Справа № 815/2339/18
19 липня 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Бойко О.Я.
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса (65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова,4а) про визнання дій щодо не призначення пенсії протиправними та зобов'язання призначити та виплатити пенсію,-
І. Суть спору:
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса, в якій просив:
1. Визнати протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса відносно не призначення ОСОБА_1 пенсії за віком та зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одеса призначить та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з проведенням перерахунку, індексації пенсії, виплатою компенсації втрати частини доходу на визначений позивачем банківський рахунок, починаючи з 02.04.2018 року.
2.У відповідності з п.1 ч.2 ст.371 КАС України, допустити негайне виконання рішення суду в повній мірі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення всієї суми заборгованості, починаючи з 02.04.2018 р. по день фактичної виплати.
3. У відповідності з ч.1 ст.372 КАС України, покласти обов'язки по забезпеченню виконання рішення на начальника Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса.
4. У відповідності з ч.6 ст.245, ст.382 КАС України зобов'язати начальника Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса в 14-дневний строк надати до суду звіт про виконання судового рішення, зверненого до негайного виконання.
ІІ. Аргументи сторін
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 17.03.1992 року постійно проживає в Ізраїлі.
Відповідно до довідки ДМС України від 15.02.2018 р. позивач є громадянином України, в нього є страховий стаж, який надає право на призначення пенсії за віком. До виїзду на постійне місце проживання за кордон позивач мешкав та був зареєстрований у Приморському районі м. Одеси.
29.03.2018 р. позивач через свого представника звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за віком на визначений позивачем банківський рахунок з 29.03.2018 р.
13.04.2018 р. відповідач листом повідомив позивача про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з нерозповсюдженням дії рішення КСУ від 07.10.2009 р. №25-рп/2009 на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон до 07.10.2009 року .
Позивач вважає, що така відмова суперечить положенням Конституції України, нормам міжнародного права та діючого пенсійного законодавства, а тому дії відповідача протиправні.
Позивач зазначив, що відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» він має право на отримання пенсії із солідарної системи в розмірі не нижче прожиткового мінімуму встановленому законом, як громадянину України, який застрахований у відповідності з зазначеним Законом та досяг встановленого даним Законом пенсійного віку, при наявності трудового стажу не менше 15 років.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явилися про день час та місце розгляду справи повідомленні належним чином та завчасно.
23.05.2018 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
12.06.2018 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він просив адміністративний позов залишити без розгляду.
Суд ухвалою від 19.07.2018р. відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що позивачу на даний час виповнилося 82 роки, а заяву було подано лише у 2018 р. , таким чином шестимісячний строк для звернення до суду позивачем пропущений.
Також представник відповідача зазначив, що положенням ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону до 17.07.2010 р. передбачено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У зв'язку з тим, що позивач виїхав за кордон на ПМП не досягнувши пенсійного віку, у нього не виникло підстав для оформлення пенсійної справи.
Таким чином, вимоги щодо призначення пенсії позивачу безпідставні та не належать до задоволення, оскільки суперечать чинному законодавству.
09.07.2018 р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
ІІІ. Обставини, встановлені судом
Суд з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, робить висновок про те, що позовна заява належить до задоволення частково з наступних підстав.
Так, суд встановив - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки ДМС України ГУ ДМС України в Одеській області від 15.02.2018 року є уродженцем Донецької області, раніше був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , в жовтні 1991 року отримав дозвіл для виїзду на постійне проживання до Ізраїлю (а.с.26).
Страховий стаж позивача склав 34 роки, що підтверджується трудовою книжкою та довідками ТОВ «Укренергобуд» в (а.с.17-22; 32-33).
02.04.2018 р. позивач через свого представника звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 29.03.2018 року (а.с.28-29).
До заяви позивач додав наступні документи: копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон, довідка ДМС від 15.02.2018 р., довідка з місця проживання, копія свідоцтва про народження, нотаріальна апостильована довіреність на представника, реєстраційний номер облікової картки платника податків, виписка з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, трудова книжка, довідка про заробітну плату, довідка про перетворення/перейменування підприємства, диплом про закінчення технікуму, довідка військового комісаріату.
13.04.2018 р. за №202/ш-11 відповідач листом повідомив представника позивача про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії (а.с.36-37). Свою відмову у зазначеному листі відповідач обґрунтував наступним чином.
