79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.05.07 Справа№ 5/411-18/53A
Господарський суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.
у відкритому судовому засіданні у м.Львові
розглянувши справу за позовом
Державної податкової інспекції (надалі ДПІ)
у Франківському районі м.Львова
до
Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) ВКФ «Онтен ЛТД»
до
Приватного підприємства (надалі ПП) «Роліс»
про
визнання недійсним господарського зобов'язання та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України
з участю представників:
представника позивача - [,,,] -начальник;
- [...] -головний державний податковий інспектор (довіреність за №1694/9/10 від 02.11.2006 року);
представників відповідачів -не з'явились,
що ДПІ у Франківському районі м.Львова звернулась з позовом, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, в господарський суд про визнання недійсним господарського зобов'язання між ТзОВ ВКФ «Онтен» та ПП «Роліс», яке виникло на підставі угоди №16 від 01.06.2004 року, та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України.
Підставами позову, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог є те, що оспорене господарське зобов'язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та підлягає визнанню недійсним із підстав визначених ст.207 ГК України, оскільки податкові накладні, які були видані ТзОВ «ВКФ «Онтен ЛТД» не можуть бути використані ПП «Роліс» в податковому обліку, так як підписані не уповноваженою особою.
В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав з викладених підстав, просить їх задоволити.
Відповідач -ПП “Роліс» проти позову заперечує у запереченні на позовну заяву за №2303/07 від 23.03.2007 року та вважає, що в даному випадку відсутні обставини, які б встановлювали наявність правопорушення, в цивільно-правових відносинах між відповідачами.
Представник згаданого відповідача в судове засідання не з'явився.
Кореспонденція від відповідача ТзОВ «ВКФ «Онтен ЛТД» повертається на адресу суду.
Враховуючи викладені обставини, справа розглядається у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі наявних доказів.
У відповідності до вимог п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними, а тому справа згідно п.8 ст.3 КАС України, розглядається за правилами цього Кодексу.
Заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
Між ТзОВ ВКФ «Онтен ЛТД» (продавець) та ПП «Роліс» (покупець) укладено угоду за №16 від 01.06.2004 року, що не заперечується сторонами, і виконання якої підтверджується наявними у справі податковими накладними та актами приймання виконаних робіт.
Орган державної податкової служби вважає, що згадане господарське зобов'язання вчинялось з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та підлягає визнанню недійсним із підстав визначених ст.207 ГК України, оскільки таке вчинялось лише з метою завищення податкового кредиту, що призвело до ненадходження податку на додану вартість до бюджету.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
При цьому, суд звертає увагу на те, що положення ст.ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.
Орган державної податкової служби в підтвердження умислу ТзОВ «ВКФ «Онтен ЛТД» посилається на те, що податкові накладні від імені останнього підписувались не уповноваженою особою -Суперекою О.І. -директором - такі не підписувались.
Зазначені обставини, підтверджуються Висновками Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз за №3152 від 12.10.2005 року, за №3154 від 12.10.2005 року, за №3874 від 12.12.2005 року, за №3171 від 13.10.2005 року, за №3172 від 14.10.2005 року, за №3155 від 13.10.2005 року, за №3153 від 13.10.2005 року, за №370 від 05.12.2005 року.
Окрім того, в матеріалах справи наявний вирок Франківського районного суду м.Львова у справі за №1-123 від 01.08.2006 року, яким Супереку О.І. -керівника ТзОВ ВКФ «Онтен ЛТД» визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України.
Таким чином, органом державної податкової служби доведено наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу у ТзОВ ВКФ «Онтен ЛТД» щодо настання таких наслідків.
Щодо наявності згаданої мети у ПП «Роліс», то суд вважає, що доказів в підтвердження таких обставин суду не представлено, оскільки, обставини на які покликається орган державної податкової служби стали відомі лише після вчинення згаданого господарського зобов'язання.
Більше того, в матеріалах справи наявна постанова Сихівського районного суду м.Львова від 01.11.2006 року у справі за №2/06 (залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27.02.2007 року), якою скасовано постанову старшого слідчого СВ ПМ ДПА у Львівській області Мельника В.Я. про порушення кримінальної справи від 20.01.2006 року за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ПП «Роліс» за ст.212 ч.3 КК України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що згаданий правочин -угода за №16 від 01.06.2004 року, яка укладена між ТзОВ ВКФ «Онтен ЛТД» та ПП «Роліс», є такою, що суперечить моральним засадам суспільства, а тому в силу ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемною, однак, визнання такого правочину недійсним судом законодавцем не вимагається, а тому суд лише констатує цей юридичний факт у мотивувальній частині рішення.
При цьому, суд звертає увагу на те, що орган державної податкової служби звернувся з вимогою про визнання недійсним згаданого господарського зобов'язання -юридичних наслідків угоди за №16 від 01.06.2004 року, що відповідає вимогам ч.1 ст.207 ГК України, а тому, з врахуванням викладених обставин, щодо наявності умислу лише у ТзОВ ВКФ «Онтен ЛТД», суд вважає, що така вимога підлягає до задоволення.
Щодо вимоги органу державної податкової служби про застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України, то суд першої інстанції зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.208 ГК України, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
При цьому, суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом.
Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України.
Тому, суд вважає, що такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків встановлених ст.250 ГК України.
Згідно ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Враховуючи те, що спірне господарське зобов'язання вчинялось у 2004-2005 роках, більше ніж за один рік до звернення органу державної податкової служби до суду щодо застосування конфіскаційних наслідків передбачених ч.1 ст.208 ГК України, суд вважає, що минули строки, передбачені ст.250 ГК України, застосування таких наслідків.
За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання недійсним господарського зобов'язання за наявності наміру на вчинення спірного господарського зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства лише у однієї із сторін, підставні і обґрунтовані, а тому адміністративний позов в цій частині підлягає до задоволення. В іншій частині в позові належить відмовити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі із сторін адміністративного процесу не належить стягувати.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Визнати недійсним господарське зобов'язання між Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ «Онтен ЛТД» та Приватним підприємством «Роліс», яке виникло на підставі угоди за №16 від 01.06.2004 року.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя