25 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/4685/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Улицького В.З. та Гулида Р.М.,
з участю секретаря судового засідання - Герман О.В.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - ОСОБА_1;
від відповідача - Ільницька Л.Ю.;
від третьої особи - Малик Ю.Л.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2018р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної ради, Голови Закарпатської обласної ради Рівіса Михайла Михайловича, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Комунальна установа «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, про визнання протиправними та скасування рішення і розпорядження (суддя суду І інстанції: Рейті С.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 09 год. 10 хв. 26.04.2018р., м.Ужгород Закарпатської обл.; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 08.05.2018р.),-
14.12.2017р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати:
рішення сесії Закарпатської обласної ради № 985 від 30.11.2017р. «Про врегулювання окремих питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області»;
розпорядження голови Закарпатської обласної ради № 47/01-48 від 07.12.2017р. «Про комісію з реорганізації Комунального підприємства /КП/ «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» (Т.1, а.с.4-8).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2018р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.2, а.с.173-179).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила позивач ОСОБА_1, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову по справі, якою заявлений позов задовольнити (Т.2, а.с.187-190).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що спірні акти не відповідають приписам Цивільного кодексу /ЦК/ України, Господарського кодексу /ГК/ України і Податкового кодексу /ПК/ України; саме рішенням обласної ради № 985 від 30.11.2017р. слід було призначити комісію з припинення КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради».
Із змісту установчих документів КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» та новоствореної установи слідує тотожність їх функцій, жодних змін організаційно-правової форми не відбулося, не змінився предмет діяльності та головний вигодонабувач від цієї діяльності. В дійсності мало місце лише перейменування комунального підприємства.
Також комунальна установа може фінансуватися з місцевого бюджету у випадку її входження до складу виконавчого апарату Закарпатської обласної ради як його структурного підрозділу.
Водночас спірні рішення та розпорядження прийняті із порушенням процедури їх прийняття та оприлюднення; останні порушують права та інтереси позивача, оскільки через них вона звільнена із займаної посади.
Окрім цього, судом відхилені клопотання апелянта про забезпечення позову, виклик свідків, не надано належної правової оцінки доводам сторін, порушені строки складення повного тексту рішення суду, що свідчить про упередженість судді.
На апеляційну скаргу відповідачем Закарпатською обласною радою та третьою особою Комунальною установою «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради скеровані відзиви на апеляційну скаргу, згідно яких вважають рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим (Т.2, а.с.214-220, 222-225).
Позивачем скеровано до суду апеляційної інстанції відповідь на відзив Закарпатської обласної ради, де наполягає на задоволенні апеляційної скарги з викладених в ній мотивів (Т.2, а.с.241-242).
Заслухавши суддю-доповідача, позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представників відповідача і третьої особи, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, на підставі рішення Закарпатської обласної ради № 863 від 24.04.2009р. «Про призначення директора обласного комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель» позивач ОСОБА_1 призначена на посаду директора КП «Будинкоуправління адмінбудівель» (в подальшому - КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» (Т.1, а.с.17).
30.11.2017р. Закарпатською обласною радою прийнято рішення № 985 від 30.11.2017р. «Про врегулювання окремих питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області», яким вирішено припинити в порядку реорганізації діяльність КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» шляхом перетворення його в Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради (п.1); доручено голові обласної ради не пізніше наступного робочого дня після набрання чинності цього рішення затвердити персональний склад комісії з реорганізації КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» у кількості п'яти осіб з числа працівників виконавчого апарату обласної ради, в тому числі, голови і секретаря ліквідаційної комісії, а також порядок діяльності цієї комісії (п.3); вирішено створити юридичну особу публічного права - Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради шляхом перетворення КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» (п.5); затверджено Положення про Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, а також визначено коло делегованих їй повноважень обласної ради (Т.1, а.с.20-21).
Відповідно до розпорядження голови Закарпатської обласної ради № 47/01-48 від 07.12.2017р. «Про комісію з реорганізації Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» створено комісію з реорганізації КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» (п.1) та затверджено Положення про порядок роботи комісії з реорганізації КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» (п.2) (Т.1, а.с.30).
Рішенням Закарпатської обласної ради № 1091 від 22.02.2018р. «Про звільнення директора Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» звільнено ОСОБА_1 з посади директора КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України та припинено дію укладеного з нею контракту з 30.04.2018р. (Т.2, а.с.76, 78).
На підставі цього рішення обласної ради Комунальною установою «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради видано наказ № 12-к від 08.05.2018р. про звільнення позивача з посади КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» з 08.05.2018р. у зв'язку з реорганізацією згідно п.1 ст.40 КЗпП України (Т.2, а.с.194-195).