Відповідно до вимог ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону до 17.07.2010 р. - пенсійне забезпечення громадян України, що живуть за її межами, проводяться на основі договорів (угод) з іншими державами.П.2 ст.49 вказаного Закону передбачає, що виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. №25-пр/2009 положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано неконституційними.
Керуючись вищевказаним відповідач повідомив, що положення п.2 ч.1 ст.49 другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втрачають чинність з 07.10.2009 р. тобто від дати прийняття рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009. Виходячи з даного факту, рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 р.
До вказаних правовідносин суд застосовує наступні норми права.
А) національне законодавство
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05 листопада 1991 року; Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, від 09.07.2003р.
Частиною другою статті 19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Суд зазначає, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадян України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Відповідно до приписів ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Таким чином, з аналізу вказаної статті суд робить висновок, що призначення пенсії за віком здійснюється при дотриманні двох умов:
1. досягнення пенсійного віку;
2. існування достатнього страхового стажу.
Вимога обов'язкового проживання на території України для призначення пенсії, ні вказаною нормою закону, ні будь-якою іншою нормою права не встановлена.
Стаття 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає термін «страховий стаж» як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ від 03.10.2017р. встановлений мінімальний страховий стаж для призначення пенсії за віком, який становить 25 років.
Відповідно до копій трудової книжки, довідки ТОВ «Укренергобуд» про заробітну плату для обчислення пенсії від 20.03.2018р. та довідки ТОВ «Укренергобуд» про період роботи позивача на даному підприємстві у позивача існує страховий стаж, що дає право на пенсію за віком. Крім того, даний факт не оспорюється відповідачем (а.с.17-22, 32-33).
Частина 1 статті 78 КАС України встановлює "Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, або добровільності їх визнання".
Згідно з п.2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 51 цього Закону).
Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України(неконституційними), положення п. 2 ч.1 ст.49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
З огляду на вказані вище норми права та з урахуванням того, що позивач досяг пенсійного віку, має необхідний страховий стаж, суд робить висновок про існування у останнього законного права на призначення пенсії за віком.
При цьому суд не погоджується з позицією відповідача, викладеною у його листі-відмові від 13.04.2018р. №202/ш, про те, що рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 поширюється тільки на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року, оскільки в даному рішенні КС України порушує питання права на отримання пенсії у старості, а не виїзду за кордон. Повертаючись до спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії 02.04.2018р., тобто на момент, коли положення п. 2 ч.1 ст.49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вже були визнані неконституційними.
Б) міжнародне законодавство
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
Згідно з статтею 14 Конвенції: «Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях звертає увагу на те, що у випадку, якщо чинне національне законодавство передбачає соціальні виплати, обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство вважається таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод (§41 рішення у справі «Pichkurv.Ukraine» від 07.02.2014р.; заява № 10441/06).
Таким чином, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пов'язує право особи на пенсію за віком за умови існування страхового стажу (тобто за умови попередньої сплати нею страхових внесків) суд робить висновок про те, що спірні правовідносини підпадають під сферу дії статті 1 Першого протоколу та зачіпають майновий інтерес позивача через існування в нього страхового стажу.
В даній адміністративній справі, що розглядається, як вже про це зазначав суд вище по тексту, він встановив, що позивач за наявності настання пенсійного віку та трудового стажу має право на отримання пенсії, як і всі інші пенсіонери, які проживають в Україні та досягли пенсійного віку та мають відповідний страховий стаж. Тобто позивач перебуває у відносно схожій ситуації з пенсіонерами, які проживають в Україні та отримують пенсію. Однак право на пенсію позивача стало залежним від місця його проживання, що призвело до ситуації, в якій позивач пропрацювавши багато років у своїй країні з 1955р. по 1992 рік та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Враховуючи те, що відповідач, на думку суду, необґрунтовано відмовив йому у призначенні пенсії за віком лише через те, що він проживає за кордоном суд робить висновок, що різниця у поводженні з пенсіонерами, які проживають на території України та, які виїхали за кордон порушує статтю 14 Конвенції у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу. Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. на, яке посилався відповідач, не вказує на причини виправданості відмінності у ставленні. Інших доводів та обґрунтувань позбавлення позивача пенсії лише через те, що він проживає за кордоном відповідач не надав.
