25 липня 2018 року Справа № 804/3726/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Обставини справи: 23.05.2018 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо відмови в наданні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області з подальшим винесенням відповідного наказу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
В обґрунтування позову зазначено, що 25.10.2017 року позивачем було подано до Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області клопотання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 га на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації. Листом від 23.11.2017 року №Ж-12007/0-8559/6-17, позивачу було відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, з мотивів того, що Урядом удосконалено управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядженнями ними та територіальні органи Держгеокадастру щоквартально для передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації формують перелік земельних ділянок та визначають площу земельних ділянок у розмірі 25 відсотків від площі, право оренди на яку було продано на відкритих торгах на території відповідної області. Зазначене посилання відповідає положенням постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413, але зазначена постанова не прийнята у відповідності до Законів України або Земельного кодексу України, що регулюють процес безоплатної передачі земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства. Після отримання відмови позивачем було подано 26.02.2018 «Запит на отримання публічної інформації» щодо наявності обмежень на земельну ділянку зазначену в клопотанні від 25.10.2017 та зазначення конкретних нормативно-правових актів на які посилається ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області при відмові у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У відповіді від 01.03.2018року № ПІ-68/0-62/0/63-18, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області проінформовано щодо відсутності обмежень на зазначену земельну ділянку та продублювало положення ОСОБА_3 №413 щодо відмови для розробки проекту землеустрою.
Ухвалою суду від 30.05.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
20.06.2018 року надійшла відповідь на відзив.
21.06.2018 року надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що земельна ділянка розташована на території Березиуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області на яку претендував позивач не увійшла до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у IV кварталі 2017 на території Дніпропетровської області, сформованому відповідно до ОСОБА_3 КМУ № 41.3 від 07.06.2017.
В судове засідання призначене на 05.07.2018 року з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено належним чином.
В ході судового засідання судом поставлено питання щодо можливості подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
Представник позивача щодо подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.
Зважаючи на наведене та з урахуванням приписів ч.3 ст.194, ч.ч. 1 ст. 205 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд,-
Судом встановлено, що ОСОБА_2 25.10.2017 року звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з клопотанням (вх.№ ГУ 2С-12007/0/5-17 від 25.10.2017), в якому просила розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації. Позивач зазначила, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначенням не використав. До клопотання від 25.10.2017 року позивачем додано копію довіреності від 19.10.2017 року №944965, копію паспорта громадянина України, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, графічні матеріали, на яких зазначено бажане розташування земельної ділянки (із прив'язкою до земельної ділянки з кадастровим номером 1225081200:01:002:0097).
23.11.2017 року Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області розглянуло клопотання ОСОБА_2 щодо надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою для передачі земельної ділянки у власність, та листом №Ж-12007/0-8559/6-17, повідомило позивача, що згідно частини 7 статті 118 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою може бути, зокрема невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Земельна ділянка, яку бажає отримати у власність ОСОБА_2, не увійшла до вищезазначеного переліку, у зв'язку із чим, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відмовило у задоволенні клопотання.
ОСОБА_2 26 лютого 2018 року звернулася із запитом до відповідача, щодо наявності обмежень на земельну ділянку зазначену в клопотанні від 25.10.2017 року та зазначення конкретних нормативно-правових актів на які посилається ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області при відмові у наданні мені дозволу на розробку проекту землеустрою.
Листом від 01 березня 2018 року, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, повідомило про відсутності обмежень на зазначену земельну ділянку та повторно зазначило, що зазначена земельна ділянка не увійшла до вищезазначеного переліку, посилаючись на положення ОСОБА_3 №413 щодо відмови для розробки проекту землеустрою.
Позивач, не погоджуючись з відмовою в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся із даним позовом до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.
Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.
За змістом положень п. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної передачі є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, законодавець встановлює виключні підстави для відмови і така відмова повинна бути обґрунтованою.
В своєму листі від 23.11.2017 року №Ж-12007/0-8559/6-17 відповідач зазначає про те, що відмовляє в задоволенні заяви позивача "у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів".
Однак суд вважає, що в листі-відмові відповідач не довів невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів та нормативно-правових актів. Не включення цієї земельної ділянки до переліку ділянок, що підлягають приватизації, тільки з причин невиконання умови про реалізацію відповідачем права оренди на інші ділянки, - не може розглядатись як невідповідність місця розташування земельної ділянки в розумінні ст. 118 ЗК України.
