24 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/5590/18
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Довгополова О.М., Пліша М.А.,
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 05 червня 2018 року у справі № 465/2086/18 (суддя Мартьянова С.М., м. Львів) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції та інспектора патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції Марушка Дмитра Петровича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
13 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції та інспектора патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції Марушка Дмитра Петровича, в якому просив визнати дії інспектора ВПО ДД 3 батальйону № 2 УПП у м. Львові лейтенанта поліції Марушка Дмитра Петровича щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності протиправними, скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ВР № 023335 від 04.04.2018 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 та ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення, а справу - закрити.
Рішенням від 05 червня 2018 року Франківський районний суд м. Львова позов задовольнив частково.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ВР № 023335 від 04.04.2018 року в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.122 КУпАП скасував, а в решті залишив без змін. В решті позовних вимог відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що відповідач не надав суду копії відеозапису з нагрудного реєстратора, який був би належним та допустимим доказом підтвердив вчинення чи не вчинення ним адміністративного правопорушення, оскільки відповідачем повинно бути повно та послідовно зафіксовано події з участю позивача 04.04.2018 року.
Відтак, апелянт вважає, що суд однобічно дійшов до розгляду доказів, та помилково дійшов до висновку про те, що оскільки суду не представлено доказів наявності у ОСОБА_1 страхового полісу, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Крім того, апелянт зазначає, що інспектором патрульної поліції при винесенні оскаржуваної постанови, адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень, накладено з порушенням вимог статті 27 КУпАП, оскільки штраф призначається у певній кількості неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Чого, при винесенні свого рішення суд першої інстанції не взяв до уваги.
З огляду на викладене, просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
23 липня 2018 року на адресу апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1, в якій просить розглядати справу №465/2086/18 за його відсутності.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до постанови серії ВР № 0223335 від 04.04.2018 року, позивач - ОСОБА_1, 04 квітня 2018 року о 12:15, керуючи автомобілем НОМЕР_1 на 16 км. автодороги Львів-Рава-Руська, перетнув суцільну смугу дорожньої розмітки 1.1, а також при перевірці документів не мав при собі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги пп.8.5.1 та п.п. 2.1. «г» ПДР України.
Вказаною постановою ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 126 КУпАП і підданий стягненню у виді штрафу в розмірі 425 гривень.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні докази вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, в той же час позивачем не представлено суду доказів наявності в останнього страхового полісу (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому в задоволенні цієї частині позову суд відмовив.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є правильними.
Згідно ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За змістом пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Статтею 16 цього Закону передбачено, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу працівників міліції, а водії військових транспортних засобів на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України передавати для перевірки посвідчення, реєстраційні та інші документи, що підтверджують право на керування транспортним засобом, а також дорожні (маршрутні) листи і документи на вантаж, що перевозиться (крім власників транспортних засобів, які використовують їх в індивідуальних некомерційних цілях), а у випадках, передбачених законодавством, страховий поліс (сертифікат) про укладання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та ліцензійну картку на автомобільний транспортний засіб у разі надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно пункту 2.1 «ґ» Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтверджуючі документи (посвідчення).
Відповідно до положень п. 21.1 статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року №1961-IV (далі - Закон №1961-IV) на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, діючого на території України.
Пунктом 21.3 статті 21 цього Закону передбачено, що при використанні транспортного засобу у дорожньому русі особа, яке керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс. Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених в пункті 21.2 цієї статті, а саме Державтоінспекції МВС України, під час проведення державного технічного догляду, реєстрації транспортних засобів, а також при складенні протоколів при порушенні правил дорожнього руху України.
За правилами пункту 21.4 статті 21 Закону №1961-IV у випадку експлуатації транспортного засобу на території України без наявності діючого поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановленої законом.
Відповідно до вимог статті 53 Закону №1961-IV посадові особи підрозділів Державтоінспекції МВС України, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно з частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення керування транспортними засобами водіями, які не мають при собі або не пред'явили чи не передали для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, талона до нього, реєстраційних та інших документів, що підтверджують право користування чи розпорядження транспортним засобом, а у випадках, передбачених законодавством, належно оформленого дорожнього (маршрутного) листа або документів на вантаж, що перевозиться, ліцензійної картки на транспортний засіб, а так само поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ч. 3 ст.254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього кодексу.
За приписами частин 2 та 4 ст.258 КУпАП протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог 283 КУпАП.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вчинене позивачем порушення правил дорожнього руху належить до випадків скороченого провадження.
В свою чергу, згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що виносячи оскаржену постанову, інспектор зазначив про відсутність у позивача на час перевірки полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Позивач не надав жодного доказу на підтвердження факту наявності у нього зазначеного полісу, а відтак його твердження про те, що він надав інспектору усі запитувані документи суд розцінює критично, а саме як намагання уникнути адміністративної відповідальності за відсутність полісу.
Відповідачем з урахуванням принципу «раціонального сумніву» доведено правові підстави для реалізації наданих йому повноважень, аналогічно цьому в справі ЄСПЛ «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 3 квітня 2008 року вказано, що сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для сумніву, що відповідач діяв неправомірно. Навпаки, відповідно до п. 2 ст. 90 КАС України ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Пояснення позивача вказують лише на його намагання уникнути несприятливих для нього наслідків у зв'язку із притягненням до адміністративної відповідальності, але не вказують на неправомірність дій відповідача. Однак суд не є засобом для сторін та не толерує зловживання ними правами.
Перед судом не доведено порушення відповідачем будь-яких правових норм щодо фіксації правопорушення ним особисто, не встановлено невикористання відповідачем передбачених законом засобів доказування, обов'язковість використання яких була б встановлена законом, відхилення клопотання про дослідження доказів позивача.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Доказів упередженості відповідача щодо позивача перед судом не доведено. Підстав для сумніву щодо об'єктивності відповідача щодо позивача не вказано.
В ст. 7 КУпАП вказано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. В тій частині, в якій суд уповноважений розглянути цей спір будь-якого порушення підстав і порядку дій відповідача не встановлено.
Санкція ч.1 ст. 126 КУпАП передбачає накладення штрафу у розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з пунктом 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України Якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень.
Таким чином, наклавши штраф у розмірі 425 гривень, що становить 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, відповідач діяв у межах норм, передбачених КУпАП.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність постанови суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
В силу ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 229, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 322 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 05 червня 2018 року у справі № 465/2086/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя В.В. Святецький
Судді О.М. Довгополов
М.А. Пліш
Постанова в повному обсязі складена 26 липня 2018 року.