вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"18" липня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/8265/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Гончарова С.А.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Григораш Н.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.07.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 (повний текст складено 21.05.2018) про закриття провадження
у справі №910/8265/16 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ"
до Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (відповідач-1)
Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (відповідач-2)
Державної казначейської служби України (відповідач -3)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про стягнення 4 144 570,55 грн.
В судовому засіданні 18.07.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 у справі №910/8265/16, позов задоволено частково.
Стягнуто з держави на користь Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" 4 144 570,55 грн. майнової шкоди. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 27.03.2018 вищевказані рішення та постанову скасовано в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" 4 144 570,55 грн. майнової шкоди. Справу у відповідній частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 закрито провадження у справі №910/8265/16.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" 63 546,56 грн. судового збору.
Ухвала обґрунтована наявністю підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" 63 546,56 грн. судового збору.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права в частині стягнення судового збору з відповідача 1.
Апелянт зазначає, що судом не взято до уваги, що грошові вимоги позивача задоволені Державною казначейською службою України на підставі наказу Господарського суду м. Києва, виданого на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 16.01.2017 (яке в подальшому було скасовано), у відповідності до Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011.
Вказує, що Управлінням не вчинялось жодних дій, які б свідчили про визнання майнової шкоди позивача в сумі 4 144 570,55 грн., що є предметом розгляду даної справи, яка б підлягала стягненню з Державного бюджету України.
Звертає увагу суду, що грошові кошти отримано Товариством у період з 14.12.2017 по 22.03.2018, тобто, до ухвалення рішення Верховним Судом у цій справі.
Апелянт вважає, що за правилами ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі, стягнення судових витрат позивача здійснюється виключно за його заявою.
Зазначає, що незважаючи на те, що у справі приймали участь троє відповідачів, з яких відповідно до ст.ст. 129-130 ГПК України повинно бути стягнуто судові витрати на користь позивача пропорційно, всі судові витрати були стягнуті за рахунок бюджетних асигнувань Управління.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що позовні вимоги про відшкодування шкоди виникли саме внаслідок неправомірної бездіяльності посадових осіб апелянта щодо неперерахування грошових коштів, отриманих від реалізації заставного майна в сумі 4 144 570,55 грн. на рахунок стягувача (позивача), яка встановлена ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19.12.2013 у справі №754/17450/13-ц та, відповідно не потребує повторного доведення при розгляді даної справи.
Зазначає, що внаслідок неправомірної бездіяльності посадових осіб відповідача 1 (апелянта) позивач недоотримав належні йому в рамках виконавчого провадження №30903998 кошти в сумі 120 000,00 грн., а також 4 024 570,55 грн. в рахунок заборгованості за кредитним договором №К/07-129/КД від 24.12.2007 і така втрата позивачем коштів є безповоротною.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача-1 05.06.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Гончаров С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/8265/162017 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.
20.06.2018 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018, до якого додано оригінал платіжного доручення № 2323 від 29.05.2018 на підтвердження оплати судового збору у розмірі 1762,00 грн.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 у справі №910/8265/16 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Київській області, розгляд справи призначено на 18.07.2018.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 18.07.2018 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" 63 546,56 грн. судового збору.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 18.07.2018 заперечував проти доводів відповідача - 1, викладених в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Представник відповідача 3 в судовому засіданні апеляційної інстанції 18.07.2018 не заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача 1.