ЄСПЛ у §41 рішення у справі «Pichkurv.Ukraine» ( в даному рішенні розглядалося питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України)звертає увагу на те, що якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або необумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
В §42, зазначеного вище, рішення ЄСПЛ вказує, що у справах таких як ця, щодо скарги за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе права на отримання будь-яких видів виплат соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14.
Відповідно §48,зазначеного вище, рішення практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях .
§49 Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона немає об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваними цілями.
В §53 ЄСПЛ зазначає, що підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном. У своєму відзиві на позов відповідач не вказав яку легітимну мету він переслідував, відмовляючи позивачу у призначенні та нарахуванні пенсії.
З вищезазначених міркувань суд робить висновок про те, що різниця у поводженні з пенсіонерами які проживають на території України та позивачем, який проживає за кордоном порушує статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.
Щодо позовних вимог про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів, суд дійшов висновку щодо відмови в їх задоволенні з таких підстав.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно зі ст. 2 цього Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Згідно з ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація)провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Зокрема, як встановив суд призначення та виплата пенсії за заявою представника позивача, і за результатами розгляду цієї справи в судовому порядку зобов'язано відповідача призначити та здійснити виплату пенсії позивачу з 02.04.2018 року. Отже, до цього часу, нарахування пенсії позивачу не було здійснено, а отже порушення приписів ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"не допущено, що свідчить про передчасність цих заявлених позовних вимог.
Таким чином, з аналізу вище приведених норм матеріального права вбачається, що чинним законодавством України не передбачено проведення індексації, компенсації сум виплат, що здійснюються у разі вирішення спору щодо порядку та розміру їх нарахування органом яким призначаються пенсії та проводиться їх виплата.
Крім того, позивач просить суд допустити негайне виконання рішення суду шляхом стягнення всієї суми заборгованості, починаючи з 02.04.2018 р. по день фактичної виплати.
При цьому відповідно до п.1 ч.2 ст.371 КАС України, суд який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні суду звернути до негайного виконання рішення: у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Однак, в даному випадку суд задовольнив вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання його призначить та провести виплату пенсії, тобто, зобов'язання вчинити певні дії, а не стягував певні суми з відповідача, а тому немає підстав для негайного виконання цього рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст.372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
Позивач просить покласти обов'язки по забезпеченню виконання рішення по справі №815/2339/18 на начальника Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса.
Суд вважає за можливим у відповідності до ч.1 ст.372 КАС України покласти обов'язки по забезпеченню виконання рішення по справі №815/2339/18 на начальника Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса.
Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення .
Отже, суд вирішує питання про встановлення судового контролю з метою надання учасникам справи додаткових гарантій виконання судового рішення.
Суд вважає необхідним вжити заходи судового контролю шляхом зобов'язання відповідача надати в 30 денний строк з дня набрання законної сили рішення за результатами розгляду даної адміністративної справи звіт про виконання рішення по справі №815/2339/18 до Одеського окружного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже на підставі викладених обставин, суд робить висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 належать до задоволення частково.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При розподілі судових витрат суд враховує, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 704,80 грн., відповідно до квитанції №14757 від 18.05.2018 року (а.с.55).
На підставі викладеного, керуючись статтями, 2, 243-246 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса відносно не призначення ОСОБА_1 пенсії за віком та зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одеса призначить та виплатити ОСОБА_1 пенсії за віком, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на визначений позивачем банківський рахунок починаючи з 02.04.2018 року.
3. У відповідності з ч.1 ст.372 КАС України, покласти обов'язки по забезпеченню виконання рішення на начальника Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса.
4. У відповідності ст.382 КАС України зобов'язати начальника Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса в 30-днений строк після набрання законної сили рішенням за результатами розгляду даної адміністративної справи надати до суду звіт про виконання судового рішення.
5. У решті позовних вимог відмовити.
6. Стягнути з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одеса за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір на користь ОСОБА_1 у розмірі 352(триста п'ятдесят дві) ,40 грн.
7. Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до Одеського апеляційного адміністративного суду.
8. Позивач- ОСОБА_1 адреса: (Wainberger St.3/27,Israel ), Ідентифікаційний код НОМЕР_1 .
Відповідач - Центральне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Одесі адреса: 65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4а, код ЄДРПОУ 41248812.
Суддя О.Я. Бойко
.