79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
03.07.2018р. Справа №914/978/16
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Палюх Г.І., розглянув у судовому засіданні справу
за позовом Львівської митниці Державної фіскальної служби, м.Львів
до відповідача ОСОБА_1 підприємства “Гамелія”, м.Львів
третя особа: Відділ Державної виконавчої служби Жовківського районного управління юстиції у Львівської області,м.Львів
про стягнення 564 467,77 грн.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 1692/10/13-70-10 від 12.02.18р.), ОСОБА_3 - представник (довіреність №4294/10/13-70-05 від 16.05.18р.)
від відповідача: ОСОБА_4 - представник ( договір про навдання правової допомоги № 3/06 від 29.06.17р.)
від третьої особи: не з"явився
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 38, 42, 43 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. Проводилася технічна фіксація судового засідання.
На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває позов Львівської митниці Державної фіскальної служби до ПП "Гамелія" за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Відділ Державної виконавчої служби Жовківського районного управління юстиції у Львівської області про стягнення 564 467,77 грн.
Позов заявлено Львівською митницею Державної фіскальної служби до ОСОБА_1 підприємства “Гамелія” про стягнення 564 467,77 грн. збитків.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.10.2016 року позовні вимоги задоволено та вирішено стягнути завдані збитки.
Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 12.10.2016 року.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 року рішення Господарського суду Львівської області від 12.10.2016 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 підприємства “Гамелія” - без задоволення.
Відповідачем подано касаційну скаргу на рішення господарського суду Львівської області від 12.10.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 року.
Постановою Вищого Господарського суду України від 26.04.2017 року у справі № 914/978/16 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 року та рішення Господарського суду Львівської області від 12.10.2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області в іншому складі суду.
Внаслідок автоматизованого розподілу справу №914/978/16 при новому розгляді, розподілено судді Горецькій З.В.
Рух справи відображено в ухвалах суду.
Ухвалою від 24.07.2017 року провадження у справі зупинено та призначено судову товарознавчу експертизу.
22.02.2018 року за вх. № 145 із Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта №4471.
22.02.2018 року із супровідним листом експерта до суду повернулися матеріали справи №914/978/16 із висновком № 4471.
Ухвалою суду від 06.03.18р. поновлено провадження у справі та призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 02.04.18р. Рух справи висвітлено в ухвалах суду.
Позивач у судове засідання з"явився, позовні вимоги підтримує та просить позов задоволити.
Відповідач у судове засідання явку повноважних представників забезпечив, проти позовних вимог заперечив.
Третя особа явку повноважного представника не забезпечила, причини неявки суду не повідомила.
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Аргументи позивача.
Позовні вимоги мотивовані виявленням комісією позивача під час проведення інвентаризації, нестачі майна, яке було передане відповідачу на підставі договорів відповідального зберігання від 27.01.2011р. №25, від 03.02.2012р. №24, від 08.02.2013р. №28, від 02.02.2015р. №92. У зв"язку з проведенням індексації вартості майна, щодо якого виявили нестачу, позивач просить стягнути з відповідача 564 467,77 грн.
Враховуючи викладене в постанові Вищого господарського суду України, позивач надав наступні пояснення.
Згідно договорів №№24, 28, 92 в п.4.1.2 зазначено: забрати у зберігача майно до закінчення строку цього договору. Однак, позивач зазначає, що відповідно до п.7.6 вищезазначених договорів, договір пролонгується ще на 1 рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не поставить вимогу про його розвірвання. У разі такої вимоги договір повинен бути розірваний в безумовному порядку. Позивач стверджує, що ні ПП «Гамелія» ні Львівська митниця ДФС не зверталися один до одного про розірвання цих договорів. Отже, строк дії договорів не завершився і в митного органу відсутній обов»язок забрати майно у ПП «Гамелія», а відповідач не звертався до позивача щодо повернення майна зі зберігання. Тобто, немає підстав для розірвання вищезазначених договорів.
Враховуючи обов»язки відповідача як зберігача, передбачені договором, а також нормами чинного законодавства, відповідач отримав на зберігання товар відповідно до цих договорів, взяв на себе відповідальність за їх схоронність та несе відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданного на зберігання зберігачеві. Тому позивач, заперечуючи арегумент відповідача щодо відсутності майна, адже є перевищення терміну зберігання майна згідно ДСТУ, зазначає, що дана позиція мала б право на існування, якщо майно було б в наявності, а спір був про пошкодження цього майна на суму втрати вартості.
Позивач наголошує, що при проведенні піврічної інвентаризації згідно наказу Львівської митниці ДФС від 18.10.2016 року №553 «Про проведення піврічної інвентаризації» комісією станом на 01.11.2016 року в період з 18.11.2016 року по 23.11.2016 року в ПП «Гамелія» було проведено інвентаризацію на вимогу комісії показати наявне майно, яке числиться в нестачі так і не було надано. Даний акт інвентаризації був предметом розгляду у справах між тими самими сторонами №914/978/16 та 914/993/16, в постановах Львівського апеляційного господарського суду що набрали законної сили, зазначено, що не наведено доказів спростування результатів інвентаризації і, на думку позивача, результати інвентаризації не потребують доказування, тобто, сам факт відсутності майна не потребує доказування при розгляді даної справи.
Щодо стягнення суми збитків, позивач зазначає, що вина відповідача у втраті майна не спростовується жодними доказами, а припущення, що майно відсутнє як результат гниття, свідчить лише про бажання відповідача зняти із себе відповідальність. Оскільки, навіть припустивши зіпсуття майна, воно не зникло не залишивши фізичних слідів в матеріальному світі. Завдані збитки, на думку позивача, настаили внаслідок не забезпечення збереження майна. Тобто, наявний повний склад цивільного правопорушення.
Аргументи відповідача.
Представник відповідача зазначив, що згідно ст.949 ЦК України річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Посилаючись на положення п.2.2. договорів відповідального зберігання від 27.01.2011р. №25, від 03.02.2012р. №24, від 08.02.2013р. №28, від 02.02.2015р. №92, відповідач зазначає, що цим пунктом передбачено, що якщо при прийманні зберігачем майна, що передається поклажодавцем на зберігання, в цьому майні виявляться пошкодження або недоліки, котрі можуть бути виявлені при поверхневому огляді, а також у випадку спричинення будь-ким пошкоджень майна поклажодавця, зберігач зобов"язаний вжити заходів щодо охорони прав поклажодавця зібрати необхідні докази і повідомити поклажодавця про такі порушення. Якщо зберігач своєчасно не повідомить про це поклажодавця, він несе відповідальність за збитки, завдані поклажодавцеві через таке неповідомлення.
Відповідач посилається на положення п.16 постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1998р. №1340 "Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним", яким передбачено, що Майно, якість якого не відповідає вимогам стандартів, небезпечне в санітарно-епідемічному відношенні або яке не пройшло відповідного випробування, карантинної обробки чи не придатне для реалізації, підлягає переробці або знищенню (утилізації) з урахуванням ступеня зносу та фактичного стану. Продукти харчування, які визнані непридатними для вживання в їжу людям і є безпечними в санітарно-епідемічному відношенні, за відповідним рішенням санітарно-епідеміологічної та ветеринарної служби, якщо вони походять з країн, адміністративна територія яких є благополучною в епізоотичному відношенні, можуть бути передані на корм тваринам. Передача продуктів харчування на корм тваринам здійснюється безоплатно.
Відповідач стверджує, що ПП "Гамелія", як зберігач майна, неодноразово по телефону та письмово повідомляв позивача, як поклажодавця, про закінчення терміну зберігання майна під митним контролем, за яким не звернувся власник. Вказане майно передане позивачем відповідачу на зберігання у період з 2010 по 2015 р.р., останній просив позивача вирішити питання щодо розпорядження майном. Однак, позивач, порушуючи умови договорів відповідального зберігання від 27.01.2011р. №25, від 03.02.2012р. №24, від 08.02.2013р. №28, від 02.02.2015р. №92, постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1998р. №1340 "Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним", Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", не реагував та не приймав жодних рішень на повідомлення відповідача.
Також відповідач звертає увагу суду на те, що майно, яке зазначене позивачем у позовній заяві на 95 відсотків є продуктами харчування, тобто товарами з обмеженим терміном зберігання, згідно ДСТУ. Позивач, як власник переданого на зберігання майна, навмисно не реагував та не приймав рішень, не бажаючи брати на себе відповідальність за утилізацію та знищення за власний рахунок продуктів харчування, строк придатності по яких вже пройшов.
Відповідач зазначає, що проведеною позивачем інвентаризацією за 2015р. на яку посилається позивач у позовній заяві, за наслідками якої виявлено нестачу на суму 426 526,01 грн. не відповідає дійсності. Так, починаючи з 2012 р. до середини 2015р. між сторонами проводились звірки взаєморозрахунків, в тому числі по майну, перелік якого зазначено у позовній заяві. При проведенні звірок нестачі майна вказаного у позовній заяві виявлено не було, що підтверджується інвентаризаційними описами.
Відповідач стверджує, що проведеною річною за 2015 рік та у першому кварталі 2016р. інвентаризаціями підтверджується, що майно яке позивач зазначає у позовній заяві як нестачу, є в наявності на складі у відповідача.
14.12.2015р. працівниками Жовківського відділення поліції у Львівській області було вилучено у відповідача майно на суму 28 547,39 грн., однак позивач не взяв цього до уваги при проведенні річної інвентаризації за 2015 рік.
Крім того, відповідач посилається на те, що комісія, що проводила інвентаризацію на складах ПП "Гамелія" порушила вимоги пунктів 4, 5, 6, 7, 12, 13, 16, 18 розділу ІІ, вимоги п.1 розділу ІУ наказу Міністерства фінансів України від 02.09.2014р. №879 "Про затвердження Положення про інвентаризацію активів та зобов"язань". Представник відповідача зазначив, що комісія, яка проводила ревізію, надаючи керівнику ПП "Гамелія" на підпис, як відповідальній особі інвентаризаційні описи за 2015р., з якими він не погодився та відмовився від підпису, склала акт відмови від підпису, в якому не зазначила в чому полягала відмова. Представник відповідача зазначив, що під сумнів можна поставити рецензію на акт оцінки збитків, які завдані позивачу від 25.12.2015р., яку проводило ПП "Левковичі", оскільки вона складена за один день. Ціни, що зазначені в акті оцінки не відповідають інвентаризаційним описам минулих років та в інвентаризаційних описах за 2015рік.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
27.01.2011р. між ПП "Гамелія" (зберігач) та Львівською митницею (поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання №25.
Згідно п.1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії договору вантаж, що передається (майно) згідно акту прийому-передачі, який є невід"ємною частиною цього договору.
Майно зберігається та перебуває під митним контролем, використання та випуск якого може бути з дозволу поклажодавця (п.1.2. договору).
Згідно п.1.3. договору відповідальне зберігання за цим договором є безоплатним. Поклажодавець не зобов"язується відшкодовувати зберігачеві витрати, понесені ним у зв"язку із зберіганням майна.
Відовідно до п.2.1. договору зберігач зобов"язаний: вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання; зберігати майно окремо від інших речей, з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві; повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням майна, відшкодовуються зберігачем: а) у разі втрати (нестачі) у розмірі її вартості; б) у разі пошкодження речі - у розмірі суми на яку зменшилась її вартість.
03.02.2012р. між ПП "Гамелія" (зберігач) та Львівською митницею (поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання №24, на таких же умовах як і договір відповідального зберігання від 27.01.2011р. №25, за винятком п.2.1. в якому встановлено, що розмір річної плати за зберігання становить 1 грн.
08.02.2013р. між ПП "Гамелія" (зберігач) та Львівською митницею (поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання №28, на таких же умовах як і договір відповідального зберігання від 03.02.2012р. № 24.
До договору відповідального зберігання від 08.02.2013р. №28 було укладено додаткову угоду №1 від 19.06.2013р. та додаткову угоду №2 від 25.02.2014р.
02.02.2015р. між ПП "Гамелія" (зберігач) та Львівською митницею (поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання №92, на таких же умовах як і договір відповідального зберігання від 08.02.2013р. № 28. За винятком п.2.1. в якому встановлено, що розмір річної плати за зберігання становить 0,83 грн., крім того ПДВ 0,17 грн., всього 1,00 грн. в рік.
До договору відповідального зберігання від 02.02.2015р. №92, було укладено додаткову угоду №1 від 27.05.2015р. На підставі вищенаведених договорів Львівською митницею передано ПП “Гамелія” майно.
На підставі наказу Львівської митниці ДФС від 23.10.2015 № 620 “Про проведення річної інвентаризації” (із змінами), позивачем проведено річну інвентаризацію. Під час проведення якої комісією виявлено нестачу майна, яке передано ПП “Гамелія” відповідно до вищенаведених договорів, на суму 426 526,01 гривень.
Вартість майна була проіндексована, згідно акту оцінки збитків, які завдано Львівській митниці ДФС, становить 564 467,77 гривень.
29.12.2015р. ПП “Левковичі” скерував на адресу Львівської митниці ДФС рецензію на акт оцінки збитків, які завдані Львівській митниці ДФС. В даній рецензії зроблено висновок, що проведена оцінка збитків, котрі завдано суб'єкту господарювання Львівській митниці ДФС відповідно постанові КМУ “Про затвердження Методики оцінки майна” від 10.12.2003р. №1891 та п.110 методики постанови №1891 та в цілому акт відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна.
Зважаючи на вищевикладене, посилаючись на положення глави 66, ч.1 ст.936, ч.1 ст.949, ч.1 ст.951 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача проіндексовану вартість втраченого майна на загальну суму 564 467,77 грн., переданого Львівською митницею ПП "Гамелія" по укладеним з ПП "Гамелія" договорам відповідального зберігання від 27.01.2011р. №25, від 03.02.2012р. №24, від 08.02.2013р. №28, від 02.02.2015р. №92.
Ухвалою від 24.07.2017 року провадження у справі зупинено та призначено судову товарознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено наступні запитання:
Чи зберігається, у будь-якому вигляді, в тому числі у вигляді згнившої продукції, на складах ПП"Гамалія" за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Замочок, вул. Шевченка, 76а, передане поклажодавцем майно, недостачу якого виявлено під час інвентаризації призначеної наказом Львівської митниці Державної фіксальної служби № 620 від 23.10.2015 року ?
Чи є в наявності на складі ПП "Гамалія" (станом на момент проведення експертизи) майно, яке відповідно інвентаризаційного опису матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання від 02.11.2015р. рахується в нестачі та було передане ПП "Гамалія" на підставі актів про передачу - приймання товарів (предметів) на відповідальнем зберігання : від 17.01.2012р. №4, від 22.02.2012р. №13, від 05.03.2012р. №16, від 08.03.2012р. №19, від 15.04.2012р. №27, від 25.08.2012р. №65, від 20.10.2012р. №80, від 19.12 .2012р. №115, від 03.02.2013р. №15, від 21.02.2013р. №26, від 06.06.2013р. №59, від 12.06.2013р. №96, від 01.07.2013р. №106, від 02.08.2013р. №125, від 05.08.2013р. №126, від 14.08.2013р. №129, від 15.08.2013р. №130, від19.08.2013р., № 131 від 31.08.2013 р. №131, від 14.09.2013р., № 140, від 14.09.2013р., № 147 від 18.09.2013р., № 148 від 21.09.2013р., №150 від 01.10.2013р., № 153 від 12.10.2013р., № 161 від 24.10.2013р., № 162, від 09.11.2013р., № 167, від 17.11.2013р., № 171 від 13.04.2014р., № 41 від 17.04.2014р., № 45 від 26.04.2014р., № 48 від 29.04.2014р., № 49 від 08.05.2014р., від № 52, від 10.05.2014р., № 54, від 13.05.2014р., № 55, від 15.05.2014р., № 56 від 19.05.2014р. №57, від 31.05.2014р. № 61, від 03.06.2014р. № 62, від 12.06.2014р. №66, від 16.06.2014р., № 68 від 18.06.2014р., № 69, від 28.06.2014р. №70, від 22.07.2014р. № 77, від 25.07.2014р., № 78, від 01.08.2014р., № 81 від 09.08.2014р. № 84, від 29.08.2014р., № 89 від 03.09.2014р. №91, від 05.09.2014р. № 93, від 07.09.2014р., №94, від 12.09.2014р., № 95, від 13.09.2014., №96, 10.10.2014р., № 106,від 15.10.2014р., №107, від 20.10.2014р., №108, від 28.10.2014р., № 117, від 03.06.2014р., № 62, від 03.12.2014р., №202, від 06.12.2014р., № 121, від 10.12.2014р., № 122, від 12.12.2014р. №123, від 20.12.2014р., №125, від 16.01.2015р., № 03, від 19.01.2015р. №04, 21.01.2015р. №05, від 23.02.2015р. №16, від 02.03.2015р. №17, 10.03.2015р. №20, від 14.03.2015р. №31, від 19.03.2015р. №21.
Чи було наявне вищезазначене майно, на складі ПП "Гамелія" на момент проведення річної інвентаризації у 2015р.?
У висновку експерта №4471 зазначено, що в складському приміщенні ПП «Гамелія» передане поклажодавецм майно, виходячи з маркувальних даних, зберігається у вигляді згнившої плодоовочевої продукції та у вигляді форм, упаковок з продукцією тощо. На питання №2 дана відповідь, що станом на момент проведення експертизи та виходячи з маркувальних даних майно імовірно є в насявності у різному вигляді. На запитання №3 експерт зазначив, що встановити чи було наявне вищезазначене майно на складі ПП «Гамелія» на момент проведення річної інвентаризації у 2015 році експертним шляхом не представляється за можливе.
ОЦІНКА СУДУ.
Дана справа, згідно постанови Вищого Господарського суду України від 26.04.2017 року у справі № 914/978/16 передана на новий розгляд до Господарського суду Львівської області в іншому складі суду. Внаслідок автоматизованого розподілу справу №914/978/16 при новому розгляді, розподілено судді Горецькій З.В.
Згідно ч.1 ст.316 ГПК України (в новій редакції), вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
У постанові Вищого господарського суду України від 26.04.2017 року зазначено:
«Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши, що нестача майна, переданого відповідачу за договорами відповідального зберігання № 25 від 27.01.2011, № 24 від 03.02.2012, № 28 від 08.02.2013, № 92 від 02.02.2015 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (зокрема, актом оцінки збитків від 25.12.2015, рецензією ПП "Левковичі" від 29.12.2015 на акт оцінки збитків), прийшли до висновку, що відповідачем було порушено умови договорів та вимоги ст. 942 ЦК України та завдано позивачу збитків в розмірі 564 467,77 грн, які становлять проіндексовану вартість втраченого відповідачем майна.
Проте, до таких висновків суди дійшли всупереч вимогам ст. 43 ГПК України без всебічного, повного і об'єктивного з'ясування всіх істотних обставин справи.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК).
Загальні положення про зберігання врегульовано главою 66 ЦК України.
Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно зі ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
При цьому, у п. 4.1.2 договорів № № 92, 28, 24 та п. 3.1.2 договору № 25 сторони погодили, що поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно до закінчення строку цього договору.
За ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата збитків.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.
За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає.
Задовольняючи позов та стягуючи з відповідача збитки за нестачу товару, господарські суди належним чином не встановили за яким саме договором відповідального зберігання № 25 від 27.01.2011, № 24 від 03.02.2012, № 28 від 08.02.2013, № 92 від 02.02.2015 був переданий товар, який є нестачею, та не дослідили умов цих договорів, а саме поза увагою господарських судів залишилось те, що згідно з п. 4.1.2 договорів № № 92, 28, 24 та п. 3.1.2 договору № 25 що поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно до закінчення строку цього договору, а тому необхідно було з'ясувати закінчення строку кожного з договорів та чи було виконано позивачем вищевказані умови договорів.
Також суди не дослідили всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності і належним чином не з'ясували чи підтверджується матеріалами інвентаризації, актом оцінки збитків від 25.12.2015 факт наявності у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення за нестачу майна, яке було передане йому за договорами відповідального зберігання № 25 від 27.01.2011, № 24 від 03.02.2012, № 28 від 08.02.2013, № 92 від 02.02.2015.
Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати прав і обов'язки сторін за умовами договорів, встановити чи був виконаний позивачем обов'язок, закріплений в п. 4.1.2 договорів № № 92, 28, 24 та в п. 3.1.2 договору № 25 чи причини його невиконання, врахувати період, у який передавалось майно за договорами, за який здійснювалась інвентаризації і складався акт збитків від 25.12.2015 та належним чином дослідити в діях відповідача наявність чи відсутність повного складу цивільного правопорушення і підстав для стягнення з відповідача збитків за нестачу майна за кожним із договорів відповідального зберігання (№ 25 від 27.01.2011, № 24 від 03.02.2012, № 28 від 08.02.2013, № 92 від 02.02.2015) і у випадку встановлення наявності, з'ясувати належний їх розмір.»
Отже, в даному випадку при новому розгляді даної справи слід з'ясувати чи існували вищевказані умови відповідальності для відшкодування збитків.
Беручи до уваги обставини викладені в позовній заяві, у 2015 році під час річної інвентаризації комісією було виявлено нестачу майна, що передано ПП "Гамелія" починаючи з січня 2012 року на виконання зазначених вище договорів. Дане майно складалось з свіжих овочів, фруктів, інших продуктів харчування, квітів, які були передані поклажодавцем без сертифікатів якості.
Так, відповідно до п.2.2. договорів відповідального зберігання від 27.01.2011р. №25, від 03.02.2012р. №24, від 08.02.2013р. №28, від 02.02.2015р. №92: «якщо при прийманні зберігачем майна, що передається поклажодавцем на зберігання, в цьому майні виявляться пошкодження або недоліки, котрі можуть бути виявлені при поверхневому огляді, а також у випадку спричинення будь-ким пошкоджень майна поклажодавця, зберігач зобов"язаний вжити заходів щодо охорони прав поклажодавця зібрати необхідні докази і повідомити поклажодавця про такі порушення. Якщо зберігач своєчасно не повідомить про це поклажодавця, він несе відповідальність за збитки, завдані поклажодавцеві через таке неповідомлення».
Вищевказане майно, що було передано Львівською митницею ДФС, здебільшого є продуктами харчування, тобто товарами з обмеженим терміном зберігання.
Відповідач звернув увагу, що під час зберігання передане майно внаслідок своїх природніх властивостей, зокрема, гниття, може бути пошкоджене, а вподальшому цілком втрачено та на виконання умов п.2.2. вищевказаних договорів, ПП «Гамелія», як зберігач майна, неодноразово повідомляв позивача, як поклажодавця, про можливі ризики того, що дане майно має обмежений термін зберігання згідно ДСТУ, та просив позивача вирішити питання щодо розпорядження майном. Це підтверджується листами ПП «Гамелія» від 09.07.2015 року №91, 90, 89, 88, 87, 86, 85, 84, від 30.05.2014 року №56 до Львівської митниці, як до розпорядника майна, про вчинення відповідних дій, адже, дані продукти є швидкопсуючими.
Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1998р. №1340 "Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним" (надалі - порядок), облік, попередня оцінка, а також відповідальність за зберігання майна, зазначеного у пункті 1 цього Порядку, до передачі його для подальшого розпорядження відповідно до пункту 9 цього Порядку покладаються на органи (суб'єкти господарювання), що здійснили вилучення або зберігають його, з дотриманням певних вимог.
Згідно ч.3 порядку, майно, зазначене у пункті 1 цього Порядку, зберігається органами (суб'єктами господарювання) у власних (орендованих) спеціально обладнаних приміщеннях (на майданчиках) або передається ними для зберігання іншим організаціям за договорами.
Згідно п.п.9 п.9 порядку, майно, зазначене у пункті 1 цього Порядку, передається для подальшого розпорядження ним на підставі акта опису, оцінки та передачі майна, в тому числі реалізується через торгівельні підприємства, аукціони, біржі, з якими укладені угоди на його реалізацію відповідно до пунктів 12 і 13 цього Порядку, з дотриманням таких вимог: продукти харчування насамперед ті, що швидко псуються, за умови проведення належної експертизи за рішенням комісії, створеної відповідно до пункту 7 цього Порядку, можуть безоплатно передаватися закладам охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення населення, військовим формуванням і на благодійні цілі.
Однак, позивач, в порушення умов договорів відповідального зберігання від 27.01.2011р. №25, від 03.02.2012р. №24, від 08.02.2013р. №28, від 02.02.2015р. №92, постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1998р. №1340 "Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним", Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", не реагував та не приймав жодних рішень на вищезазначені повідомлення. Єдиною відповіддю позивача на частину вищевказаних повідомлень, був лист від 16.08.2016 року, в якому позивач вказав що дане майно перебувало в статусі конфіскованого майна, а розпорядження ним здійснює виконавча служба.
Також з метою встановлення максимально можливого терміну зберігання вищевказаного майна ПП «Гамелія» звернулось із запитом №24 від 26.04.2016 року до ДП «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», у відповідь на який отримало лист від 28.04.2016 року, з інформацією про те, що строк (термін) придатності продукції встановлює виробник на підставі відповідних чинних нормативних документів із зазначенням умов зберігання, а також про те що для визначення строку придатності продукції слід керуватись ДСТУ.
Враховуючи, що передане майно було без жодної сертифікації, отже виробник такої продукції не відомий, як і встановлений ним термін (строк) придатності, тому відповідач керувався строком (терміном) придатності встановленим ДСТУ.
Згідно ДСТУ (витяги з яких наявні в матеріалах справи) термін придатності майна, про недостачу якого вказано позивачем, давно закінчився, оскільки сягав для різного виду продукції від 15 днів до 6 місяців.
Передане поклажодавцем майно і надалі знаходилось і знаходиться на складі відповідача, однак внаслідок тривалого зберігання (протягом декількох років) та через свої природні властивості воно було знищене, а саме згнило.
Ці факти встановлені і висновком експерта №4471, в якому зазначено, що в складському приміщенні ПП «Гамелія» передане поклажодавецм майно, виходячи з маркувальних даних, зберігається у вигляді згнившої плодоовочевої продукції та у вигляді форм, упаковок з продукцією тощо. На питання № 2 дана відповідь, що станом на момент проведення експертизи та виходячи з маркувальних даних майно імовірно є в насявності у різному вигляді. На запитання 3 експерт зазначив, що встановити чи було наявне вищезазначене майно на складі ПП «Гамелія» на момент проведення річної інвентаризації у 2015 році експертним шляхом не представляється за можливе.
Таким чином, враховуючи вищевказані факти, суд вважає, що передане поклажодавцем майно дійсно було знищене, та знаходиться у зберігача лише у вигляді згнившої продукції, однак такі зміни були спричинені не протиправною поведінкою відповідача, а лише природніми властивостями майна, та про ризики чого, відповідно до умов п.2.2. укладених Договорів зберігання, відповідач повідомляв поклажодавця.
Отже, в даному випадку відсутні три із загальних умов відповідальності, а, саме, відсутня протиправна поведінка відповідача, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, та відсутня вина відповідача, що виключає, згідно висновків Вищого господарського суду України, можливість відповідальності у виді відшкодування майнової шкоди.
Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов до висновку, що передане поклажодавцем майно знаходилось та знаходиться у зберігача, однак, в згнившому стані, внаслідок природніх властивостей, а не внаслідок протиправних дій відповідача чи його вини, що виключає можливість застосування відповідальності до ПП «Гамелія» у вигляді відшкодування збитків.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не є обґрунтовані та нем підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем спростовані, а тому не підлягають до задоволення.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи подану позивачем заяву про вирішення питання щодо розподілу судових витрат в частині понесених позивачем витрат на правову допомогу, а також те, що справа перебуває на новому розгляді та витрати, пов»язані з проведенням судової експертизи, - наявні підстави, передбачені нормами статей 129 (ч.8), 233 (ч.3), 238 (п.5 ч.6), 244 (п.3 ч.1) ГК України, для призначення додаткового судового засідання з вирішення питання про розподіл між сторонами судових витрат у справі.
Виходячи із вищенаведеного, керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. В задоволенні позову Львівської митниці Державної фіскальної служби до ПП "Гамелія" за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Відділу Державної виконавчої служби Жовківського районного управління юстиції у Львівської області про стягнення 564 467,77 грн. - відмовити.
2. Призначити судове засідання на 16.07.2018 року о 17-00 год. для вирішення питання щодо розподілу судових витрат у справі.
3. Сторонам надати 15 днів для подання суду усіх доказів понесення судових витрат у справі.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено « 16» липня 2018 р.
Суддя Горецька З. В.