"10" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/835/18
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Курка Д.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Максименко Ю.Ф. /директор/;
Від відповідача: Кривошея К.Ю. за довіреністю №1124 від 06.07.2018р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М” до військової частини НОМЕР_1 про стягнення 25 754,67 грн., -
Мале приватне підприємство „Фірма „Альфа-М” (далі по тексту - ПП „Фірма „Альфа-М”) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 25 754,67 грн., яка складається із збитків від інфляції у розмірі 23027,52 грн., трьох відсотків річних у розмірі 1914,87 грн., пені у розмірі 1603,49 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору на виконання технічного обслуговування кінцевих станцій систем К-60П в/ч А1283 від 12.05.2006р. в частині оплати вартості наданих послуг.
22.06.2018р. до господарського суду надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої ПП „Фірма „Альфа-М” просить суд стягнути із військової частини НОМЕР_1 заборгованість у загальному розмірі 25754,67 грн., яка складається із збитків від інфляції у розмірі 23027,52 грн., трьох відсотків річних у розмірі 1123,66 грн., пені у розмірі 1603,49 грн. Уточнена позовна заява була подана позивачем у зв'язку з наявністю описок у розрахунку заявлених до стягнення грошових сум та була прийнята до розгляду господарським судом як остаточна.
Військова частина НОМЕР_1 заперечувала проти задоволення пред'явленого позову з підстав його незаконності та необґрунтованості. Відповідачем також було наголошено, що основна сума боргу за договором К-60П в/ч НОМЕР_1 від 12.05.2006р. була перерахована у грудні 2014р. на помилковий рахунок ПП „Фірма „Альфа-М”, у зв'язку з чим, була повернута відповідачеві. Окрім того, військова частина НОМЕР_1 наполягає на пропуску позивачем визначеного законом строку позовної давності для звернення до суду із даними позовними вимогами, що є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
12.05.2006р. між військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник) та ПП „Фірма „Альфа-М” (Виконавець) було укладено договір, за умовами якого Замовник передає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання із виконання технічного обслуговування кінцевих станцій систем К-60П в/ч НОМЕР_1 . 30.06.2006р. між сторонами по справі було підписано акт виконання технічного обслуговування на суму 11497,90 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 12.08.2009р. по справі №34/74-09-2320 позов ПП „Фірма „Альфа-М” до військової частини НОМЕР_1 було задоволено, присуджено до стягнення на користь позивача борг у загальному розмірі 21708, 68 грн., який складається із суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 19 098,01 грн., трьох відсотків річних у розмірі 1023,01 грн., пені у розмірі 1587,66 грн., розподілено судові витрати.
Неналежне виконання військовою частиною НОМЕР_1 обов'язку щодо оплати вартості виконаних робіт за договором від 12.05.2006р., а також невиконання рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2009р. по справі №34/74-09-2320 стало підставами для звернення позивача до суду із позовними вимогами про стягнення із відповідача збитків від інфляції, трьох відсотків річних та пені, за результатами розгляду яких господарським судом Одеської області у межах справ №5017/3009/2012, №5017/3020/2012, №916/1066/15-г, №916/1069/15-г були постановлені відповідні судові рішення.
Ухвалою від 25.09.2014р. по справі №34/74-09-2320 господарським судом було видано Першому Приморському відділу державної виконавчої служби Одеського міського управляння юстиції дублікат наказу про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ПП „Фірма „Альфа-М” заборгованості на загальну суму 21708,68 грн., витрат по сплаті держмита на суму 217,08 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах на суму 312,50 грн.
Господарським судом під час розгляду справи було встановлено, що грошові кошти, перераховані відповідачем на рахунок позивача згідно з платіжним дорученням від №411 від 25.12.2014р. на суму 22021,18 грн., були повернуті військовій частині НОМЕР_1 , з огляду на неправильно вказані у платіжному дорученні реквізити позивача.
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до військової частини НОМЕР_1 , ПП „Фірма „Альфа-М” було наголошено, що невиконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору на виконання технічного обслуговування кінцевих станцій систем К-60П в/ч НОМЕР_1 від 12.05.2006р. є підставою для стягнення із відповідача збитків від інфляції, трьох відсотків річних та пені розрахованих відповідно до вимог чинного законодавства.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень ст.ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ст. 530 ЦК України встановлено наступне: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Положеннями ст. 202 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз вищенаведених приписів чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором про надання послуг, яке боржником виконано не було, не припиняє правовідносин сторін цього договору щодо сплати вартості наданих виконавцем послуг та не звільняє боржника (замовника) від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Господарський суд вважає за необхідне зауважити, що в матеріалах даної справи відсутні докази на підтвердження виконання військовою частиною НОМЕР_1 як зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору від 12.05.2006р., так і рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2009р. по справі №34/74-09-2320, що з огляду на викладене вище свідчить про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої цивільним законодавством.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за договором на виконання технічного обслуговування кінцевих станцій систем К-60П в/ч А1283 від 12.05.2006р. в частині оплати вартості наданих послуг, позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано військовій частині НОМЕР_1 до стягнення збитки від інфляції у розмірі 23027,52 грн. та три відсотки річних у розмірі 1123,66 грн., які були розраховані позивачем на суму основного боргу у розмірі 11479,90 грн. до 31.03.2018р. за виключенням періодів, за які інфляційні нарахування та три відсотки річних були стягнуті за вказаними вище судовими рішеннями.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних та збитків від інфляції, господарський суд зазначає про їх правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим, позовні вимоги ПП „Фірма „Альфа-М” про стягнення збитків від інфляції у розмірі 23027,52 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 1123,66 грн. підлягають задоволенню.
Окрім того, з посиланням на приписи чинного законодавства, а також на порушення відповідачем зобов'язань за договором на виконання технічного обслуговування кінцевих станцій систем К-60П в/ч А1283 від 12.05.2006р., ПП „Фірма „Альфа-М” було заявлено до стягнення пеню у розмірі 1603,49 грн., розраховану на суму основного боргу у розмірі 11479,90 грн. протягом періоду з 01.05.2017р. по 30.04.2018р.
Відповідно до ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якою передбачено припинення нарахування пені за договором через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення із відповідача пені у розмірі 1603,49 грн. за договором договору на виконання технічного обслуговування кінцевих станцій систем К-60П в/ч А1283 від 12.05.2006р., яка була розрахована позивачем протягом періоду з 01.05.2017р. по 30.04.2018р. Господарський суд зауважує, що ПП „Фірма „Альфа-М” вже було реалізовано право на стягнення пені за договором у межах справи №34/74-09-2320, що додатково свідчить про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ПП „Фірма „Альфа-М” у названій частині.
При цьому, враховуючи клопотання відповідача про застосування при вирішенні даного спору інституту позовної давності, суд зазначає наступне.
У пункті 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29 травня 2013 року N 10 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Керуючись приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а також п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29 травня 2013 року N 10, господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ПП „Фірма „Альфа-М” в частині стягнення пені з підстав їх необґрунтованості.
Крім того, судом відхиляються доводи військової частини НОМЕР_1 про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ПП „Фірма „Альфа-М” про стягнення трьох відсотків річних та збитків, у зв'язку із пропуском відповідачем строку позовної давності для звернення до суду із такими вимогами, з огляду на наступне.
Виходячи з положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Господарський суд зазначає, що вказані приписи ст. 267 ЦК України знайшли своє відображення у правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21.11.2012р. у справі № 6-101 цс 12.
Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Згідно з п. 5.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29 травня 2013 року N 10 зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).
Правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.
Невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором від 12.05.2006р. свідчить про існування до теперішнього часу правовідносин між сторонами, що, в свою чергу, надає позивачу право на відшкодування інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних в силу вищенаведених законодавчих приписів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до вимог ПП „Фірма „Альфа-М” про стягнення трьох відсотків річних та збитків від інфляції інституту позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості військової частини НОМЕР_1 перед малим приватним підприємством „Фірма „Альфа-М”, яка складається із збитків від інфляції у розмірі 23027,52 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 1123,66 грн. витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Підсумовуючи вищезазначене, позов малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М” до військової частини НОМЕР_1 підлягає частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення на користь позивача збитків від інфляції у розмірі 23027,52 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 1123,66 грн. відповідно до ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546-549, 610 - 612, 615, 617, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198, 202, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". В решті позову необхідно відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору розподіляються господарським судом відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236-238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 / АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 / на користь малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М” /04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 59-А, кв. 37, ідентифікаційний код 30726900/ збитки від інфляції у розмірі 23027,52 грн. /двадцять три тисячі двадцять сім грн. 52 коп./, три відсотки річних у розмірі 1123,66 грн. /одна тисяча сто двадцять три грн. 66 коп./, судовий збір у розмірі 1652,30 грн. /одна тисяча шістсот п'ятдесят дві грн. 30 коп./.
3. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 16 липня 2018 р.
Суддя С.П. Желєзна