01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Потабенко Л.В.
Суддя-доповідач: Епель О.В.
25 липня 2018 року Справа № 372/3227/17
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Губської Л.В., Сорочка Є.О.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
представників відповідачів Адрєєва Д.В., Макарова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 березня 2018 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
Київського обласного військового комісаріату
Міністерства оборони України
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач-1), Київського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про:
- визнання неправомірним рішення Міністерства оборони України від 28.04.2017 р. № 44 про відмову в нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності II групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії;
- зобов'язання Міністерства оборони України здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності II групи, що настала внаслідок поранення пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та ст.ст. 16- 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності - 31.03.2016 р.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 березня 2018 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач - Міністерство оборони України подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що первинно позивачу було встановлено інвалідність ІІ групи 12.01.2012 р., а 31.03.2016 р. її лише підтверджено, тому, на думку апелянта, до спірних правовідносин має застосовуватися законодавство, чинне на дату встановлення інвалідності.
При цьому, апелянт наголошує на тому, що законодавством, чинним на дату встановлення позивачу інвалідності, було передбачено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги для військовослужбовців строкової служби - протягом трьох місяців від дня звільнення зі служби.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 22.10.1982 р. по 05.05.1984 р. проходив військову строкову службу на території Республіки Афганістан.
17.02.2015 р. згідно з висновком спеціаліста № 2 у ОСОБА_1 мають місце наслідки перенесення важкої черепно-мозкової травми (1984 р. контузія головного мозку). За давністю утворення дані ушкодження можуть відповідати періоду бойових дій в Афганістані 1982-1984 рр.
11.03.2016 р. ЦВЛК дійшла висновку, що травма позивача, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (протокол від 11.03.2016 р. № 1031).
Відповідно до копії довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0526436, ОСОБА_1 з 31.03.2016 р. довічно встановлено ІІ групу інвалідності з причиною інвалідності - травма (контузія) захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
У квітні 2016 року позивач звернувся до військового комісаріату із заявою про отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності.
Заява позивача та подані ним документи були направлені комісаріатом до Міноборони (лист від 27.04.2016 р. № 2/5/953).
У жовтні 2016 року комісаріатом позивачу було видано витяг з протоколу комісії Міноборони від 12.08.2016 р. № 58 про відмову в задоволенні заяви.
13.01.2017 р. постановою Обухівського районного суду Київської області у справі № 372/3359/16-а визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 по отриманню одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності II групи, що настала внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням інвалідності II групи, що настала внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975 та ст.ст. 16-16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності - 31.03.2016 р.
14.03.2017 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду постанову Обухівського районного суду Київської області від 13.01.2017 року змінено в частині зобов'язання Міністерства оборони України розглянути подані ОСОБА_1 документи.
На виконання зазначених судових рішень Міністерство оборони України розглянуло заяву позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги та згідно копії витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.04.2017 р. № 44 відмовило ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності II групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, було відмовлено з тієї причини, що ним не подано документ, що свідчить про обставини травми.
Позивач, вважаючи неправомірним рішення Міністерства оборони України від 28.04.2017 р. № 44 про відмову в нарахуванні та виплаті йому вказаної допомоги, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до законодавства, чинного на час встановлення інвалідності ІІ групи саме внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, тобто станом на 31.03.2016 р.: ст. 16 Закону № 2011-ХІІ та постанови КМУ № 975.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975), Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 «Про затвердження Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що він поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.
Згідно з пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Підпунктом «б» частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ у редакції, чинній на момент встановлення інвалідності, тобто станом на 31.03.2016 р., передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IІ групи.
Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
У п. 11 Порядку № 975 визначено, що вiйськовослужбовець, вiйськовозобов'язаний та резервiст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разi настання iнвалiдностi чи втрати працездатностi без встановлення йому iнвалiдностi, подає уповноваженому органу такi документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням iнвалiдностi чи часткової втрати працездатностi без встановлення iнвалiдностi; довiдку медико-соцiальної експертної комiсiї про встановлення групи iнвалiдностi або вiдсотка втрати працездатностi iз зазначенням причинного зв'язку iнвалiдностi чи втрати працездатностi.
До заяви додаються копiї: постанови вiдповiдної вiйськово-лiкарської комiсiї щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузiї, травми або калiцтва), захворювання; документа, що свiдчить про причини та обставини поранення (контузiї, травми або калiцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане iз вчиненням особою кримiнального чи адмiнiстративного правопорушення або не є наслiдком вчинення нею дiй у станi алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'янiння, або навмисного спричинення собi тiлесного ушкодження; сторiнок паспорта з даними про прiзвище, iм'я та по батьковi i мiсце реєстрацiї; документа, що засвiдчує реєстрацiю фiзичної особи у Державному реєстрi фiзичних осiб - платникiв податкiв, виданого органом доходiв i зборiв (для фiзичної особи, яка через свої релiгiйнi переконання вiдмовляється вiд прийняття реєстрацiйного номера облiкової картки платника податкiв, офiцiйно повiдомила про це вiдповiдний орган доходiв i зборiв та має вiдмiтку в паспортi громадянина України, - копiю сторiнки паспорта з такою НОМЕР_1 ).
