Справа № 376/2197/17 Головуючий у І інстанції Клочко В. М.
Провадження № 22-ц/780/2710/18 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.
Категорія 22 19.07.2018
Іменем України
19 липня 2018 року м.Київ
Апеляційний суд Київської області у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Голуб С.А.,
при секретарі Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 доТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кривошиїнська» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,-
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувсядо суду із вказаним вище позовом,який мотивований тим, що він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,750 га з кадастровим номером НОМЕР_1 розташованої на території Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області.
Вказував, що із 2014 року належну йому земельну ділянку обробляє і використовує відповідач, оскільки він проти цього не заперечував. Однак у серпні 2016 року він отримав від відповідача договір оренди та акт приймання-передачі цієї ділянки підписані 14 липня 2014 року від його імені невідомою особою. 16 серпня 2016 року він направив відповідачу заяву про те, що договір оренди не укладав та не підписував і вказав про намір самостійно використовувати земельну ділянку, відповіді на яку не отримав. Повторна заява аналогічного змісту від 30 листопада 2016 року теж залишена без відповіді.
Вважає, що договір оренди є недійсним, бо він його не укладав і не підписував, жодних довіреностей на ім'я інших осіб для укладення договору оренди не видавав. У зв'язку з наведеним, посилаючись на ст.ст.203, 215 ЦК України, просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,750 га, укладений 14 липня 2014 року між ним і ТОВ «Агрофірма Кривошиїнська» та стягнути судові витрати.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильність встановлення обставин, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована хибністю висновків суду про його ухилення від проведення призначеної судом почеркознавчої експертизи, оскільки його не було зобов'язано вчиняти будь-які дії, пов'язані із проведенням експертизи, а експертна установа від нього теж нічого не вимагала.
Відповідач ТОВ «Агрофірма «Кривошиїнська» копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги отримала, відзив на апеляційну скаргу до суду не подала.
В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області як незаконне.
ТОВ «Агрофірма «Кривошиїнська» належним чином повідомлена про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, подала заяву про відкладення розгляду справи, не надавши доказів про поважність причин неявки, що згідно ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки його недоведеністю. При цьому суд виходив із відсутності належних і допустимих доказів того, що оспорюваний договір оренди був підписаний не позивачем.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до ст.ст.1, 13 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч.1). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання угоди недійсною (ч.3).
Аналогічні положення містить ч.2 ст.16 ЦК України, згідно якої способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Такі ж приписи містить ст.81 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 2,750 га, яка розташована на території Кривошинської сільської ради Сквирського району Київської області.
14 липня 2014 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Агрофірма Кривошиїнська» було укладено договір оренди належної позивачу земельної ділянки площею 2,750 га, за яким позивач передав земельну ділянку в оренду Агрофірмі строком на 10 років і який зареєстрований у встановленому законом порядку реєстраційною службою Сквирського Сквирським районного управління юстиції Київської області 25 липня 2014 року за № 6506317.
Починаючи із 2014 року належну позивачу земельну ділянку обробляє і використовує ТОВ «Агрофірма Кривошиїнська», що визнав в суді позивач.
Також, судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору оренди ОСОБА_2 своєчасно та в повній мірі отримував від ТОВ «Агрофірма Кривошиїнська» орендну плату.
Судом першої інстанції за клопотанням позивача ухвалою призначена почеркознавча експертиза, проведення якої доручено експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Проте справа повернута до суду за неможливістю проведення експертизи через неподання додаткових матеріалів, а саме вільних, експериментальних, умовно-вільних зразків почерку та підпису позивача.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_2 та відсутність передбачених законом підстав для визнання договору оренди недійсним.
Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів погоджується із доводами позивача про те, що він не був належним чином повідомлений про зміст клопотання судового експерта щодо надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, оскільки в матеріалах справи наявна лише довідка, секретаря судового засідання Якштас А.В. про те, що вона повідомила 26 грудня 2017 року об 11-00 годині за телефоном НОМЕР_2 представника позивача ОСОБА_4 (довіреність від 14 квітня 2017 року а.с.46) про надходження клопотання експерта та його зміст, а також про наслідки його невиконання. Довідка підписана суддею Клочко В.М.
Проте, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду щодо відсутності передбачених законом підстав для визнання договору оренди недійсним, та не свідчать про неправильне вирішення справи судом, оскільки після повернення справи з експертної установи без висновку при послідуючому розгляді справи в суді першої інстанції позивач не заявляв до суду клопотання про можливість надання ним зразків підпису і про необхідність повторного направлення справи для проведення екпертизи.
Крім того, подаючи апеляційну скаргу, позивач всупереч п.6 ч.2 ст.356 ЦПК України, ні в самій скарзі, ні в окремих клопотаннях не заявив про необхідність проведення судової експертизи, як нового доказу, який підлягає дослідженню. Не заявили таке клопотання ні позивач, ні його представник і в судовому засіданні під час перегляду справи апеляційним судом.
Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду. Таким приписам кореспондуються положення ч.7 ст.81 ЦПК України, згідно яких суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Інших доводів щодо незаконності рішення апеляційна скарга не містить.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: