"09" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/776/18
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань ОСОБА_1
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №б/н від 04.04.2018р.
Від відповідача: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства „Левчик” до товариства з обмеженою відповідальністю „Рашн-інгліш ЛС” про стягнення 45 000,00 грн., -
Приватне підприємство „Левчик” (далі по тексту - ПП „Левчик”) звернулось до господарського суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Рашн-інгліш ЛС” (далі по тексту - ТОВ „Рашн-інгліш ЛС”) про стягнення 45 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу дизельного палива, укладеного у спрощений спосіб, в частині поставки товару.
Представник відповідача в судове засідання по даній справі не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, незважаючи на належне повідомлення про дату та час судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями, які надсилались судом на адресу ТОВ „Рашн-інгліш ЛС”, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте були повернуті, у зв'язку з неможливістю врученню одержувачу. Оскільки ТОВ „Рашн-інгліш ЛС” не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
З тексту поданої до суду позовної заяви вбачається, що між ПП „Левчик” та ТОВ „Рашн-інгліш ЛС” було досягнуто усної домовленості щодо поставки відповідачем на користь позивача дизельного палива у кількості 3000 літрів, вартість одного літра складає - 15 грн. При цьому, як стверджує позивач, відповідно до попередньої домовленості між сторонами по справі ТОВ „Рашн-інгліш ЛС” повинно було поставити товар протягом 30 днів з моменту повної оплати товару.
На виконання умов досягнутої домовленості, на електронну адресу ПП „Левчик” 24.04.2015р. надійшло повідомлення, скриншот якого було надано позивачем суду у якості доказу, від ОСОБА_3, яке містить наступні інформацію: назву банку, МФО банку, найменування клієнта - ТОВ „Рашн-інгліш ЛС”, код клієнта, рахунок, суму та призначення платежу.
ПП „Левчик” у позовній заяві наголошується, що вищевказана інформація була надана відповідачем з метою перерахування попередньої вартості замовленого товару - дизельного палива та, за переконанням позивача, є рахунком на оплату товару.
24.04.2015р. ПП „Левчик” було перераховано на користь ТОВ „Рашн-інгліш ЛС” грошові кошти у розмірі 45000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8, вказавши призначення платежу: оплата за паливо відповідно до рахунку №б/н від 24.04.2015р.
В подальшому ПП „Левчик” звернулось до ТОВ „Рашн-інгліш ЛС” із претензією (без дати та номеру), яка 04.04.2018р. була надіслана на адресу відповідача, відповідно до якої позивач із посиланням на досягнуту домовленість щодо поставки товару та приписи чинного законодавства вимагало повернути грошові кошти у розмірі 45000,00 грн., сплачені згідно з платіжним дорученням №8 від 24.04.2018р., у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки палива в обумовлений сторонами строк. Вимога про повернення грошових коштів була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ТОВ „Рашн-інгліш ЛС”, ПП „Левчик” було наголошено, що відповідачем у порушення досягнутої домовленості не було виконано зобов'язань щодо поставки товару, що, відповідно до вимог чинного законодавства, надає позивачу, як покупцю товару, вимагати у відповідача повернення суми попередньої оплати.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
При цьому, положеннями ст. 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу положень ч. ч. 1,5 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Положеннями ч. ч. 1,2 ст. 693 ЦК України передбачено наступне: якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Приймаючи до уваги вищенаведені приписи чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку, що правочини між суб'єктами господарювання належить вчиняти в письмовій формі, що втім не виключає можливості досягнення усної домовленості між сторонами з подальшим обов'язковими переданням відповідних письмових документів, які повинні підтверджувати факт укладання правочину між сторонами.
Враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд зазначає, що, оскільки ПП „Левчик” обґрунтовує позовні вимоги порушенням ТОВ „Рашн-інгліш ЛС” прийнятих на себе договірних зобов'язань, першочерговим та необхідним в даній справі є встановлення факту укладання між сторонами по справі договору з урахуванням вимог закону.
Згідно з ч. 7 ст. 179, ч. ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст. ст. 181-185 ГК України з урахування положень глави 53 ЦК України, яка регулює порядок укладання, зміни і розірвання договорів.
Так, єдиним доказом, який міститься в матеріалах справи та, за переконанням позивача, підтверджує досягнення між сторонами домовленості щодо поставки товару, є наданий ПП „Левчик” скриншот електронного повідомлення, яке надійшло від ОСОБА_3 щодо реквізитів для перерахування грошових коштів, з приводу чого господарський суд зазначає наступне: вказаний скриншот не містить відомостей про досягнення між сторонами згоди щодо предмету, ціни та строку поставки товару. Більш того, суд зауважує, що вказане повідомлення надійшло від головного економіста ПАТ „Укрсоцбанк”, а не від уповноваженого працівника ТОВ „Рашн-інгліш ЛС”, доказів на підтвердження уповноваження відповідачем працівника банку передавати інформацію ПП „Левчик” щодо рахунків ТОВ „Рашн-інгліш ЛС” в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до вимог ст. 669, ч. 1 ст. 671 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості. Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Господарський суд зауважує, що у випадку укладення договору поставки у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, в тому числі шляхом направлення рахунку на попередню оплату товару, який у деяких випадках може бути єдиним документом на підтвердження існування між сторонами договірних відносин поставки, рахунок повинен містити, зокрема, відомості щодо кількості, асортименту та ціни товару. При цьому, рахунок на оплату повинен бути виставлений покупцем уповноваженою особою постачальника.
Проте, наданий позивачем доказ - скриншот електронного повідомлення не відповідає вищенаведеним вимогам, оскільки, по-перше, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у ОСОБА_3 повноважень діяти від імені ТОВ „Рашн-інгліш ЛС”, по-друге, вказане повідомлення не містить відомостей як щодо кількості, асортименту, так і щодо строку поставки палива відповідачем.
Підсумовуючи викладене вище, враховуючи відсутність в матеріалах справи будь-яких інших доказів, окрім вказаного вище скріншоту повідомлення, на підтвердження досягнення між сторонами справи згоди щодо всіх істотних умов договору поставки, господарський суд дійшов висновку, що між сторонами не було укладено договору поставки у спрощений спосіб.
З урахуванням вищезазначеного, у господарського суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ПП „Левчик” до ТОВ „Рашн-інгліш ЛС” про стягнення попередньої оплати товару у розмірі 45 000,00 грн., обґрунтованих фактом неналежного виконання договірного зобов'язання.
Згідно з п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про судове рішення” від 23 березня 2012 року N 6 з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Як вбачається зі змісту поданої ПП „Левчик” до господарського суду позовної заяви, заявлені до ТОВ „Рашн-інгліш ЛС” вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання договірного зобов'язання, будь-яких доводів щодо збереження відповідачем майна ПП „Левчик” без достатньої правової підстави позивачем суду наведено не було, у зв'язку з чим, у суду відсутні підстави для застосування приписів ст. 1212 ЦК України, оскільки їх застосування, в даному випадку, матиме наслідком зміну матеріально-правових підстав позову, зміна яких за ініціативою суду чинним процесуальним законом не передбачена.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищезазначене, позов приватного підприємства „Левчик” до товариства з обмеженою відповідальністю „Рашн-інгліш ЛС” про стягнення 45 000,00 грн. задоволенню не підлягає відповідно до ст. ст. 11, 14, 202, 204, 205, 208, 509, 626, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 180, 181, 266 Господарського кодексу України.
Судові витрати зі сплати судового збору розподіляються судом відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 123, 126, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 16 липня 2018 р.
Суддя С.П. Желєзна