Обґрунтування відповідачем у відзиві своєї відмови вимогами ОСОБА_3 КМУ № 413 суд вважає неприйнятними.
Так, ОСОБА_3 КМУ № 413 було затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Метою цієї Стратегії є створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави.
Тобто, це є визначений алгоритм дій органів виконавчої влади в майбутньому, а тому вона не містить правових норм для врегулювання відносин, які склалися між позивачем та відповідачем щодо отримання/надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Процедура регулювання зазначених правовідносин чітко визначена в Земельному кодексі України. Більш того, в ній прямо зазначено, що "для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів".
Суд не заперечує факту того, що відповідач у своїй діяльності повинен керуватися актами Кабінету Міністрів, однак зазначає, що Стратегія не є нормативно - правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність, на відміну від Земельного кодексу України.
Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, відповідач не наводить жодних обґрунтованих підстав для такої відмови, передбачених п. 7 ст. 118 ЗК, а посилання на невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів є декларативним та надуманим.
Крім того, відповідач, займаючи таку позицію та застосовуючи вищезазначені норми земельного законодавства так як ним викладено у відзиві та відмові, фактично ставить перешкоди позивачу у реалізації, передбаченого ЗК України права на безоплатне отримання земельної ділянки, оскільки відповідач пов'язує це із настанням певних обставин (реалізація права оренди на торгах на інші земельні ділянки), які не залежать від волевиявлення позивача і на які він не може вплинути жодним чином.
Суд вважає, що відповідач зловживає своїми повноваженнями, посилаючись на підзаконний нормативний акт, за умови існування спеціального Закону, а саме Земельного кодексу України, який регулює ці правові відносини. Застосування та тлумачення відповідачем ОСОБА_3 КМУ № 413 є таким, що суперечить безпосередньо прямим нормам ЗК України та свавільно порушує права позивача, надані цим Кодексом.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі №814/1961/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73634659), в якій колегія суддів дійшла наступних висновків:
- відмова Головного управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що така ділянка не входить до переліку земель, який сформований відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, є неправомірною та такою, що не відповідає статті 118 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим підлягає скасуванню;
- відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області має прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.;
- відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05). Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд звертає увагу, що згідно зі статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В адміністративному позові позивач просить суд визнати протиправними дії ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо відмови в наданні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.
Разом з тим, діями суб'єкта владних повноважень є сукупність вчинків здійснених у межах наданих чинним законодавством повноважень. В даному випадку, права позивача порушуються не сукупністю вчинків відповідача, а відмовою у формі листа №Ж-12007/0-8559/6-17 від 23.11.2017 року, тобто рішенням суб'єкта владних повноважень, внаслідок чого суд вважає необхідним залишити вимогу про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою без задоволення.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.10 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
На підставі зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивачів, суд вважає за необхідне вийте за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області викладену в листі №Ж-12007/0-8559/6-17 від 23.11.2017 року.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, заявлена позовна вимога про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача є належним способом захисту порушеного права, та задовольняється судом.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в загальному розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.1043643032.1 від 22.05.2018 року. Інших документально підтверджених судових витрат, матеріали справи не містять.
Згідно Виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, судовий збір у розмірі 704.80 грн. сплачений згідно квитанції №0.0.1043643032.1 від 22.05.2018 року зараховано на казначейський рахунок 23.05.2018 року.
Приймаючи до уваги задоволення позову в повному обсязі, суд вважає за необхідне присудити здійснені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704.80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 132. 139, 143, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_1; Дніпропетровська область, Апостолівський район, місто Зеленодольськ, вулиця Будівельна, будинок 7А/1) до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39835428; 49004, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ОЛЕКСАНДРА ПОЛЯ, будинок 2) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області викладену в листі №Ж-12007/0-8559/6-17 від 23.11.2017 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 25.10.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39835428; 49004, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ОЛЕКСАНДРА ПОЛЯ, будинок 2) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_1; Дніпропетровська область, Апостолівський район, місто Зеленодольськ, вулиця Будівельна, будинок 7А/1) 704,80 (сімсот чотири) грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору.
В задовленні інших вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_1