Представник відповідача 2 та третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 18.07.2018 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвал в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників відповідача 2 та третьої особи обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначених представників за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, зі змісту судових рішень у даній справі вбачається, що, задовольняючи позов Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" частково, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що вимоги про стягнення власне майнової шкоди в сумі 4 144 570,55 грн. є обґрунтованими, стосовно сум 3% річних - 408 438,91 грн. та інфляційних нарахувань - 3 419 270,70 грн., то вони стягненню не підлягають, оскільки відшкодування шкоди у даному випадку відбувається не на виконання грошового зобов'язання, а з інших підстав. Судами встановлено, що:
- рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04.11.2010 у справі №2-5617/10 стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Банку: суму заборгованості за кредитом 499 226,08 дол. США; суму штрафу 120 000,00 грн.; судовий збір у сумі 1 700,00 грн. і 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На виконання цього рішення 15.02.2011 вказаним судом видано виконавчі листи;
- головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_6 винесено відповідну постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.01.2012 №30903998;
- рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25.01.2011 у справі №2-1246/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ТОВ "СТЕЛС" на користь банку, зокрема, заборгованість за Кредитним договором у сумі 4 050 055,79 дол. США. На виконання цього рішення 22.02.2012 видано виконавчі листи;
- постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 17.08.2012 відкрито виконавче провадження № 33925584 про солідарне стягнення з ОСОБА_5 та ТОВ "СТЕЛС" на користь Банку заборгованості за кредитним договором;
- отже, фактично відкрито два виконавчих проваджень, стягувачем в яких є банк, а боржником - ОСОБА_5;
- у результаті реалізації майна боржника з прилюдних торгів отримано кошти в сумі 8 547 918,01 грн., які перераховані Головному управлінню юстиції в Київській області;
- з 25.05.2013 по 20.03.2013 відділом Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області на рахунок банку в межах виконавчого провадження № 30903998 перераховано кошти в сумі 3 992 134,06 грн.;
- за даними відповідача 1, згідно з розпорядженням державного виконавця від 06.02.2013 кошти в сумі 3 992 134,06 грн. перераховано стягувачу (банку); 500,00 грн. перераховано як витрати на проведення виконавчих дій; 399 213,40 грн. перераховано як виконавчий збір. Водночас 4 156 070,55 грн. перераховано ОСОБА_5 як надлишково стягнуті;
- при перерахуванні зазначених коштів Банку державний виконавець керувався постановою про відкриття виконавчого провадження, в якій сума штрафу була помилково зазначена 120,00 грн., тоді як згідно з виконавчим документом сума штрафу - 120 000,00 грн.;
- у зв'язку з невиконанням посадовими особами відповідача 1 покладених на них обов'язків банк звернувся до Деснянського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Василевич Т.М. та начальника того ж відділу Штепи С.О. Відповідним судом винесено ухвалу від 19.12.2013 у справі №754-17450/13-ц, якою (з урахуванням ухвали від 22.01.2014 про виправлення описки): скаргу Банку задоволено; визнано неправомірною бездіяльність названого державного виконавця щодо неперерахування коштів, отриманих від реалізації заставного майна, в сумі 4 144 570,55 грн. на рахунок стягувача (заставодержателя) - банку; зобов'язано названий відділ стягнені у виконавчому провадженні №30903998 кошти перерахувати на поточний рахунок Банку, а саме: 120 000,00 грн. - у рахунок повного погашення заборгованості у ВП №30903998; 4 024 570,55 грн. - у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором (8 547 918,01 грн. - 4 112 134,06 грн. - 411 213,40 грн. виконавчого збору 10%);
- дана ухвала від 19.12.2013 набрала законної сили, але відповідачем 1 не виконана;
- відтак, банк у квітні 2014 звернувся до суду з позовом про відшкодування збитків шляхом стягнення з державного бюджету України 4 144 570,55 грн. майнової шкоди на підставі ст.ст. 22, 1174 ЦК України, а також нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України вигляді 3% річних у сумі 153 973,80 грн. та "інфляційних втрат" у сумі 145 259,97 грн., - у зв'язку з невиконанням відповідачем 1 згаданої ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013.
Переглядаючи в касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій у справі №910/8265/16, Верховний Суд не висловив заперечень щодо встановлених у справі фактичних обставин та застосованих матеріальних норм, однак вказав на порушення процесуальних норм, а саме:
- при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються, зокрема, найменування сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум (п. 1 ч. 2 ст. 84 ГПК України в редакції до 15.12.2017);
- наказ господарського суду має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження" (ч. 1 ст. 117 ГПК України в редакції до 15.12.2017).
Верховний Суд вказав, що оскільки судом було стягнуто грошові кошти з держави, то таке судове рішення не може бути виконано, а права позивача, якщо вони були порушені, не можуть бути захищені у визначений судом спосіб. Судами не були досліджені належним чином докази і обставини справи стосовно визначення сторони, з якої, на думку суду, мала б стягуватися грошова сума (боржника).
Однак, як свідчать матеріали справи, Державною казначейською службою України (відповідачем 3) було задоволено грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" (позивача) та відшкодовано останньому заподіяну шкоду на суму 4 144 570,55 грн., що підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями №2323 від 14.12.2017 на суму 2 025 627,72 грн., №37 від 23.01.2018 на суму 335 860,00 грн., №128 від 14.02.2018 на суму 1 640 548,00 грн., №351 від 22.03.2018 на суму 142 534,83 грн.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Згідно з роз'ясненнями, наданими у пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", про відсутність предмета спору, зокрема, свідчить припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Відтак, станом на теперішній час майнова шкода, з приводу стягнення якої заявлено позов, відшкодована позивачу Державною казначейською службою України. При цьому, ані відповідачем 1 (особою, неправомірність дій якої встановлено в межах справи №754/17450/13-ц), ані відповідачем 3 (особою, якою відшкодовано шкоду) не висловлено заперечень по суті спору.
