12.07.2018 р. Справа № 914/3993/15
Господарський суд Львівської області в складі:
судді Запотічняк О.Д.
за участю секретаря судових засідань Думин В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, м.Львів,
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Гулки Марії Андріївни, м.Львів,
про: демонтаж тимчасової споруди на проспекті Червоної Калини, 59 у м. Львові.
За участю представників сторін:
від позивача: Саракун Ю.М.;
від відповідача: Сокальський Д.А., ФОП Гулка М.А.
встановив:
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до відповідача Фізичної особи - підприємця Гулки Марії Андріївни про демонтаж тимчасової споруди на проспекті Червоної Калини, 59 у м. Львові.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, порушуючи вимоги законодавства, після припинення дії Договору оренди землі від 21.04.2009 р. не демонтував встановлену ним тимчасову споруду. Розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 30.07.2015 р. № 358 зобов'язано ФОП Гулку М.А. добровільно здійснити демонтаж самовільно розміщеної тимчасової споруди за адресою: м. Львів, просп.. Червоної Калини, 59 в термін до 20.08.2015 р. Після припинення дії договору, станом на 16.09.2015 р. спірна споруда не демонтована, що стало підставою звернення з позовом, в порядку, передбаченому Положенням про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 р. № 4526 "Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові.
Представником відповідача 03.07.2018р. подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1ч.1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір на його думку не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Обґрунтовуючи подане клопотання, відповідач посилається на те, що згідно з підп. 1 п. «б» ч.1 ст.31 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва, а саме: надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Відповідач вважає, що позивач є суб'єктом владних повноважень, оскільки здійснює відповідні делеговані повноваження, а юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за участю виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад, які виникають під час виконання повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.
Також відповідач на підставі аналізу положень ч.1 ст.38 та п. 3 ч. 4 ст. 41 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» вважає, що орган місцевого самоврядування у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об'єкта. Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органа на звернення до суду на підставі ч. 1 ст.38 вказаного Закону у зв'язку з його невиконанням. І, враховуючи положення ч.4 ст.5 КАС України, такий позов повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
На думку відповідача, позивач, як орган що наділений контролюючими функціями, видає розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Оскільки дії щодо видання розпорядження є публічно-правовими, то і подальше звернення до суду з позовом про здійснення демонтажу тимчасової споруди або знесення самочинно збудованого об'єкта зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства.
Відповідач вважає, що звертаючись до суду з позовом про здійснення демонтажу тимчасової споруди або знесення об'єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, позивач, як суб'єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм і правил.
Окрім того, відповідач обґрунтовуючи подане клопотання посилається на те, що метою знесення об'єктів самочинного будівництва за позовом органів місцевого самоврядування є не перехід права власності на ці об'єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.
За таких умов, відповідач вважає, що спір, який є предметом даного розгляду не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування. Справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на висновки Верховного суду, які зроблені у постанові від 11 квітня 2018року у справі № 161/14920/16-а.
Розглянувши дане клопотання, суд прийшов до висновку, що в його задоволенні слід відмовити з огляду на наступне.
Виходячи із системного аналізу положень ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, крім спорів для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір, це спір у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг, або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.п. 7 п.1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до положень п.4 ст. 46 КАС України, Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:
1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання;
2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;
3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України;
4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);
5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
У вказаній статті процесуального закону наведено перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.
Зокрема у п.п.5 п.4 ст. 46 КАС України зазначено, що в інших випадках фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень лише у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до п.4 ст. 5 КАС України, суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» прямо не передбачено можливість звернення органу місцевого самоврядування чи його виконавчого органу до адміністративного суду з позовом до фізичної особи - підприємця.
Суд також звертає увагу на те, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Як вбачається з матеріалів справи №914/3993/15, позовні вимоги мотивовані тим, що договір оренди земельної ділянки, яку Львівська міська рада надала відповідачу для обслуговування малої архітектурної форми, закінчився, а відтак відповідач повинен демонтувати відповідну тимчасову споруду.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Відповідно до положень ст. 5 Земельного кодексу України, одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, відповідно о до п. 1.1 Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради є виконавчим органом Львівської міської ради.
Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради наділена як самоврядними, так і делегованими повноваженнями від Львівської міської ради, які закріплені ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2010 №3704 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради». Зокрема до повноважень районної адміністрації у галузі економічного, культурного та соціального розвитку віднесено розгляд та вжиття заходів у встановленому міською радою та виконавчим комітетом порядку щодо фактів порушення розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, малих архітектурних форм та літніх майданчиків.
Отже звертаючись з даним позовом, Сихівська районна адміністрація діє в межах повноважень, які делеговані їй власником земельної ділянки на якій відповідачем розміщено тимчасову споруду. Більше того, даний спір стосується речового права відповідача щодо належної йому тимчасової споруди, а відтак даний спір за своїм змістом є цивільно-правовим, оскільки стосується речового права.
Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до положень ст. 20 ГПК України, Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю).
Суд також звертає увагу на те, що у поданому клопотанні відповідач обґрунтовуючи свою позицію щодо підвідомчості даного спору адміністративним судом, вважає, що у даному випадку позивач здійснював свої повноваження щодо здійснення архітектурно-будівельного контролю, щодо дотримання норм та стандартів при здійсненні будівельних робіт, при виявленні самочинного будівництва.
В той же час, суд звертає увагу на те, що предметом спору у даній справі є демонтаж тимчасової споруди, а не будівлі капітального типу.
Щодо посилань відповідача на постанову Великої Палати Верховного суду від 11 квітня 2018року у справі № 161/14920/16-а, то суд зазначає, що позивачем в даному спорі виступає Відділ державного архітектурно-будівельного контролю міської ради, а предметом спору є знесення самочинного будівництва. Зокрема підставою позову у справі було те, що відповідач не подав декларацію про початок виконання будівельних робіт та не зніс добудову в добровільному порядку. В той же час, предметом спору у справі №914/3993/15 є демонтаж тимчасової споруди яка розміщена на земельній ділянці без відповідного договору оренди земельної ділянки та паспорту прив'язки. Правовий статус тимчасової споруди є відмінний від споруди капітального типу.
Керуючись ст.ст. 20, 231, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні клопотання Фізичної особи - підприємця Гулки Марії Андріївни від 03.07.2018р. Вх.№24551/18 про закриття провадження у справі №914/3993/15.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - lv.arbitr.gov.ua/sud5015/.
Суддя Запотічняк О.Д.