Справа № 823/1130/18 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель
25 липня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,
Суддів: Глущенко Я.Б.,
Пилипенко О.Є.,
за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про зобов'язання вчинити дії,-
06 березня 2018 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м.Черкасах Черкаської області, в якому просить зобов'язати відповідача провести поновлення та виплату позивачу пенсії за віком з 07.10.2009, шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, які знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою суду від 10.04.2017 року здійснено заміну первинного відповідача - управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року позов задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на підставі документів, що додані до заяви, з дати її звернення, а саме: з 24.05.2017 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судовий збір в сумі 176,20 грн. (сто сімдесят шість гривень 20 коп.).
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд змінити рішення суду в частині строку з якого має бути поновлена йому пенсія, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України в м.Черкасах Черкаської області поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_3 з 07 жовтня 2009 року.
Зокрема, апелянт посилався на те, що за наявності вини органу пенсійного фонду поновлення виплати пенсії за минулий час відбувається без обмеження будь-яким строком. Відтак, при встановленні протиправності дій органу пенсійного фонду щодо його незаконної відмови у поновленні пенсії - однозначно слідує поновлення пенсії без обмеження будь-яким строком, як це встановлено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, застосування судом встановленого статтею 122 КАС України 6-місячного строку звернення до суду у значенні присічного строку під час прийняття до розгляду та/або вирішення питання задоволення позовних вимог щодо стягнення/призначення/поновлення періодичних виплат є судовою помилкою.
Крім того, відповідач, також подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишено без руху на підставі статті 296 КАС України.
У зв'язку з неусуненням недоліків, визначених ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2018 року, апеляційну скаргу відповідача повернуто ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року.
Відзив на апеляційну скаргу позивача відповідачем до суду апеляційної інстанції не надано.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2.
15.11.1998 року позивач виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.
18 серпня 2017 року уповноважений представник позивача звернувся до управління Пенсійного фонду України в м.Черкасах Черкаської області із заявою, в якій просив поновити з 15.05.1999 року виплату пенсії ОСОБА_3 До заяви додано оригінал особистої заяви позивача про поновлення пенсії за віком, яка засвідчена нотаріально та апостильована.
Листом від 30.08.2017 року №327/Р-10 управління Пенсійного фонду України в м.Черкасах Черкаської області повідомило представника позивачки про те, що відповідно до ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на час проживання пенсіонера за кордоном виплата пенсії припиняється. Тому відсутні підстави поновлення виплати пенсії позивачу.
Вважаючи порушенням своїх прав з боку пенсійного органу та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в межах строку позовної давності позивачем оскаржуються дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії згідно листа-відповіді від 30.08.2017 року №327/Р-10, тому виплата пенсії позивача підлягає поновленню саме з дня звернення позивача до відповідача із вказаною заявою, а не з дня ухвалення та набрання законної сили Рішенням Конституційним судом України № 25-рп/2009.
Крім того, визначення розміру пенсії не входить до компетенції суду, а проводиться пенсійними органами на підставі чинних нормативно-правових актів та з урахуванням матеріалів пенсійної справи.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини другої вказаної статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною другою ст.3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.8 Конституції України вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.
В силу вимог частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною другою ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За правилами частини першої ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до п. 2 частини першої ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1058-ІV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Однак, положення пункту 2 частини першої статті 49 та положення другого речення статті 51 вказаного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.
Так, Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У відповідності до рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини визначив, що право на отримання пенсії стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
Згідно пункту 54 вказаного рішення наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною другою ст. 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що з дня набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі положень зазначеного Закону.
Разом з тим, доводи апелянта про те, що за наявності вини органу пенсійного фонду поновлення виплати пенсії за минулий час відбувається без обмеження будь-яким строком та слід призначити пенсію знову з 07.10.2009 з дня набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009, колегією суддів не приймаються до уваги, з огляду на таке.
Як свідчать матеріали справи, 18 серпня 2017 року позивач через свого представника звернулася до відповідача із заявою про поновлення раніше призначеної пенсії (а.с. 63-65).