Згідно з ч. 4 ст. 333 ГПК України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. Однак, з березня 2018 (дати винесення постанови Верховним Судом) по теперішній час до суду не надходило заяв про здійснення повороту виконання судового рішення.
Обов'язок державної виконавчої служби перерахувати позивачу стягнені у виконавчому провадженні №30903998 грошові кошти в сумі 4 144 570,55 грн. (з яких: 120 000,00 грн. - у рахунок повного погашення заборгованості у ВП№30903998; 4 024 570,55 грн. - у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором) встановлений ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі №754-17450/13-ц, яка набрала законної сили та підлягає обов'язковому виконанню. Тому, скасування Верховним Судом рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у даній справі з тієї підстави, що судом не було визначено боржника, не спростовує та не виключає право ПАТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" на отримання грошових коштів в сумі 4 144 570,55 грн. З приводу зауважень Верховного Суду про невизначення судом першої інстанції особи боржника необхідно вказати, що саме Державною казначейською службою України було сплачено позивачу заявлені грошові кошти.
Таким чином, після порушення провадження у даній справі грошові вимоги позивача на суму 4 144 570,55 грн. були задоволені відповідачем 3, що свідчить про відсутність предмету спору, а також не вбачається, що між сторонами спору залишились неврегульовані питання.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі №910/8265/16 у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Крім того судом розподілено судові витрати та стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" 63 546,56 грн. судового збору.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача 1 на користь позивача судових витрат з огляду на наступне.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 5 статті 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За змістом ч. 9 ст. 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як зазначалось судом, неправомірність бездіяльності Головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Василевич Т.М. щодо неперерахування грошових коштів, отриманих від реалізації заставного майна, у сумі 4 144 570,55 грн. на рахунок стягувача (заставодержателя) ПАТ "Піреус БАНК МКБ" встановлена ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі №754/17450/13-ц та не потребує доказуванню при розгляді даної чи іншої справи.
У даному випадку господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь та самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Таким чином, з фактичних обставин справи вбачається, що спір виник внаслідок неправомірних дій державного виконавця, факт чого встановлено ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі №754/17450/13-ц, приймаючи до уваги задоволення грошових вимог позивача після порушення провадження у справі, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню відповідачем 1 у розмірі, пропорційному сплаченій позивачу сумі (1 144 570,55 грн. х 1,5% = 62 168,56 грн.).
Крім того, при новому розгляді справи також підлягає розподілу судовий збір, який був сплачений за подання апеляційної та/або касаційної скарги, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Тому, з відповідача 1 на користь позивача підлягає стягненню також судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.06.2016 (1 378,00 грн.), а всього - 63 546,56 грн. (62 168,56 грн. + 1 378,00 грн. = 63 546,56 грн.).
Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта про те, що Управлінням не вчинялось жодних дій, які б свідчили про визнання майнової шкоди позивача в сумі 4 144 570,55 грн., що є предметом розгляду даної справи, оскільки, як вже зазначалось неправомірність бездіяльності Головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Василевич Т.М. щодо неперерахування грошових коштів, отриманих від реалізації заставного майна, у сумі 4 144 570,55 грн. на рахунок стягувача (заставодержателя) ПАТ "Піреус БАНК МКБ" встановлена ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі №754/17450/13-ц.
Доводи апелянта про те, що за правилами ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі, стягнення судових витрат позивача здійснюється виключно за його заявою є помилковими, оскільки в частині 3 зазначеною статті йде мова про відмову позивача від позову, а не про закриття провадження у справі, як вказує апелянт. Таким чином апелянт довільно та помилково трактує зазначену норму процесуального права.
Посилання апелянта на те, що у справі приймали участь троє відповідачів, з яких, відповідно до ст.ст. 129-130 ГПК України повинно бути стягнуто судові витрати на користь позивача пропорційно є необґрунтованими, оскільки при розподілі судових витрат суд першої інстанції, зокрема керувався зазначеними статтями, а доводи апелянта у цій частині зводяться тільки до посилань на окремі положення ст. 129 ГПК України без належного обґрунтування, які колегією суддів не приймаються до уваги.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів відповідача 1 (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття оскаржуваної ухвали у даній справі та не спростовують правильних висновків суду в частині стягнення судових витрат з відповідача 1 на користь позивача.
Колегія суддів погоджується з доводами Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ", викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, вважає їх обґрунтованими, та не вбачає правових підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 про закриття провадження у справі №910/8265/16 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 про закриття провадження у справі №910/8265/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/8265/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 25.07.2018.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді С.А. Гончаров
Ю.Б. Михальська