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» є юридичною особою публічного права, що утворена обласною радою як органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини спільної власності територіальних громад області та входить до сфери управління обласної ради.
В спірних правовідносинах обласна рада виступає розпорядником майна комунальної власності, а відтак вправі приймати рішення щодо реорганізації комунального підприємства.
Також чинним законодавством не установлено чітких вимог до кількісного та персонального складу комісії з припинення юридичної особи у випадку, коли таке припинення здійснюється добровільно за рішенням власника.
Безпідставними є твердження позивача про порушення спірними актами її трудових прав, оскільки ними не вирішувалася доля посади, яку обіймала позивач. Фактично позивачем оскаржується доцільність рішення про реорганізацію комунального підприємства, що є виключною компетенцією відповідача як органу місцевого самоврядування.
Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду є правильними, оскільки такі ґрунтуються на фактичних обставинах справи, і відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Із змісту заявленого позову слідує, що позовні вимоги обгрунтовані тим, що, будучи керівником КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», до неї не доведено зміст оскаржуваних актів; не зважаючи на її запити, відповідачем розпочато процедуру реорганізації (припинення шляхом перетворення підприємства); оскаржувані акти негативно впливають на її права як посадової особи - керівника підприємства.
Окрім цього, під час прийняття спірних рішень та розпорядження відповідачем не дотримані приписи ЦК України та ГК України, порушено процедуру припинення юридичної особи.
Виходячи із змісту ст.55 Закону України «Про місцеве самоврядування», затвердження персонального складу комісії не є призначенням комісії, а голова обласної ради не є учасником (засновником) комунального підприємства, через що останнім перевищено свої повноваження.
Також фактично будь-яких змін щодо предмету діяльності, організаційно-правової форми тощо не відбулося; під час формування реорганізаційної комісії порушені норми антикорупційного законодавства; спірне рішення сесії та розпорядження прийнято без дотримання установленої процедури, через що паралізована робота комунального підприємства.
Ключовим моментом, який можна виділити в аспекті розглядуваного позову, є оскарження позивачем реорганізації комунального підприємства, керівником якого була позивач, та формування комісії з його реорганізації.
Відповідно до ч.1 ст.142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно ч.1 ст.78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.
За приписами ч.1 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно з ч.1 ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до висновків, наведених в п.4 Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009р. № 7-рп/2009 «У справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Аналіз оскаржуваних актів вказує на те, що останні належать до актів індивідуальної дії та розпорядчим документом щодо реорганізації власності територіальної громади.
Згідно з ч.ч.1 і 2 ст.135 ГК України власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства.
Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.
В аспекті вказаного апеляційний суд також наголошує на тому, що наведені повноваження відповідача Закарпатської обласної ради слід вважати дискреційними.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Також Європейською хартією місцевого самоврядування визнано за органами місцевого самоврядування повне право в межах закону вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучено з сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручено жодному іншому органу.
Отже, спірним рішенням № 985 від 30.11.2017р. відповідач Закарпатська обласна рада реалізувала свої організаційно-установчі повноваження власника. Вказаний відповідач виступає у спірних правовідносинах розпорядником майна комунальної власності, а саме КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», через що вправі приймати рішення щодо реорганізації комунального підприємства.
Таким чином, приймаючи спірне рішення, відповідач діяв правомірно, в межах своїх повноважень та з урахуванням інтересів територіальної громади.
Із змісту ч.ч.3 і 4 ст.105 ЦК України слідує, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Рішення Закарпатської обласної ради № 985 від 30.11.2017р. відповідає наведеним приписам закону, оскільки автором рішення визначено, що комісія з реорганізації утворюється у складі п'яти осіб з числа працівників виконавчого апарату ради, включаючи голову та секретаря ради, при цьому персональний склад комісії доручено затвердити голові обласної ради.
Згідно з п.15 ч.6 ст.55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» голова районної, обласної, районної у місті ради представляє раду у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій і громадянами, а також у зовнішніх відносинах відповідно до законодавства.
Відповідно до ч.7 ст.55 вказаного Закону голова районної, обласної, районної у місті ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.
Звідси, повноваження голови обласної ради є похідними від повноважень обласної ради як колегіального органу, при цьому законодавство надає йому можливість видавати розпорядження в межах його повноважень.
В даній ситуації спірне розпорядження видано головою обласної ради на виконання рішення обласної ради; також здійснення головою обласної ради публічно-владних управлінських функцій як суб'єкта владних повноважень нерозривно пов'язано із діяльністю самої обласної ради.
Відповідно до ст.64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети.
Пункт 14 ст.91 Бюджетного кодексу України передбачає, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на управління комунальним майном.
Звідси, доводи апелянта про порушення відповідачем бюджетного законодавства не ґрунтуються на вимогах закону.