Листом від 30 серпня 2017 року №327/Р-10 відповідач повідомив про відмову у поновленні виплати пенсії за віком, з посиланням на вимоги ст.ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.
Частиною 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення до суду з позовною заявою, перебіг якого починається з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення права та/або законного інтересу, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року (справа № 800/98/17) та в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 (справа №607/6231/17).
Тобто, у даному випадку позивач про порушення своїх прав мав можливість дізнатися у 2009 році, з моменту прийняття Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 №25-рп/2009.
Проте, наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду, у разі звернення до суду за захистом свого права.
Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та невідновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.
При цьому, той факт, що із заявою про поновлення пенсії позивач звернувся до відповідача 18 серпня 2017 року не змінює моменту, з якого він повинен був дізнатись про порушення прав.
Вказана дата, 18 серпня 2017 року, свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 (справа №127/15035/17) та від 17 липня 2018 року (справа №537/52/17).
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги саме з 24.05.2017 року судом першої інстанції не було враховано наступне.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до п.2.8 якого поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до п.4.1 вказаного Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Тобто, поновлення виплати пенсії з ініціативи пенсійного фонду чинним законодавством не передбачено, таке повідомлення можливе лише за зверненням особи з відповідною заявою.
Згідно частини другої статті 49 Закону №1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Як свідчать матеріали справи, позивач подав заяву про поновлення виплати пенсії до пенсійного органу лише 18 серпня 2017 року, тобто створив залежні від нього передумови для поновлення виплати пенсії.
Разом з тим, за захистом порушеного у 2009 році права позивач звернувся до суду за допомогою засобів поштового зв'язку лише 06 березня 2018 року (а.с. 94), у зв'язку із чим пропустив встановлений законодавством строк звернення до суду. Клопотання про врахування поважності причин пропуску такого строку позивач до суду першої інстанції не подав.
Колегія суддів також з матеріалів справи не вбачає підстав для визнання причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду поважними.
Враховуючи, що позовні вимоги за період з 07.10.2009 по 05.09.2017 включно заявлені поза шестимісячним строком, а з матеріалів справи не вбачається підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, тому позовні вимоги за період з 07.10.2009 по 05.09.2017 року підлягають залишенню без розгляду, оскільки заявлені поза межами встановленого строку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 (справа №127/15035/17), від 17.07.2018 року (справа №537/52/17.
Таким чином, поновлення виплати пенсії слід здійснювати з 06 вересня 2017 року.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в частині відмови в поновленні виплати пенсії з 07.10.2009 року не спростовують.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до положень частини другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Оскільки після виїзду позивача з України пенсія з 2000 року йому не нараховувалась, то зазначені положення частини другої статті 46 Закону щодо спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Щодо вимог позивача про компенсацію втрати частини доходів та проведення індексації пенсії, слід відзначити наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
При цьому, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушенням встановлених строків виплати саме нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
Відтак, оскільки з моменту припинення виплати пенсії, пенсія не тільки не виплачувалась, але і не нараховувалась, тому вказані вимоги є безпідставними.
Крім того, визначення розміру пенсії не входить до компетенції суду, а проводиться пенсійними органами на підставі чинних нормативно-правових актів та з урахуванням матеріалів пенсійної справи.
Що стосується проведення індексації пенсії, то відповідно до статті 2 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.
Статтею 4 вказаного Закону визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Враховуючи, що позивачу припинено виплату пенсії, із 2000 років і до цього часу позивач пенсії не отримував, а індексації підлягають тільки одержані доходи, тому ці вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв'язку з цим виникає необхідність у частковому задоволенні апеляційної скарги та відповідно у скасуванні рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року та прийнятті нового рішення, яким позов в частині вимог за період з 07 жовтня 2009 року по 05 вересня 2017 року включно - залишити без розгляду, та поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком з 06 вересня 2017 року.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_3 в частині вимог за період з 07 жовтня 2009 року по 05 березня 2017 року включно залишити без розгляду.
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області поновити ОСОБА_3 виплату раніше призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 06 вересня 2017 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України
Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина
Судді: Я.Б.Глущенко
О.Є.Пилипенко