Іменем України
17 липня 2018 року м. Кропивницький
справа № 397/1207/17
провадження № 22-ц/781/867/18
Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Письменного О.А., Чельник О.І.,
секретар судового засідання Савченко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2017 року за позовом ОСОБА_2 до Олександрівської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно,
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд із вказаним позовом до Олександрівської селищної ради, в якому із врахуванням доповнень до позову, просила визнати за нею право власності на спадкове майно - відновлений її покійним чоловіком ОСОБА_3, із заводського каркасу вагончик-ларьок, який на даний час знаходиться на земельній ділянці, розташованій по вул. Жовтнева, 1, в смт. Олександрівка, Кіровоградської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що після смерті її чоловіка ОСОБА_3, який помер 02.12.2014 року, залишився облаштований торгівельний ларьок, який за життя останнього був придбаний у ОСОБА_4 як каркас заводського вагончика і повністю відновлений та пристосований для торгівлі автозапчастинами. Вказаний ларьок спадкодавцем був розміщений на земельній ділянці по вул. Жовтнева, 1 в смт. Олександрівка Кіровоградської області за домовленістю з її власником ОСОБА_5 Вагончик є рухомою річчю, не підлягав державній реєстрації, тому документи, які підтверджують право власності ОСОБА_3 на нього, відсутні.
Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування вказаного судового рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог.
Зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
На її думку, суд дійшов неправильного висновку про відмову у задоволення позову з підстав пред'явлення позову до неналежного відповідача, оскільки мав право самостійно замінити неналежного відповідача належним.
Звертає увагу, що право власності спадкодавця на спірний вагончик підтверджується показаннями свідків, в той час, коли власником земельної ділянки, на якій стоїть вагончик, ОСОБА_5 не надано доказів, що підтверджують його права на цей вагончик.
Олександрівська селищна рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, та заяву про розгляд справи за відсутності її представника (а.с.161-162, 205).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін та інших осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до положень частини 3 статті 3 ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно підпункту 9 пункту 1 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIІІ справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_6, який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з Олександрівським районним судом Кіровоградської області і підтримав доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи суд не має права, а сторона позивача у судовому засідання категорично заперечила проти цього.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України (2004 р. в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) та ст. 81 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що позивач з 17.12.1977 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, паспортом позивача (а.с.6, 18-20).
02.12.2014 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.7, 8).
ОСОБА_3 з 28.09.2006 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, та з 01.01.2012 року був платником єдиного податку у зв'язку із здійсненням роздрібної торгівлі деталями та приладдям для автотранспортних засобів по вул. Жовтнева, 1а, в смт. Олександрівка, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та свідоцтвом платника єдиного податку (а.с.16-17).
Рішенням десятої сесії Олександрівської селищної ради п'ятого скликання №302 від 18.05.2007 року надано згоду приватному підприємцю ОСОБА_3 на попередній вибір території по вул. Жовтневій (дворова територія будинковолодіння № 1) під розміщення торгівельного павільйону (а.с.12).
Узгоджувальною комісією по розгляду містобудівних питань 01.06.2007 року було складено акт вибору території під об'єкт: розміщення павільйону по торгівлі автозапчастинами в смт. Олександрівка по вул. Жовтнева 1 та погоджено план благоустрою (а.с.13, 14).
Рішенням одинадцятої сесії Олексадрівської селищної ради п'ятого скликання № 369 від 24.07.2007 року затверджено акт вибору території під розміщення торгівельного павільйону в смт. Олександрівка по вул. Жовтнева, 1, приватному підприємцю ОСОБА_3, погоджено місце розташування та надано згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 5 років під розміщення торгівельного павільйону за рахунок земель житлової та громадської забудови, що знаходяться в запасі селищної ради, орієнтовною площею 147 кв.м. (а.с.15).
Висновком експерта № 83 від 23.06.2016 року, наданого позивачем, підтверджується, що торгівельний павільйон розміщений по вул. Жовтневій, 1 в смт. Олександрівка Кіровоградської області, є рухомою річчю, відносно якої зовні були здійснені будівельні роботи, орієнтовний перелік яких наступний: влаштована конструкція, яка виконує функції фундаменту з цегли та залізобетонних балок, яка сприймає навантаження від споруди і передає їх на основу, складену грунтами; влаштування дерев'яного каркасу з подальшою обшивкою металевим профілем та пластиковими панелями (вагонкою); улаштування покрівлі односкатної із хвилястих азбестоцементних листів (шифера) по дерев'яних латах. Враховуючи прийняту конструктивну схему торгівельного павільйону в поєднанні з виконаними будівельними роботами, переміщення в просторі не можливе без зміни цільового призначення та знецінення виконаного опорядження, з чого випливає що вказані будівельні роботи здійснювалися безпосередньо на місці розташування об'єкту (а.с.22-27).
Висновком 83/15 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 14.06.2016 року підтверджується, що ринкова вартість торгівельного павільйону з врахуванням фізичного зносу по вул. Жовтневій, 1 Олександрівського району Кіровоградської області становить 40432 грн. 50 коп. (а.с.28-30).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державного акту на право власності на земельну ділянку, витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтва про право власності підтверджується, що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки кадастровий номер 3520555100:50:080:0004, площею 799,07 кв.м. та житлового будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що розташовані по вул. Жовтнева, 1 в смт. Олександрівка, Кіровоградської області (а.с.95-97, 99-100).
Земельна ділянка, площею 0,01 га, по вул. Жовтнева, 1/2 згідно рішення першої сесії Олександрівської селищної ради двадцять третього скликання № 548 від 07.06.2001 року передана для обслуговування житлового будинку ОСОБА_5 у приватну власність з наступною видачею державних актів на право приватної власності на землю (а.с.10-11).
З накладною та ордеру № 58 від 27.03.2007 року вбачається, що ОСОБА_5 були сплачені кошти за вагон, розміром 3х9, в сумі 5345 грн. (а.с.98).
Встановлено і підтверджується матералами справи, що спірний вагончик-ларьок розміщений на земельній ділянці по вул. Жовтнева, 1, в смт. Олександрівка, Кіровоградської області, власником якої є ОСОБА_5
Спір щодо права на спірний вагончик вирішувався між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вирішувався в судовому порядку, що підтверджується копією ухвали Вищого спеціалізованого суду України ві 13 лютого 2017 року про залишенння без змін рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2016 року, яким скасовано рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2016 року і відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, з підстав ненадання належних та допустимих доказів на підтвердження придбання ОСОБА_3 спірного павільйону, що міг бути успадкований ОСОБА_2 після його смерті (а.с.32-35).
Відповідно до частин 4 та 5 статті 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вбачається і не спростовано позивачем, що Олександрівська селищна рада не має будь-якого відношення до виниклих спірних правовідносин щодо здійснення права власності на вагончик-ларьок, розташований на земельній ділянці, по вул. Жовтнева, 1 в смт. Олександрівка Кіровоградської області, що належить ОСОБА_5
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 317, 319, 358 Цивільного кодексу (далі ЦК) України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян, власність зобов'язує. На зміст права власності не випливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст. 30 ЦПК України (2004 р.) та ст. 48 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.) сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин.
Позивачем позову про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин (фізична, юридична особи, держава, територіальна громада), який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.
Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
На позивачеві лежить обов'язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов'язаний виконати покладений на нього законом або договором обов'язок.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України (в редакції 2004 р.) та ст. 51 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Відповідно до ст. 10 ЦПК (в редакції 2004 р.) та ст. 12 ЦПК (в редакції Закону № 2147-VIІІ) суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Під час розгляду справи судом першої інстанції представнику позивача роз'яснювалось право на залучення відповідачем у справі ОСОБА_5, який є власником земельної ділянки по вул. Жовтнева, 1, в смт. Олександрівка, Кіровоградської області, на якій розміщене спірне рухоме майно - вагончик.
Розглядаючи зазначений позов, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргуОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення (постанову) складено 20 липня 2018 року.
Головуючий: С.М. Єгорова
Судді: О.А. Письменний
ОСОБА_7