних порушень.
6. Якщо права державного службовця, встановлені цим Законом, порушені керівником державної служби чи державним службовцем вищого органу або якщо ці особи створили перешкоди в реалізації прав державного службовця, він може подати скаргу із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації безпосередньо до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
7. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, за фактом подання скарги ініціює та проводить службове розслідування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою перевірки фактів, викладених у скарзі.
У разі виявлення порушень прав державного службовця або створення перешкод у їх реалізації винні у порушенні посадові особи повинні бути притягнуті до відповідальності, встановленої законом.
Порушені права державного службовця підлягають безумовному поновленню, а перешкоди в реалізації цих прав - усуненню.
8. Заявник має право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державних органів та їх посадових осіб, що перешкоджають реалізації прав, наданих йому цим Законом, до суду.
При цьому, суд погоджується із наявністю вини відповідача у порушенні права позивача на працю, оскільки така вина встановлена багатьма рішеннями судів, однак, суд не приймає зазначені вище аргументи позивача як на підставу не виходу на службу, оскільки існують інші - законні та правові шляхи для вирішення питань, пов'язаних із проходженням державної служби, які перелічені вище по тексту рішення.
Доводи та посиланнями позивача на те, що він не мав і не повинен був бути присутнім на службі 27.02.2018, так як був звільнений з посади розпорядженням відповідача №19-к від 19.02.2018 саме з 19.02.2018, яке отримав лише 26.02.2018 року є неприйнятними та спростовуються наступним.
Судом встановлено, що 11.06.2018 Рівненським окружним адміністративним судом вирішений спір за участю ОСОБА_3 та Зарічненської РДА у справі №817/695/18. Предметом спору у даній справі були позовні вимоги про стягнення на користь позивача: грошової компенсації за не використані дні основної щорічної відпустки за період із 20.06.2017 по 19.02.2017 у розмірі 6746,67 грн.; грошової компенсації за не використані дні щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби в розмірі 5060,00 грн.; 10120,00 грн. не нарахованої та не виплаченої грошової допомоги, внаслідок неправомірних дій відповідача із відмови у наданні щорічної відпустки. Рішенням суду у даній справі позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю. Згідно відомостей автоматизованої системи документообігу Рівненського окружного адміністративного суду, рішення у зазначеній справі набрало законної сили 17.07.2018 року.
Так, за змістом вказаного рішення у справі №817/695/18 судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Частиною 1 статті 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 №586-XIV (далі - Закон №586-XIV) визначено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до приписів частини 5 ст. 41 Закону №586-XIV, акти місцевих державних адміністрацій індивідуальної дії, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший строк введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а також обов'язково оприлюднюються, крім внутрішньо-організаційних актів.
Пунктами 10-11 Розділу 9 наказу Міністерства юстиції України від 18.06.2015 №1000/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 р. за №736/27181 «Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», розпорядчий документ набирає чинності з моменту його підписання і реєстрації, якщо в тексті не встановлено інші строки. З розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов'язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення.
Суд не погодився з позицією позивача про те, що ОСОБА_3 була звільнена з посади розпорядженням №19-к від 19.02.2018 саме з 19.02.2018 відповідно до пункту першого цього розпорядження.
Судом встановлено і сторони визнали, що в період з 22.01.2018 по 26.02.2018 ОСОБА_3 на роботі була відсутня. Таким чином, відповідно до пункту 2 розпорядження від 19.02.2018 №19-к у зв'язку із відсутністю ОСОБА_3 на службі, роботодавець обґрунтовано вважав днем звільнення перший день виходу працівника на службу, що відповідає приписам ч.5 ст.41 Закону №586-XIV.
Сторонами не заперечується, що позивач вийшла на службу 27.02.2018.
Відповідно до частини 1, 5 ст. 241-1 КЗпП, строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, відповідно до п. 2.27 якої днем звільнення вважається останній день роботи.
Відтак, саме 27 лютого 2018 року, з урахуванням прийнятого відповідачем розпорядження від 19 лютого 2018 року №19-к, вважалося останнім робочим днем ОСОБА_3 на посаді начальника відділу Зарічненської РДА.
Із викладеного вище вбачається, що обставини та аргументи з приводу наявності правових підстав перебування позивача на службі 27.02.2018, на які посилається останній у даній справі, встановлені судовим рішенням у справі № 817/695/18, яке набрало законної сили 17.07.2018.
Посилання представника позивача на те, що він не погоджується із даним рішенням суду, судом до уваги не беруться, оскільки вказане рішення позивачем не оскаржувалось, що фактично доводить повну його згоду із зазначеним рішенням.
Зважаючи на приписи ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 47 КЗпП роботодавець у день звільнення зобов'язаний видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок та видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Оскільки судом встановлено, що 27.02.2018 є останнім робочим днем позивача, то позивач мав бути на службі цього дня до закінчення робочого часу, тобто до 18:15год.
Натомість, із матеріалів справи вбачається, що 27.02.2018 позивач у період часу з 14:30 до 18:15год був відсутній на службі, що фактично унеможливило відповідача видати на руки трудову книжку позивачу. Вказане підтверджується матеріалами дисциплінарного провадження.
На неодноразові запити відповідача (23.03.2018 за № 01/23-916: 03.04.2018 за №01/23-1064) про надання письмових пояснень з приводу причин поважності відсутності на роботі 27.02.2018, позивач надав лише заяву про перебування у вимушеному прогулі та здійснення самозахисту права на працю, на оплату праці до припинення Зарічненською районною державною адміністрацією порушення цих прав та до усунення прямої дискримінації датовану 26.03.2018, з одночасним зверненням до Національного агентства України з питань державної служби та Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. Зазначена заява містить ультимативну форму повідомлення за яких умов позивач погодиться з'явитись на службу.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про те, що відсутність позивача на службі 27.02.2018 в період часу з 14:30 до 18:15год. без поважних причин підтверджена належними та допустимими доказами. Доказів протилежного позивачем не надано ні відповідачу, ні суду.
Судом також не встановлено обставин та доказів, які б підтверджували поважність причин відсутності позивача на службі 27.02.2017 у період з 14:30 до 18:15год.
За правилами ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи спірне рішення на предмет дотримання зазначеним вище вимогам судом встановлено, що розпорядження відповідача від 10.05.2018 №44-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3М.» прийняте з урахуванням вищенаведених критеріїв, отже є правомірним.
Аргументи позивача з посиланням на п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», яким роз'яснено, що невихід працівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин, є помилковими та спростовуються наступним.
Позивач вказує, що відповідач, вважаючи її працюючою на позаштатній посаді; не визначивши службові обов'язки, які можливо реально виконувати; не нараховуючи і не виплачуючи заробітну плату; не надаючи щорічну відпуску; не оплачуючи листки непрацездатності; не забезпечивши належним чином робоче місце; не створивши належний доступ для потрапляння на робоче місце, фактично перевів позивача на іншу роботу.
Натомість, підстави та порядок переведення працівника визначені, зокрема, ст.32 Кодексу законів про працю, за змістом якої, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Як встановлено судом, 04.07.2017 розпорядженням відповідача №141-к позивача поновлено на посаді начальника відділу у справах сім'ї та молоді Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області з 14.01.2017р.
Отже, переведення позивача на іншу роботу в розумінні законодавства про працю не має місця. Доказів про вчинення відповідачем незаконного переведення позивачем не надано і судом не встановлено.
Щодо тверджень позивача про наявність дискримінації зі сторони відповідача, то у даному спорі судом не встановлено жодних дій відповідача, які б свідчили про дискримінацію позивача за якоюсь ознакою.
Навпаки, як вбачається із матеріалів справи, відповідач розглянув повідомлення позивача про обставини та діяння, які унеможливлюють її прибуття на службу та проходження служби та просить позивача з'явитися на службу для вирішення тих питань, які зазначені нею у цих повідомленнях.
В той же час матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про те, що позивач з'явився на службу після отримання такого повідомлення, натомість судом встановлено, що в період часу з 22.01.2018 по 20.02.2018 останній перебував на лікуванні і з'явився на службу лише 27.02.2018 із вже новими листами-повідомленнями про незабезпечення робочим місцем.
Аргументи позивача щодо відсутності завданої відповідачу шкоди від її невиходу на роботу є безпідставними та не обґрунтованими.
Суд підкреслює, що державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів як: 1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави; 2) законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 3) професіоналізму - компетентне, об'єктивне і неупереджене виконання посадових обов'язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону; 4) патріотизму - відданість та вірне служіння Українському народові; 5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень; 6) ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики; 7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; 8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов'язків; 9) прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України; 10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів (ст. 4 Закону України «Про державну службу»).
Суд наголошує, що державні службовці, маючи частку державного суверенітету, наділені не лише правами, а й обов'язками, які, по відношенню до іншої категорії працівників, є значно підвищеними в силу виконуваних ними публічно-владних управлінських функцій. Отже і вимоги до державних службовців щодо дотримання ними вимог закону є суворішими, тим більше до осіб, які займають керівні посади.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході судового розгляду справи позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності спірного рішення відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене в його сукупності, суд дійшов висновку, що у даному спорі відповідачем належними та допустимими доказами доведена правомірність прийнятого рішення, тому підстави для задоволення позову відсутні.
За правилами ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачу в задоволенні позовних вимог відмовлено, то судові витрати, сплачені останнім при поданні позову в сумі 704,80грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) згідно квитанції №1 від 14.06.2018 йому не відшкодовуються.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Зарічненської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_3 (33023, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1);
2) відповідач - Зарічненська районна державна адміністрація (34000, Рівненська обл., Зарічненський р-н, смт. Зарічне, вул. Центральна, 11, код ЄДРПОУ 04057824).
Повний текст рішення складено 25 липня 2018 року.
Суддя Комшелюк Т.О.