В частині доводів апелянта щодо порушення процедури прийняття та оприлюднення рішення обласної ради та розпорядження голови обласної ради колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» проект рішення обласної ради «Про врегулювання окремих питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області» оприлюднений на сайті обласної ради 31.10.2017р., про що свідчать дані веб-сайту обласної ради(http://zakarpat-rada.gov.ua/category/proekty-rishennya/).
Відповідно до ст.28 Регламенту роботи Закарпатської обласної ради VII скликання механізм виконання рішення з додатком техніко-економічного обґрунтування, розрахунком економічного ефекту від його прийняття та пояснювальною запискою, не є обов'язковими реквізитами проекту рішення, що виноситься на розгляд ради (Т.1, а.с.90-139).
На підставі ч.1 ст.47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» даний проект рішення було попередньо передано на розгляд постійних комісій ради для вивчення та надання висновків і рекомендацій. Водночас, відповідно до норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Положення про постійні депутатські комісії Закарпатської обласної ради VII скликання, негативний висновок комісії не може бути підставою для скасування рішення, що прийняте у встановленому законом порядку та відповідно до регламенту ради (Т.1, а.с.87-88, 261-262, 264-265).
Відповідно до ч.3 ст.29 Регламенту роботи Закарпатської обласної ради VII скликання депутат, депутатські фракції, групи мають право наполягати на включенні ініційованого ними проекту рішення у порядок денний пленарного засідання обласної ради навіть при наявності негативного висновку чи рекомендації відповідної профільної постійної комісії ради або негативного висновку структурного підрозділу виконавчого апарату ради, на який покладено правове забезпечення діяльності ради.
Порядок оприлюднення тексту рішень обласної ради та набрання ними законної сили регулюється одночасно декількома нормативно-правовими актами: Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про доступ до публічної інформації», а також Регламентом роботи Закарпатської обласної ради.
У статті 72 Регламенту роботи Закарпатської обласної ради вказано, що рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності від моменту їх офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті ради, якщо не встановлено іншого терміну введення їх у дію.
Пунктом 13 рішення обласної ради № 985 від 30.11.2017р. визначено, що дане рішення набирає чинності з дня його оприлюднення на офіційному веб-сайті, але не пізніше 5 робочих днів з дня його прийняття.
Текст спірного рішення оприлюднено у встановленому порядку 07.12.2017р. (що є п'ятим робочим днем з дня його прийняття), а отже, цей день слід вважати днем набрання чинності вказаним рішенням обласної ради.
На виконання п.3 рішення обласної ради № 985 від 30.11.2017р. головою обласної ради видано розпорядження № 47/01-48 від 07.12.2017р. «Про комісію з реорганізації Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради».
Дане розпорядження голови обласної ради є внутрішньо-організаційним документом, через що відповідно до п.2 ч.1 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обов'язковому оприлюдненню не підлягає, а може надаватися особі в порядку, визначеному цим Законом.
Водночас, спірні правовідносини виникли між Закарпатською обласною радою та КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», при цьому позивач не є учасником цих відносин.
Наголошення апелянтом на трудових інтересах позивача виходять за межі розглядуваного публічно-правового спору та можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.
Обгрунтуванням наведеного висновку слугує наступне.
За приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Отож, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження правових актів індивідуальної дії позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.
Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акту суб'єкта владних повноважень індивідуального характеру позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень.
Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно позивача.
Судячи з змісту спірних рішення сесії Закарпатської обласної ради № 985 від 30.11.2017р. «Про врегулювання окремих питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області» та розпорядження голови Закарпатської обласної ради № 47/01-48 від 07.12.2017р. «Про комісію з реорганізації Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», що є актами індивідуальної дії, вони породжують права та обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цими актами кола суб'єктів), яких їм адресовано.
Відсутність у будь-кого, зокрема й у позивача, прав та/або обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржених рішення та розпорядження не породжує у такої особи і права на захист.
Таким чином, позивачем достатньо не обґрунтовано, які саме її права та інтереси є порушеними у зв'язку із прийняттям оскаржуваних актів, що у свою чергу, не породжує у такої особи права на захист.
Правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема у постановах від 15.07.2014р. у справі № 21-273а14, від 03.02.2015р. у справі № 21-617а14, від 12.04.2017р. у справі № П/800/589/16.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Зокрема, суд з посланням на вимоги чинного законодавства дійшов обґрунтованих висновків щодо відсутності факту порушення прав позивача Закарпатською обласною радою та її головою через прийняття спірних рішення та розпорядження.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено.
За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність та необгрунтованість заявленого позову (в межах його доводів), а тому заявлений позов не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2018р. в адміністративній справі № 807/2025/17 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді В. З. Улицький
Р. М. Гулид
Дата складення повного судового рішення: 26.07.2018р.