Згідно з п. 12 Постанови № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Абзацом 9 пункту 1 Порядку № 393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що в питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.
При цьому, право особи на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, виникає з дня встановлення інвалідності, що визначається датою, вказаною в довідці МСЕК, і обов'язок щодо забезпечення його реалізації шляхом прийняття відповідного рішення покладено на Міністерство оборони України.
Водночас, порядок отримання особою зазначеної допомоги та її розмір регламентуються законодавством, чинним на момент виникнення в неї такого права.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21.06.2018 р. у справі № 816/958/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, він є обов'язковим для врахуванням апеляційним судом при вирішенні даної справи.
Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки інвалідність ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, була встановлена позивачу 31.03.2016 р., то саме з цієї дати він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у порядку та розмірі, визначеному законодавством, чинним станом на вказану дату, тобто ст. 16 Закону № 2011-ХІІ та Порядком № 975 і обов'язок щодо забезпечення реалізації зазначеного права позивача покладено на Міністерство оборони України.
При цьому, доводи апелянта про те, що інвалідність позивачу встановлено вперше 12.01.2012 р., є необґрунтованими, так як у 2012 році йому було встановлено інвалідність ІІ групи у зв'язку із загальним захворюванням, а 31.03.2016 р. вперше і довічно внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. Тож, у 2012 році в позивача не виникало права на отримання спірної допомоги та, відповідно, й не було правових підстав для звернення до відповідачів з приводу її призначення і виплати.
Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що зазначене питання вже було предметом судового розгляду і рішеннями суду у справі № 372/3359/16-а, які набрали законної сили, встановлено факт набуття позивачем ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, саме 31.03.2016 р.
Тож, у відповідності до ч. 4 ст. 78 КАС України вказані обставини не підлягають доказуванню.
Крім того, у рішеннях від 28.11.1999 р. по справі «Брумареску проти Румунії» та від 24.07.2003 р. по справі «Рябих проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Доводи апелянта про те, що законодавством, чинним на дату встановлення позивачу інвалідності, тобто 2012 рік, було передбачено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги для військовослужбовців строкової служби - протягом трьох місяців від дня звільнення зі служби, є необґрунтованими, з наступних підстав.
Як встановлено вище, датою набуття позивачем інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, є 31.03.2016 р., а порядок, на який посилається апелянт застосовується до військовослужбовців строкової служби, які набули інвалідність у період з 01.01.2007 р. по 01.01.2014 р., відповідно до законодавства, чинного на той час.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 р. по справі № 750/5074/17, від 27.02.2018 р. по справі № 822/6118/15.
Крім того, наполягаючи на відсутності у позивача взагалі права на призначення та виплату спірної допомоги, апелянт одночасно посилається на те, що позивач все ж таки має таке право, ані на підставі Порядку № 499, а не Постанови № 975, що вказує на нелогічність доводів його апеляційної скарги та, з огляду на вищезазначене, їх необґрунтованість і безпідставність.
Посилання апелянта на те, що позивачем не надано копій документів, підтверджуючих причини і обставини поранення, колегія суддів вважає не обґрунтованими, оскільки правовою підставою для призначення особі одноразової грошової допомоги в порядку ст.ст. 16, 16-2 Закону № 2011-ХІІ та Порядком № 975 є відповідна довідка МСЕК, а також протокол від 11.03.2016 р. № 1031 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Доводи апелянта про те, що дана справа, у відповідності до правил підсудності за чинною редакцією КАС України, підлягала вирішенню окружним судом, а не місцевим, також є безпідставними з огляду на наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява була подана позивачем у жовтні 2017 року і 24.10.2017 р. по ній вже було відкрито провадження, тобто до набрання чинності новою редакцією КАС України (до 15.12.2017 р.).
Водночас, у п. 1 пп. 12 Перехідних положень чинного КАС України передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Крім того, вказані доводи апелянта суперечить вимогам адміністративного процесуального законодавства, яке було чинним на момент звернення позивача до суду першої інстанції з позовом у цій справі, а саме п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України, відповідно до якого справи, зокрема щодо спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання чи одержання соціальних виплат віднесено до предметної підсудності місцевих загальних судів як адміністративних судів, яким і розглянуто дану адміністративну справу, де предметом спору є призначення та виплату соціальної допомоги суб'єктом владних повноважень.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не надав суду належних і допустимих, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, доказів та не переконав судову колегію у своїй правоті.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційна скарга Міністерства оборони України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 березня 2018 року - без змін.
Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 березня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 25 липня 2018 року.
Головуючий суддя:
Судді: